Шлях до Парижу. Дні третій і четвертий. Ода Україні і ностальгія за процвітаючою Бельгією

Так несподівано складаються обставини, що поділитися враженнями від першого дня перебування у Франції можу лише через півтори доби після прибуття. «Виною» тому – не те, заради чого приїхав, тобто, робота на матчах Євро-2016. Точніше, не лише вона. Цей матеріал пишу на вокзалі містечка Массі, про існування якого раніше не мав уяви. Там мав бути не більше, ніж 20 хвилин, щоб здійснити пересадку на потяг, який прямує до Ліона. Однак щойно вийшов з вагона поїзда, яким приїхав з Лілля, як в очі кинулося миготіння слова «відміна» (французькою, звісно ж) навпроти потрібного напряму. Страйки тривають. Ще вчора разом із чотирма випадковими знайомими з Івано-Франківська, котрі теж їхали через Брюссель на матч Німеччина – Україна, пораділи, що встигли викупити квитки саме на 7:17, бо наступних два рейси в цьому напрямі відмінили. Втім, виявилося, що то було лише відтермінування незворотного. Вічно щастити у цій ситуації не може.

А починалося ж усе так гарно. Окрім чотирьох франківців, зустрів у потязі з Брюсселя чотирьох киян також вболівальника «Динамо», який зараз живе в Гамбурзі. Він приїхав на футбол, а вже вранці мав бути на роботі в Німеччині, тому бідкався, що зовсім не відпочине. Одним словом, уже на пероні вокзалу поговорили і розпрощалися. Новий знайомий ще очікував на прибуття іншого земляка з Києва, котрий зараз мешкаю у Празі.

Євро в Ліллі відчувалося з перших кроків. У прямому розумінні, бо по гранітній плитці були наклеєні сліди з емблемою чемпіонату Європи, які вели безпосередньо до фан-зони. Далеко вести, щоправда, не довелося, адже ліллська фан-зона знаходиться саме між двома вокзалами - «Lille Europe» і «Lille Flandres», на площі Франсуа Мітерана. Увіковічнений тут колишній президент Франції, як бачите на фото, теж зодягнений у кольори футбольного свята.

Дорога до Євро

Та до фан-зони повернемося трохи згодом, коли там буде власне футбол. Поки ж, ступивши на вулиці цього невеличкого містечка, відчував післясмак пережитого від вчорашніх футбольних баталій. По тротуарах снували фанати з Німеччини, Вельсу та Бельгії. Один мій знайомий називає такий стан «романтичним».

Наслідки суботнього гульдибану

Але довго залишатися непоміченим не вдалося. Поки намагався знайти вуличку, яка вела б до привокзального готелю «Шопен», де забронював номер, звернув на себе увагу двох юнаків арабської зовнішності. Ті відразу почали пропонувати допомогу, перейнялися пошуками не менше за мене. Та в цю мить під’їхала поліцейська машина. Коп, виглянувши з вікна, запитав, у чому справа. Хлопці пояснили й несподівано для мене чоловік у формі каже: «Сідай ззаду». Спершу не повірив, але взяв сумки й вмостився на сидінні, на якому поряд знаходилася дівчина-поліцейська. Копи розпитали, куди їду, де вже був. Аж ось за рогом – надпис «Chopin». Приїхали. «Юкрайнія, оля-оля!» піднявши в гору кулака, попрощався ґречний коп. Зізнаюся, таке зі мною було вперше.

Однак заходжу по вузьких східцях вздовж одномісного ліфта (такі раніше бачив лише в кіно) до того місця, яке зветься «рецепція готелю». Там не було абсолютно нікого. Дзвінки виклику теж не допомагали. Та хвилин через п’ять вийшов замріяний чоловічок, зовні – типовий персонаж з французьких іронічних комедій. Він довго не міг знайти мого імені в базі серед бронювання, а коли знайшов, то повідомив, що час заселення розпочинається з 15:00. Добре, хоч сумку дозволив у себе залишити.

Взяв рюкзак – і в мандри. Та не встиг замилуватися старовинним собором поряд з готелем, як вигулькнули ті самі хлопці-араби. Подякував їм, сказав, що все гаразд, що вони мені допомогли. Та, мабуть, дарма я це зробив, бо старший з них почав пояснювати, що за допомогу можна віддячити «Ну, хоч десять євро» - каже. Після таких «хоч» - хоч стій, хоч падай. Коли юнак зрозумів. Що трохи перегнув палицю, то втихомирив апетити: «То два євро давай». Звичайно, спішу і падаю. На тому й розійшлися. Треба сказати, що друг ситуативного жебрака виявився трохи поміркованішим і сказав: «Відстань від людини». А мені, прощаючись, видав: «Юрайнія, Шевченко!» Й майстерно імітував, підсилюючи свої слова, кілька фінтів.

Центр Ліллю

Фонтан і спортсменка

Старовинний ранковий Лілль – прекрасний у своєму ранковому спокої. О дев’ятій ранку вулиці пустували майже повністю. Лише іноді траплялися поодинокі безхатченки, «замріяні» німці» та ось такі як я українці. Так потихеньку вуличка за вуличкою, милуючись видами старовинних будівель і храмів, натрапив на річку. Поруч із нею – величезний платан, широкий настільки, що його, ставши в коло, не обійняли б п’ятеро людей відразу. З узбережжя звернув на міст, де натрапив на вказівники – «ботанічний сад», «Цитадель», «зоокуток».

Дивовижне, треба сказати містечко. Водяні птахи тут ходять ледь не поруч із ногами і людей практично не бояться. По недоступний для перехожих невеличкий бік річки розгулюють дикі буйвли. А людей чимало, бо сотні місцевих жителів тут щоранку звивистими доріжками поруч із мурами шестикутної цитаделі, яка у 17-19 сторіччях виступала оборонним укріпленням, бігає кроси.

На мені був реглан з котом Томом із відомого мультика який тримає український стяг у руках і підписом «Все буде Україна». Зізнаюся, почувався у такому одязі трохи парко, але перевдягнутися з відомих причин змоги не мав. Проте у всьому є свій позитив. Несподівано для себе привернув увагу чоловіка років 40-ка, який займається спортивною ходьбою. «Юкрайнія?! – повернувшись і зупинившись запитав він. «Так». «О, це ж прекрасно! У вас народився мій найбільший кумир – дворазовий олімпійський чемпіон Володимир Голубничий (причому саме Volodymyr, на український манер – авт.). То – дивовижний спортсмен. Я багато років займаюся спортивною ходьбою і виділив би у своєму виді три величини – Голубничого, поляка Роберта Корженьовскі та еквадорця Джефферсона Переса. Але Голубничий – то фантастика!»

Після того Фреді (на фото) так само емоційно пояснював що чоловік з України, Батьківщини самого Голубничого, своїм друзям. Звичайно, було несподівано й приємно опинитися в центрі уваги саме за ось таких обставин. Бо про видатного ходока з Сумщини в його 80 одиниці пам’ятають навіть в Україні.

А з обіду в Ліллі почалася футбольна вакханалія. Десятки тисяч німців і тисячі українців заполонили центр міста й спершу гуляли кожен своїми компаніями, а потім поступово почали брататися й репетирувати те саме «Путін куйльо». Німцям то так сподобалося, що співали вони про московського карлика навіть самі, коли українців поряд вже не було.

Власне, про передматчеву атмосферу й сам матч розповідав у вчорашньому звіті, тому повторюватися зайвий раз не буду. Окремо варто поговорити про ліллську фан-зону. За об’ємами вона не співставна зі жодною з українських. Не на нашу користь. Зрештою, така велика територія виправдана, адже людей у ній зібралося дуже багато. В основному то були не німці й не українці, у яких тривало свято підготовки до двобою, а туристи з інших країн та французи. Українські фан-зони збирали таку чисельну аудиторію лічені рази.

Треба сказати, що для потрапляння на цю територію бажаючі змушені пройти три кордони обшуку. При цьому з фотокамерами заходити забороняється. Я отримав дозвіл лише завдяки акредитації на турнір. «У нас навчилися заходам безпеки» - каже постійний автор UA-Футболу з Ізраїлю Леон Вургарт, котрий зараз подорожує Європою і прибув до Лілля спеціально на матч за участю збірної України.

З Леоном ми не бачилися майже чотири роки, а отже хотіли відзначити зустріч, випивши по гальбі пива. Але явили, що у фан-зоні продається лише безалкогольний варіант хмільного напою. Та ще й вартістю 4,5 євро за 0,25 літра. Символічно «нулівки», звичайно, випили, і навіть залишили на пам’ять стакани з атрибутикою Євро. Пластикові але тверді, в яких розливають пиво зазвичай. Врешті, вирішили переміститися в один з пабів і випили за одним зі столиків, навколо яких сиділи майже одні німці, по келиху класичного бельгійського «Жубілеру» вже там. Звідти – на футбол.

Мушу сказати, що попри те, що матч завершувався близько 23-ї години за французьким часом. Роботу метро продовжили лише на годину. Особливо непросто за таких умов доводиться журналістам. То мені вчора «пощастило», бо відповідальні особи з УЄФА вирішили, що спеціалізованому футбольному ресурсу не потрібна перепустка ні у мікст-зону, ні на прес-конференцію. Тож виїхати вдалося швидше.

Проте на наступних матчах української збірної на інші медіа-заходи вочевидь допуск матиму. А отже доведеться відписуватися у форсованому режимі. Бо ж гарантії, що матиму змогу попрацювати в готелі, немає. У згадуваному вище «Шопені», приміром, інтернет був лише умовно. Коли час від часу з’являлося миготіння про появу нових мереж. Проте увійти в цю мережу було неможливо. То ж не було б щастя. Завдяки ґречному чорношкірому сервісмену, який відвів до кімнати, в якій можна підключити електричні пристрої та підзарядити мобільні телефони, відписуюся на вокзалі містечка Массі. Квиток на потяг до Ліона, який мав відправитися 11:26, компанія TGV безкоштовно поміняла на 15:25. Власне, сумнівів у тому, що потраплю в Ліоні на матч Італія – Бельгія, не маю. Ось лишень чи зможу вселитися у квартиру, проживання в якій бронювалося заздалегідь і час зустрічі обумовлювався наперед? Наразі це питання відкрите.