Головній перемозі Данії передувала трагедія Югославії. Її зняли з Євро за півтора тижні до старту

Євро-1992 році було справжнім випробуванням для УЄФА. Звичний світ розвалювався на очах; старі держави зникали, на їх місці з'являлися нові.

Збірна НДР, наприклад, ще в вересні 90-го виступала у відборі, а вже через місяць влилася в команду ФРН. Збірну СРСР, куди крім росіян та українців викликали білоруса Алєйнікова та грузина Цхададзе, перейменували в команду СНД, забезпечивши універсальним гімном - Дев'ятою симфонією Бетховена.

Не вдалося провести також відбірковий матч Албанія - Іспанія. На вулицях Тірани бушувала революція, і надати гостям гарантії безпеки було нікому.

Але, звичайно, це все квіточки, якщо порівнювати з подіями, які розгорнулися на території Югославії.

***

Федеративна держава, створена після Другої світової на землях сербів, хорватів, босняків, словенців, чорногорців та македонців, розвалювалася так, що трясло весь континент.

Часто пишуть, що гаряча фаза почалася зі знаменитого побоїща на "Максімірі". Це перебільшення, але все ж махач був знатний.

13 травня 1990-го тисячі ультрас "Црвени Звєзди" "Деліє" в Загребі побилися з місцевими націоналістами з Bad Blue Boys. У хід йшли крісла, біти, навіть ножі. Сербською стороною керував не хто-небудь, а легендарний Аркан, він же Желько Ражнатович - кримінальник, авантюрист і затятий фанат футболу, чиї таланти виявляться максимально затребуваними в майбутній війні.

Також будь-яка футбольна людина згадає, що того дня на правоохоронців, які захищали переважно сербів, накинувся молодий півзахисник "Динамо" Звонімір Бобан. За свій удар ногою він отримав від федерації шість місяців бана і, таким чином, пропустив ЧС-90.

30 years ago, Zvonimir Boban kicked a Yugoslav policeman in a match between Dinamo Zagreb and Crvena Zvezda at the Maksimir Stadium.

A lot has happened since. pic.twitter.com/ESHArj33ni

— BabaGol (@BabaGol_) May 13, 2020

"Я тоді був готовий ризикнути кар'єрою і навіть життям заради спільної справи. Хорватської справи", - зізнавався потім Зорро.

***

Дивно, але поки люди билися на вулицях, збірна Югославії продовжувала існувати і навіть перемагати. Біля її керма стояв тренер, котрий ніби уособлював всю нещасну країну: Івіца Осім народився в Сараєво в хорватській сім'ї; його дружина була мусульманкою, а працювали вони в Белграді.

Втрату Бобана ніхто не помітив - у югославів вистачало топ-гравців на 2-3 склади. На чемпіонат до Італії поїхали хорвати Просінечкі і Шукер; словенець Катанєц, македонець Панчев, чорногорець Савічевіч, боснієць Сушич. Ну і, звичайно, головна зірка - Драган "Піксі" Стойкович. На тому мундіалі він грав яскравіше, ніж сам Марадона.

Хто не вірить - просто подивіться матч 1/8 фіналу, в якому "Плаві" (Сині) зустрілися з Іспанією. Це було божественно.

Далі, щоправда, югославів зупинила в серії пенальті Аргентина, але Осім не сумував. На його думку, золоте покоління повинно було набрати повну силу до 1992-94 років. На те, що відбувалося навколо і тренер, і футболісти не хотіли звертати уваги.

"Я виріс в Сараєво, але відчував себе югославом, як і всі. Всередині колективу ми іноді жартували над етнічними стереотипами, але так завжди буває в колі друзів. У команді нічого не змінювалося. Ми читали новини, але жили своїм життям", - розповідає боснієць Фарук Хаджибегіч.

Цікаво, а вони розуміли вже тоді, що їх загальна справа приречена?

***

Перша втрата сталася восени 1990-го: Сречко Катанєц подзвонив Осіму і попросив більше не викликати його до збірної, а то він отримує погрози від словенських націоналістів.

Хорвати затрималися довше. Роберт Просінечкі навіть був лідером "Црвени Звєзди", яка виграла Кубок чемпіонів-1991. Разом з ним "Звездашей" тягли чорногорець Савічевіч і македонець Панчев, який взяв в тому році Золоту бутсу.

Відбір на Євро-92 вони теж грали разом. Жереб відправив "Плаві" в одну групу з Данією, Австрією, Північною Ірландією і Фарерськими островами. Скандинави тут явно виділялися, але не настільки, щоб югослави їх помітили - з Копенгагена вони привезли комфортні 2:0.

Тим часом, обстановка все загострювалася. 27 березня 1991-го в Белграді з хет-триком Панчева була переможена Північна Ірландія (4:1), а вже через 4 дні почалися збройні зіткнення в районі Вуковара. Армія Югославії під приводом захисту сербського населення вторглася в хорватські землі, щоб змусити до покори, але отримала відсіч. Уже в червні того ж року Хорватія оголосила незалежність від СФРЮ - яка вже тут збірна?

У серпні Шукер, Бобан, Просінечкі, Ярні та інші повідомили Осіма, що більше не приїдуть в команду. Роберт, котрий саме оформив перехід в "Реал", навіть видав, мовляв, хотів піти раніше, але боявся за свою сім'ю. Пізніше, щоправда, списав все на труднощі перекладу.

І знаєте, що? Ніхто не сприймав це як точку неповернення. Це ясно випливає зі слів боснійця Мехмеда Баждаревіча:

"Ми деякий час поговорили в команді про відхід хорватських гравців, адже це був сильний удар по нас. Втім, ніхто не сприймав це як прощання: ми були впевнені, що вони повернуться через пару місяців, коли ситуація вляжеться ".

А вона не вляглася.

***

16 жовтня 1991-го в Торсхавні єдиним хорватом в складі збірної Югославії був тренер Івіца Осім.

Ймовірно, він не знав, що цього ж дня хорватські сили самооборони розстріляли близько сотні сербів в містечку Госпіч. Не здогадувався тренер і про аналогічні акції сербів, які знищили цілі хорватські селища Бачині, Церовляне і Хрватскій Дубіці. Війна йшла своєю чергою, а футбол своєю.

Željko "Arkan" Ražnatović and members of the Serb Volunteer Guard (also known as Arkan's Tigers) in Croatia, circa 1991. pic.twitter.com/8T5nUMyp7J

— Wilson (@A_Wilsone) July 7, 2020

Збірна Югославії вийшла на Євро-92 з першого місця, але все менше нагадувала себе. Наступними пішли босняки Баждаревич, Омерович і Хаджибегич - в лютому 1992-го мусульмани Боснії і Герцеговини проголосували на референдумі за незалежність, давши старт найжорстокішій з балканських воєн. Хто не в курсі - просто загугліть "Сребрениця", і вам відкриються ворота в пекло.

Недовго затримався в команді і македонець Панчев, чия батьківщина ще нічого не оголосила, але активно до цього готувалася.

Ще пізніше, після жеребкування Євро-92, здали нерви і у Осіма. Він довго бив себе в груди, мовляв, приїду в збірну, навіть якщо буду геть один, але коли сербська армія почала бомбардування житлових кварталів Сараєво, де жила його сім'я, тренер визнав поразку:

"На тлі жахливих подій, які відбуваються, я просто не можу думати про футбол і далі тренувати збірну".

***

Парадокс в тому, що і після всіх демаршів збірна Югославії виглядала грізно. На місце тих, хто пішов, підтягнули молодих Сінішу Михайловича, Владіміра Юговича і Предрага Міятовича, плюс раптово погодився з'їздити на Євро воротар Омерович.

Yugoslavia, 1992. pic.twitter.com/g2RXtolIgR

— 90s Football (@90sfootball) April 24, 2020

Вони приїхали на турнір до Швеції першою з усіх збірних, адже вдома залишатися було небезпечно. Режим Слободана Мілошевича відчайдушно намагався зберегти хоча б шматочки колишньої держави, і ці спроби окропляли відрами крові колишніх "братніх" народів. При цьому офіційний Белград запевняв, що регулярну армію не використовує.

ООН відповіла на глузування резолюцією 757 від 30 травня 1992 року. Відповідно до неї, Югославія ставала ізгоєм: її рахунки блокували, посольства закривали, торгувати з нею забороняли; в країну навіть не дозволили ввозити ліки. Спорт, наука і культура теж потрапили під санкції.

По суті, це був апокаліпсис. Економіка Югославії за день перетворилася на руїни; пішла гіперінфляція; біженці рвонули, хто куди.

Ну а на базі збірної Югославії в Швеції вранці 1 червня відключили електрику.

***

Ще 30 травня УЄФА та ФІФА одноголосно підтверджували повноваження Югославської федерації футболу, але вже наступного дня Леннарт Юханссон почув сильних світу цього і дав задню.

Шведи познущалися над югославами всмак: їх виселили з готелю, промаринували в аеропорту і ще збили за це по 2,000 доларів. Славіша Йоканович досі згадує все з жахом:

"З нами не хотіли проводити спаринги, а коли ми були вже на місці, взагалі викинули з турніру. Величезне розчарування. Ми хотіли показати, що вміємо, а поверталися додому з політичних причин. Нас троє діб тримали під замком, а потім ще 10 годин ми чекали дозволу на виліт в Белград. Для багатьох це стало травмою на все життя".

Весь югославський футбол розчерком пера відправили в небуття на чотири роки. Ніяких збірних, молодіжок чи клубів в єврокубках, нічого.

On this day

32 years ago: Slobodan Milosevic gives his controversial speech in Gazimestan, which led to the genocide in Kosovo and Bosnia

20 years ago: Milosevic extradited to Hague war crimes tribunal pic.twitter.com/00GS0AVD3W

— kos_data (@kos_data) June 28, 2021

Головне, ООН цього не вимагала! МОК, наприклад, дозволив югославам брати участь в ОІ-92 під нейтральним прапором, а в Атланту вони взагалі поїхали в своїх кольорах. Також і ФІБА дозволила "югам" прийняти участь в Євробаскеті-95, який вони, до слова, і виграли. А ось футбол для них закрили остаточно.

Ця надлишкова суворість запам'яталася назавжди. Найкраще покоління сербів дісталося до збірної, коли йому було вже під 30. Міятович, Станкович, Михайлович, Югович та багато інших заплатили за гріхи Ратко Младіча і Радована Караджича - що тут справедливо?

***

Ах так, Данія...

Її УЄФА екстрено викликав на Євро, коли за 10 днів до старту Югославію відправили додому. Футболістів довелося видзвонювати по курортах, тренера знайшли на дачі за містом, а лідер команди Мікаель Лаудруп навіть не відповів на виклик. І тим не менше, саме Данія виграла той чемпіонат.

Не шукайте в футболі ні логіки, ні правди - вона в кінцевому рахунку лише те, у що ми віримо. Фарук Хаджибегіч, наприклад, досі упевнений, що найсильнішою командою Європи того часу була його збірна:

"Якби ми могли зіграти той турнір за нормальних обставин, ми б виграли", - каже 60-річний босняк. Тридцять років пройшло, а йому все ще прикро.

Ймовірно, ті ж емоції у Шукера, Просінечкі, Катанєца, Панчева, Стойковича. Разом вони могли підкорити хоч і цілу планету, але доля вирішила інакше.