"Шедевр Манчіні, розплата Англії за другий тайм". Огляд ЗМІ після фіналу Євро-2020

"Так близько", "Це боляче...", "Агонія... знову пенальті розбивають серце", "Сльози героїв", "Леви змусили нас пишатися", "Все закінчується в сльозах", "Arrivederci". Англія пишається своєю командою, але розчарування занадто велике. Програти фінал на своєму стадіоні в серії пенальті – це дійсно боляче. Але в поразці англійські ЗМІ не звинувачують нікого. Решфорд, Санчо і Сака, які не забили пенальті, не стали козлами відпущення.

"Це могла бути найбільша ніч в новітній історії англійського футболу. Вона повинна була нею стати", – пише оглядач The Athletic Джек Пітт-Брук. "Коли Люк Шоу вивів Англію вперед, або коли Пікфорд взяв удар Белотті, або коли Маґуайр зробив рахунок в пенальті 2:1, здавалося, що так і буде". Далі Пітт-Брук пише, що Англія в цілому провела хороший турнір, але "крім приводів для гордості є і сухі факти: в фіналі Італія була кращою командою, хоча Англія і забила першою. Англія була в 22 хвилинах від того, щоб підняти трофей, але гра вислизнула від них. Саутґейт раніше робив все правильно, але в фіналі він був переграний Манчіні". Пітт-Брук згадує поразки Англії в півфіналі ЧС-2018 і півфіналі Ліги націй-2019. "У всіх цих матчах була одна проблема: Англії не вдавалося контролювати м'яч, коли вони виходили вперед. У підсумку вони просто переставали грати. Англія діяла так, ніби табло показувало 85 хвилину, хоча залишалося грати ще цілий тайм".

"Рішення, які приймав Саутґейт – з приводу формації, замін, виконавців пенальті – будуть викликати безсоння ще кілька років. У Англії, можливо, більше не буде кращого шансу, ніж цей, рідкісна можливість грати фінал турніру перед своїми вболівальниками. Якщо вони вийдуть до фіналу ЧС в Катарі, вони не гратимуть в такий же атмосфері".

Джонатан Вілсон в The Guardian вказує на те, що у Саутґейта був хороший план на кожну гру Євро, і в матчі з Італією у Англії довгий час все працювало. Але з подвійною заміною під серію пенальті тренер збірної Англії помилився. "Цей хід не спрацював і Англія поплатилася за другий тайм, коли вона грала все глибше і глибше, і була старою поганою Англією".

"Італія була сильнішою, і могла забивати переможний м'яч. Англія розраховувала на пенальті, і тому за кілька секунд до фінального свистка на поле вийшли Решфорд і Санчо. Але Англія не змогла уникнути свого минулого. Ця команда повернеться і буде вважатися одним з претендентів на перемогу в Кубку світу, але Саутґейт завжди буде шукати відповіді на запитання, чи міг би він діяти сміливіше на Євро", – пише Джейкоб Стейнберг з Вемблі.

"Коли ти вже думав, що розправився з демонами минулого, вони знову повертаються. Перший фінал за 55 років – це великий психологічний прорив для Англії. Але повернулася стара проблема, з якою, здавалося, було покінчено після ЧС-2018", – пише про проблеми з пенальті Пол Хейуорд в Eurosport.

Сем Воллес в The Telegraph задається питанням, чому п'ятий удар в серії пенальті виконував 19-річний Сака, який ще жодного разу не виконував одинадцятиметровий на дорослому рівні. "Стерлінґ, Ґріліш, Стоунз і Шоу – можливо вони впоралися б в цьому моменті краще".

"Що можна сказати хорошого в цю жахливу ніч, – задається питанням Мартін Самуель в Daily Mail, – хіба, що це молода і обдарована Англія, і навряд чи наступного фіналу доведеться чекати 55 років. Ці гравці і тренер зможуть знову зібратися і пройти через це знову, загартовані такою поразкою. Італія ж була рішучою до кінця. В результаті найкраща команда перемогла".

"Одним за одним футболісти збірної Англії піднімалися за своїми срібними медалями. Вони тут же їх знімали, тому що не хотіли нагадування про те, як близько вони підібралися до слави. Біль залишається. Прокляття повернулося. Футбол поки ще не повернувся додому, але Англія рухається правильним шляхом", – підсумовує Генрі Вінтер в The Times.

Італія тріумфує. "È NOSTRA" (Він наш!) – напис великими літерами на передовиці Corriere dello Sport. "Troppo Bello" – світиться радістю рожева сторінка La Gazzetta dello Sport. А Tuttosport дякує "дивовижного візіонера" ​​Манчіні – "Є тільки ми!"

"Ніч європейського тріумфу збігається з перемогою на ЧС-1982: 11 липня. Перемога завжди має винятковий смак. Бачення Роберто Манчіні було правильним, його революція виявилася успішною. Тренер вірив в свої ідеї з першого дня, як він тільки він очолив збірну, він сказав, що виграти Євро-2020 – можливо. Він досяг успіху. Цей трофей, народжений в Римі, завойований на Вемблі, перш за все його, Манчіні", – читаємо в Corriere della Sera.

"Реальність солодше за мрію", – так Tuttosport починає свій звіт матчу з "Вемблі". Потоками щастя і нестримної радості сочиться і колонка головного редактора Corriere dello Sport Івана Дзадзароні. "Футбол повернувся додому! До нас додому. Ми знову чемпіони Європи, через 53 роки. Все так чудово. Ми заслужили цього тріумфу, ми перемагали всіх і всюди, 70000 англійців, королівську сім'ю, УЄФА, скептиків, британський оптимізм, Бориса Джонсона. Сльози Манчіні – нагорода за неймовірну працю. Мені погано, я не можу дихати, але мені і дуже добре. Телефон розривається повідомленнями. Вулиця святкує. Європейські чемпіони: що за літо, що за життя!"

Дзадзароні, як і його колеги, ставить на чільне місце в успіху тренера збірної Роберто Манчіні.

"Це все завдяки Роберто Манчіні, модерністові, але не пост-модерністові: у нього завжди була проста, трохи застаріла, але інтригуюча ідея футболу. Він показав, що грандіозного можна досягти не тільки мільйонами, аде й ідеями: техніка, натхнення, але перш за все – люди. Він вкладався в той елемент, яким останнім часом нехтують – радість від гри в футбол, веселощі, щастя і впевненість".

"Як же це було красиво, цей тріумф подарував мені одні з найбільш незабутніх емоцій від футболу, – пише в La Gazzetta dello Sport Клаудіо Раньєрі, який бачив в грі все, – Спасибі, Адзуррі. Цей шедевр відбувся завдяки Манчіні".