Росія - Словаччина 1:2. Результату поки немає, але ви тримайтесь

Лілль. "П'єр Моруа"

Головний арбітр: Дамір Скоміна (Словенія)

Росія - Словаччина 1:2

От як буває. Виграє збірна відбір. Готується до фінальної частини. В першому матчі, в принципі, непогано грає – і досягає прийнятного результату проти фаворита групи (і одного з претендентів на найвищі місця). Виходить на другий матч – проти аутсайдера (ситуативного, так, бо один матч то один матч, та все ж). І виявляється…

І виявляється, що за душею у цієї збірної нічого й немає. Не будемо зараз згадувати казкову класику (хоча б тому, що який із російської збірної король) – просто констатуємо факт. Зверніть увагу – хто вийшов на заміну у перерві? Два півзахисники. І третій за чверть години до фіналу. Це при тому, що конче необхідні були форварди. Але вони всі (всі?) перебували на полі. Тобто це були найсильніші атакери – а що вони продемонстрували? Отож-бо й воно, що анічогісінько.

В принципі, майже те саме можна сказати і про збірну Словаччини – якщо ми про першотаймову гру взагалі. Команди не грали, а боролися. Нормальна така ситуація для матчу двох команд, склади яких не багаті на технічних футболістів, на геніїв, зірок і такого іншого. Словаки виглядали трохи краще, більше ходили уперед, трохи небезпечніше били – у росіян єдиний напівмомент (скоріше чверть-) був посеред тайму, коли Дзюба спробував завершити атаку головою.

А в таких матчах буває рівно два варіанти розвитку. Або хтось когось банально переламає, перетисне, перештовхає. Або зіграють індивідуальності. Зіграють ті гравці, які можуть самостійно (в парі з партнером) зробити результат. Згадайте вчорашній матч – як Кляйнхайслер і Салаї на пару зробили гол і, по суті, результат. Так от і в нашому поєдинку – у словаків був Марек Гамшик. А у росіян свого «гамшика» не виявилося. (Дійсно, звідки – у них вся збірна грає в чемпіонаті Росії, а що це за чемпіонат, ми прекрасно знаємо. Ой, дійсно, Нойштедтер ще є. Ви його дуже на полі помітили? Отож.)

Перший гол – шикарний пас на Вайсса, той майстерно (індивідуальні якості!) прибрав відразу двох захисників, з таких епізодів можна шикарні роліки робити у slow-motion, і пробив по недосяжній для Акінфєєва траєкторії. Другий – тут взагалі театр одного актора. Словаки розіграли кутовий, Гамшик мотнув візаві, вийшов на ударну (для нього це – ударна, ви ж бачили) позицію і більярдним ударом від штанги поклав м’яч у сітку. Звісно, сантиметр туди, сантиметр сюди – але тут склалося саме так, як треба було герою моменту.

Показовою була і статистика першого тайму – у Словаччини два удари в площину воріт. А більше їм і не треба. «Фактор Гамшика», він в тому і полягає, що за рівно-нудної гри-боротьби вирішити долю поєдинку в кількох епізодах. Це не клас б’є порядок – це геній-одинак витягає всю команду. (Хоча, треба зазначити, що й команда не пасла задніх – як мінімум, в обороні. Щільність і компактність словаків, їх уміння швидко закритися і залишити суперникам лише можливість битися лобом в стіну – варта оплесків. Автобус? По-перше, ні. По-друге, розкажіть словакам, що їх гра – це антифутбол. Вони тикнуть пальцем в табло і будуть абсолютно праві.)

Не знаю, чого хотів досягти Слуцький своїми замінами – може, банально освіжити гру. Але початок тайму другого виглядав так, ніби це словаки програвали з рахунком 0:2. Вони бігали і били навіть більше, ніж у першому таймі. От що животворчий гол в роздягальню з командою робить… В середині тайму росіяни трохи підтягнулися до чужих воріт – Словаччина все-таки почала просідати, стомлюватися, не термінатори-бо. Поки що нічого особливого, але шляхи до воріт команда в червоному промацала. І трохи пізніше забила. Все почалося з банальної помилки – Губочан недбало вибивав м’яч, влучив у суперника, пішла контратака, а Глушакова в центрі штрафного на навісі чи то забули, чи то не встигли прикрити.

І от після цього почалася зовсім інша гра. Бо одні вже виснажилися, а інші на емоціях понеслися уперед. Ті десять хвилин, які відділили гол росіян і фінальний свисток, були суцільним нервом. З одного боку, коли команда, яка за 80 хвилин нічого не зробила, раптом витягає весь матч – це не дуже логічно і справедливо. З іншого, футбол це в принципі алогічна і несправедлива гра. Тому говорити про те, чи «правильним» став фінальний результат, не будемо. Сталося так, як сталося. Словаччина витримала фінальний штурм (в одному з епізодів Губочан так самовіддано кинувся під м’яч, що було враження, ніби він б’ється за золоті медалі) і завоювала першу на цьому – і взагалі – Євро перемогу.

Правда, в третьому турі у них Англія, а у росіян – Уельс. Втім, давайте дочекаємося першого за 20 років британського дербі, і вже після нього вирішимо, кому ж 20-го червня буде важче.