Міцний, але голий фундамент. У збірній Італії попрацювали відмінно, але, швидше за все, мало

Євро-2020 почнеться сьогодні у Римі, домівці збірної Італії. Господарі цієї домівки підходять до турніру з серією з 27-ми матчів без поразок, найкращою з 1930-х років, з вісьмома перемогами поспіль без жодного пропущеного м'яча. Вболівальники та преса в ейфорії, попри обережні слова президента Федерації Габріеле Гравіни про півфінал, мріють про більше. Вони точно вважають, що бачать ренесанс, відродження збірної після невиходу на Чемпіонат Світу-2018, народження нової, потужної, незвичайної Італії. Але чи справді вона настільки потужна та особлива?

Три мети

В 2018-му році, коли очолив збірну після провалу у Відбірковому турнірі на Чемпіонат Світу-2018, Роберто Манчіні поставив три мети. Згуртувати "Скуадру Адзурру" і країну навколо неї, повернути повагу і любов уболівальників. Відмовитися від традиційного захисного футболу на користь володіння м'ячем, домінування. Ну і, звісно, досягти результатів. Амбітні мети. У здійснення яких так швидко мало хто вірив. Вже те, що Федерація надала тренеру бонус за простий вихід на Євро, свідчило про те, наскільки погано вона оцінює збірну, її стан.

Першу мету досягнуто, і про це можна говорити ясно. Проект під назвою Team Italia, проголошений в збірній, повинен був створити оболонку, сімейну атмосферу довіри. В якій гравцям всього вистачає, вони знають, кого прохати про допомогу, якщо вона потрібна, вірять один одному і тренерам. В цьому допомогли люди, яких запросив Манчіні. Зазвичай в штаб і особливо в кабінети різні впливові люди Федерації пхають своїх людей. Роберто не дозволив такого. Він справді спромігся створити монолітний колектив без чужинців, без втручання ззовні.

З ним працюють колишні партнери по "Сампдорії" Альберіко Евані, Фаусто Сальзано, Джуліо Нучьярі, Аттіліо Ломбардо, менеджером збірної є легендарний партнер по тій команді Джанлука Віаллі, також в штабі супутник з часів "Інтера" Габріеле Оріалі. І Манчіні згадує про ті часи в контексті збірної, заявляє, що у фіналі Євро-2020 на "Вемблі" хоче взяти реванш за поразку там у фіналі Кубка Чемпіонів-1992. Здавалося б, ну який тут зв'язок? Але і такий шлях, прагнення реваншу такого типу може спрацювати. Може згуртувати і ясно окреслити мету.

Небачене захоплення

Довіру та любов Італії збірна точно повернула. Після переможного Чемпіонату Світу-2006 вона більше страждала. Не виходила з групи на двох ЧС поспіль, на третій взагалі не вийшла. На Євро двічі оступалася у чвертьфіналах, причому вихід до цієї стадії, зазвичай для Італії нічого не значущий, в 2016-му був сприйнятий як велике досягнення. Оскільки склад був занадто слабкий та старий, італійський футбол не народжував таланти. В ньому вже зневірилися. Але тепер, менш ніж через чотири роки після катастрофи, реальність та відчуття зовсім інші.

Тепер збірну обожнюють, нею захоплюються. Навіть Марчелло Ліппі та Фабіо Капелло, що завжди ставили на чільне місце результат, говорять про насолоду від гри "Скуадри Адзурри", про бажання просто дивитися її матчі не тільки тому що своя, а тому що цікава. Ніхто не бажає помічати недоліки, зосереджуючись на чеснотах. Будь-яка перемога зустрічається вболівальниками та пресою захоплено, з ентузіазмом. Для завжди критичних, песимістичних, таких, що завжди шукають підступ італійських ЗМІ така поведінка дика. Навряд чи такий роман з пресою був будь-коли.

Захоплення збірною настільки сильне, що від неї вже вимагають перемагати, трощити, грати гарно щоматчу. І їй доводиться балансувати між цими вимогами, не зраджуючи власні принципи. Евані підтверджує, що збірна шукає не результат, а гру. Манчіні осудливо каже, що нічию в матчі "адзуррі" вже вважають трагедією, він ж дивиться на гру, на ігрову філософію, на розвиток команди. Дуже цікавий погляд на речі від тренера, який заявляв свого часу, що його улюблений рахунок 1:0. Тобто прихильника насамперед результату.

"Нашою першою метою було повернути людей, що відвернулися від збірної. Фундаментальним елементом було створити командний дух, почуття симпатії. Це справді схоже на те, що було у нас в "Сампдорії". Ми хотіли повернути збірну в центр уваги людей, яким навіть не цікавий футбол. Змінити її гру. Ми хочемо завжди грати в футбол, хочемо тішити, розважати людей. Особливо радісно нам було чути оплески від голландців за наш стиль футболу, за домінування проти них на їхньому полі, особливо - після ста років, за які нас називали захисними".

Шляхом Німеччини

Після березневого матчу проти Болгарії у Відборі на Чемпіонат Світу-2022, що складався не найкращим чином, Роберто заявив: "Ми не та команда, яка може просто контролювати гру, грати за результатом. Ми завжди повинні виходити з концепції атаки, а не захисту". Не може просто контролювати гру, втримувати результат? Та це ж головна спеціалізація Італії в усі часи, її найсильніша риса. Була. Тепер її риси зовсім інші. Тепер вона блискуче тримає м'яч, бажає розігрувати від оборони лише коротким пасом, б'є по воротах, високо пресингує.

Відбулася та ж сама трансформація, яку 15-17 років тому зробили зі збірною Німеччини Юрген Клінсманн та Йоахім Льов. Така ж величезна за важливістю. Здатна принести збірній і всьому італійському футболу те, що така трансформація принесла збірній Німеччини і всьому німецькому футболу. І вона тоді почалася на домашньому турнірі після провального попереднього. Нині Італія гратиме вдома принаймні в груповому турнірі.

Змінився і сам тренер. Під час призначення Манчіні боялися його егоїстичної натури, його самозакоханості, конфліктності, впертості. Його невміння працювати з молоддю. Його бажання контролювати все аж до "керування клубним автобусом" (Свен-Йоран Ерікссон), помітного ще під час кар'єри гравця. Але і Роберто трансформувався. "Я взагалі не вірив, що він буде сильним тренером", - говорить Віаллі. "Він створив фантастичне середовище - дисципліни, професіоналізму, віри в гравців. І коли вони відчувають це, відчувають, що здатні ходити по воді".

"Гордість, лояльність, відчуття приналежності, скромність, - те, що ми культивуємо. Ці принципи не змінюються. Гравці розуміють, що, одного разу надягнувши футболку збірної, переходять в інший статус назавжди і накладають на себе певні зобов'язання, правила поведінки". Віаллі фактично говорить про соціальний проект. "У нас немає зірок. Наша зірка - команда. Ми і граємо гарно, і готові забруднити руки. І вперше за мою каденцію в збірній тут немає скандалів, протиріч, " - зазначає Леонардо Бонуччі, який тут 11 років.

Занадто помпезно

Немає сумнівів, що в соціальному плані, плані яскравості футболу, та й результатів "адзуррі" Манчіні працюють відмінно. Проте, запитань до них має бути чимало. Той самий Евані нещодавно нагадав, що "італійська культура - це гуртуватися і видавати результат саме в часи найбільших труднощів". Так було восени, коли 20 гравців та головний тренер вилетіли через коронавірус. Але нині якраз здається, що проблем немає, все дуже легко, команда перемагає всіх, не пропускає. А це здатне приспати, запевнити у власній непереможності.

Майже всі найбільші досягнення до Італії приходили після найбільшої ганьби. Після вильоту від Північної Кореї на ЧС-66 прийшла перемога на Євро-1968, а потім фінал ЧС-1970. Після невдачі на домашньому Євро-1980, скандалу з договірними матчами в Серії А, дискваліфікації Паоло Россі відбулася велика перемога на ЧС-1982. Після невиходу на Євро-1992 відбувся фінал ЧС-1994. Після невдач на ЧС-1998 і -2010, як вважали, що означали закінчення ери та глибоку кризу, прийшли фінали Євро-2000 та -2012. Перемога на ЧС-2006 прийшла на тлі Кальчополі і після провалу на Євро-2004.

Нині ситуація також підходить. Після невиходу на ЧС-2018 саме час видати гучний успіх на Євро-2020. Однак Манчіні сам визнає, що пройшло вже багато часу, і ті події забулися. А якщо протверезна сила того провалу, яка так може знадобитися зараз, не допоможе? Нині збірна виглядає аж надто впевненою в собі, навіть дещо легковажною. Манчіні вже мріє, як роздаватиме автографи в якості Чемпіона Європи. Востаннє така ейфорія була під час домашнього ЧС-1990. Виліт у півфіналі якого страшенно розчарував.

На Євро збірну проводжали грандіозним тригодинним гала-вечором на державному каналі під назвою Notte Azzurra ("Ніч Адзурри"), під керівництвом найвідомішого ведучого країни, який називав імена гравців в остаточній заявці і викликав їх з конвертом в руках, як лауреатів премії Оскар. Гравці співали пісні з відомими виконавцями, жартували з відомими коміками. Також знялися в спеціальній фотосесії зі зшитими спеціально до турніру костюмами від Armani. Чи не занадто помпезно вийшло?

Чимало запитань і до гри. Вона виносила Ліхтенштейн, Естонію, Молдову, Вірменію, Сан-Маріно. Перемагала розвалених Грецію та Боснію. Польщу і Нідерланди, що сварилися зі своїми тренерами. Суперники рівня гри та згуртованості, стабільності Туреччини та Швейцарії їй в 2019-2021 роках не траплялися. І навіть в тих матчах вона часто атакувала примітивно, повільно, засинала. Лігу Націй, в якій суперники більш рівного рівня, ніж у Відборі, виграла лише одного разу з двох спроб, причому важко, з сімома забитими в шести матчах. З середнім показником ударів в площину воріт.

Також питання і щодо кадрів. В цій команді немає лідерів, чемпіонів. Бонуччі і К'єлліні постарішали. Крім них, ліги Топ-5 як гравці стартового складу вигравали лише Верратті, Барелла та Бастоні. Останні двоє - тільки-но вперше. Плюс Жоржиньо тільки-но виграв Лігу Чемпіонів. Мізер у порівнянні з гравцями інших Топ-збірних. Та й загалом, хоча й у збірній атмосфера свіжості, юності, це покоління немолодих. Зубрам "Ювентуса", а також Ачербі, Іммобіле, Лоренцо Інсіньє, Флоренці, Толою, Сірігу 30 років та більше, "молодим" Спінаццолі, Верратті, Белотті, Жоржиньо 27-29.

Фундамент в збірній побудований дуже міцно, чудово. Але що надбудовано над ним - неясно. Ця надбудова ще не проходила випробування справжніми бурями, катаклізмами. Пройде на Євро. Тоді й побачимо, чого вона варта. Настрій дуже серйозний. Манчіні закликає поважати кожну хвилину, використовувати кожну хвилину для того, щоб підтримати гордість країни. "Наші матчі будуть моментами єднання мільйонів італійців, дозволять їм забути жахливий попередній рік". Справді, Італія заслуговує на компенсацію за 2020-й. Але чи вистачить їй сил для її здобутку?