Важливість структури, досвіду та істерик в соцмережах. Головні тенденції фіналу Євро-2020

В підсумках фіналу Євро-2020, ми, як завжди, спробуємо розглянути матч крізь призму тенденцій всього турніру, та й всього сучасного футболу. Поговоримо про битви амплуа, про важливість збереження структури гри, тактичної схеми, про невипадковість перемог та поразок у серії пенальті, згадаємо і про важливість ЗМІ та соцмереж та істерик, що піднімаються ними. А також похвалимо головних героїв фіналу і всього турніру.

Нічия у битві амплуа

В підсумках попередніх раундів ми вже говорили про битву опорників з крайніми захисниками за право вважатися найважливішими людьми в сучасному футболі. Про наміри останніх відібрати цей титул у перших, який втримували в еру Пірло, Хаві, Іньєсти, Модріча, Крооса, Швайнштайгера та інших. Чи дав фінал Євро і весь турнір чіткий вердикт, хто ж на сьогодні важливіший? Ні. Але саме вирівнювання крайніх захисників за важливістю - історичні новини для тактики та стратегії розвитку футболу.

На початку матчу Англія - ​​Італія здавалося, що крайні захисники перемагають. Гарет Саутгейт несподівано для суперника перейшов на гру з трьома центральними захисниками, і саме крайні, латералі, зробили перший гол. Тріпп'єр прорвався і навісив на Шоу. Незабаром Кіран прорвався ще кілька разів і небезпечно закидав в штрафний. Однак поступово центр поля Італії почав брати контроль над грою. М'ячі зникали в Бермудському трикутнику Жоржиньо-Верратті-Барелла, і лише феєрія Доннарумми у серії пенальті завадила Жоржиньо отримати трофей найкращого гравця турніру.

Уродженець Бразилії в результаті став першим на всьому турнірі за пробігом. Верратті - за відбором м'яча, обігнавши другого - також італійця Локателлі - вдвічі. Також у фіналі Марко віддав більше передач, ніж Райс, Маунт, Філліпс та Хендерсон разом. І не забуваємо про удар головою гравця зі зростом 165 сантиметрів, переведений в стійку, після чого Бонуччі добив. Зрештою, 65 відсотків володіння м'ячем - велика перемога центру поля Італії. При тому, що її крайні захисники у півфіналі та фіналі через травми були запасними - Емерсон та Ді Лоренцо - і не надто важливими.

Тож перемога опорників? Все ж ні. Все ж не слід забувати, що півфінал та фінал Італія виграла лише у серії пенальті, що до 1/4 фіналу одним з її найважливіших гравців був крайній захисник Спінаццола. Тому в боротьбі між ними та опорниками оголосимо нічию. Одне зрозуміло - ці амплуа критично важливі в сучасному футболі. В таблиці бомбардирів Євро все ще очікувано панують форварди, зате двоє з чотирьох найкращих асистентів турніру - крайні захисники (Цубер та Шоу), а третій - опорник Хойберг. Красномовний показник.

Зміни шкідливі

Інший важливий аспект, про який ми говорили раніше, фінал підтвердив. Мова про важливість награності складу, зв'язків, командної гри. Про шкоду завеликих змін. Саутгейт здивував всіх переходом на 3-4-2-1. Перш за все - суперника. Що принесло йому найшвидший гол в історії фіналів Євро. Але в довгостроковій перспективі така кардинальна зміна пішла на шкоду. Так, вона спрацювала в 1/8 фіналу проти розібраної Німеччини. Але зібрана Італія після 20-25-ти хвилин паніки відреагувала інакше. Успішно захопивши ініціативу і загравши у свій улюблений футбол.

Зазвичай з трьома центральними захисниками значно складніше боротися за володіння м'ячем, домінування. Проти ж "Скуадри Адзурри", що відмінно володіє м'ячем, це взагалі було неможливо. Ще до фіналу в Італії оптимістично заявляли, що проти Англії буде легше, оскільки вона не володіє м'ячем так як Іспанія, не вміє так пресингувати і сама ламається під пресингом. А перехід Саутгейта лише полегшив завдання Роберто Манчіні. Тут також статистика красномовна. До 70-ої хвилини рахунок за ударами по воротах був 13:3, після неї, після повернення Англії до схеми 4-2-3-1 - 7:3.

Вже в середині першого тайму закралася думка, що така схема проти такої Італії добра лише для бліцкригу, першого удару, а потім незалежно від ступеня успіху її краще якомога швидше замінити, повернути до основної. Навіть ціною заміни на 30-ій хвилині. Саутгейт на таке не зважився. І в підсумку отримав повне домінування суперника. Але ж він сам після Данії говорив, що незадоволений володінням м'ячем своєї команди і потрібно щось змінити. В підсумку ж змінив так, що володіти м'ячем стало ще складніше.

Дуже схожий перебіг подій на півфінал Чемпіонату Світу проти Хорватії. Тоді Англія також грала з трьома центрдефами, також дуже рано забила (п'ята хвилина, до речі, Тріпп'єр), потім також відійшла в оборону, віддала м'яч і дозволила блискучому центру поля хорватів Брозовіч-Модріч-Ракітіч розгортати і мучити себе аж до вильоту в овертаймі. І, до речі, тоді Хорватія зрівняла рахунок на 68-ій хвилині, нині Італія - ​​на 67-й. Виходить, Саутгейт наступив на ті ж самі граблі.

Точкові тактичні зміни також склалися не на користь Англії. Рахім Стерлінг, кандидат на звання найкращого гравця турніру, був зміщений зі свого лівого флангу на правий. Саутгейту здалося, що проти данців це спрацювало, адже він тоді заробив пенальті. Але у фіналі перехід лише завадив. Рахіма легко з'їли, і на його падіння судді вже не купилися. Манчіні також вдався до серйозної зміни. Перейшов на 55-ій хвилині на гру без чистого форварда. Але він якраз прибрав з позиції не найкращого гравця своєї команди, а найгіршого - Іммобіле. І отримав дивіденди.

Треба знати, кого і куди прибирати. А це знання приходить з досвідом. Досвід Манчіні, чемпіона Англії та Італії, володаря Кубка Італії з трьома різними командами, Кубка Туреччини виявився вирішальним. А також досвід гравців, яких Саутгейт назвав "серійними переможцями".

Звісно, вихід на поле Джейдона Санчо та Маркуса Рашфорда на 120-ій хвилині виключно для серії пенальті також підпадає під категорію тих самих кардинальних змін, які на цьому турнірі стали згубними.

Зала Ганьби та Зала Слави пенальті

Фінал вкотре підтвердив, що серія пенальті - це не лотерея. А психологія, досвід, вплив історії та підготовка. Вкрай складно виграти дві серії поспіль, на всіх Євро до Італії-2020 такого не вдавалося нікому. На обличчях Андреа Белотті та Жоржиньо, що вже пробивали у півфіналі, відразу ж читалося, що вони не заб'ють. Берарді, що не бив у півфіналі, якраз виглядав свіжо і забив. Федеріко Бернардескі виглядав дуже холоднокровно, не втомився, адже вийшов на заміну. Тому він спокійно забив в другому матчі поспіль. Ну а Леонардо Бонуччі відомий сталевими нервами.

Англія? Про заміну Санчо та Рашфорда ще говоритимуть дуже довго. Тим більше, що ці молоді гравці ігнорувалися Саутгейтом протягом усього турніру. Чому саме зараз повинні були рятувати? А замінили вони 31-річних капітана "Ліверпуля" Хендерсона та Вокера з "Манчестер Сіті". Обидва навіть підходили до м'яча, розбігалися повільно, невпевнено, намагалися змусити воротаря стрибнути рано. Але той не купився. Ну а поставити на п'ятий пенальті 19-річного гравця з нулем матчів Ліги Чемпіонів і дев'ятьма за збірну в резюме - це взагалі за межею. Де були Стерлінг, Стоунз, Шоу?

Саутгейт заявив, що ці пенальтисти награвалися на тренуваннях, і з великим успіхом. Але коли мова про молодих гравців - між тренуваннями та реальними матчами виростає прірва. Тож тут очевидний провал тренера. Якому взагалі не можна було доводити справу до пенальті, пам'ятаючи про всі жахи Англії в серіях, зокрема, й свій особистий на Євро-1996.

Так, Італія також чимало програвала, підійшла до матчу з нічиєю з англійцями за програними на Євро серіями пенальті (3, стільки ж у Нідерландів). Але в її Залі Слави виграні серії у фіналі Чемпіонату Світу-2006 у Франції, у чвертьфіналі Євро-2012 у тієї самої Англії, у півфіналі Євро-2000 у тих самих голландців. Що додавало їй впевненості. У Англії пенальті були і залишилися лише у Залі Ганьби.

До речі, шостий пенальті в разі потреби у Італії збирався пробивати гравець "Парі Сен-Жермен", колишній капітан "Роми", 30-річний Алессандро Флоренці. Дуже серйознa персона. Людина, у якої за плечима 43 матчі Ліги Чемпіонів. А у Англії? Джордан Пікфорд. Воротар. З "Евертона", з майже нульовим Єврокубковим досвідом. Без коментарів...

Головні герої турніру

Євро-2020 встановив рекорди і за призначеними пенальті (16, причому лише дев'ять було реалізовано), і за автоголами (11, більше, ніж на всіх попередніх разом), і за голами (2.78 в середньому за матч). Найкращі його бомбардири - форварди. Виглядає як дуже веселий турнір. При цьому вирішальні стадії були скоріше жорсткими, ніж яскравими, битвами, ніж фестивалями. З вісьмома овертаймами та чотирма серіями пенальті. Таким вийшов й фінал. Попри 20 ударів по воротах Джордана Пікфорда, не можна сказати, що італійці замучили його. Англійці ж взагалі атакували мало.

Тому, напевно, справедливо, що героєм матчу і найкращим гравцем турніру став воротар Джанлуїджі Доннарумма, авторами обох голів у фіналі - захисники, авторами асистів - захисник та опорник. Захисники точно заслуговують на компліменти. Особливо - Леонардо Бонуччі та Джорджо К'єлліні. Легендарний тандем три своїх найважливіших фінали - два у Лізі Чемпіонів і фінал Євро-2012 - програв. Ще один був би занадто жорстоким. І він зробив все для перемоги. Лео став найстаршим автором голу у фіналі Євро, Джорджо мало не розірвав футболку Сака, коли він втік у небезпечну контратаку.

Ще до фіналу їх завалювали компліментами, називаючи професорами оборони, феноменами. І фінал підтвердив всі. Саме вони більше, ніж центр поля, ніж Доннарумма, навіть більше, ніж Манчіні, заслужили цей трофей. З огляду на і рівень гри, і характер, харизму, і вік (34, 36 років). Джорджо страждає від травм і нині вільний агент, обидва провели вкрай важкий сезон в "Ювентусі". Але у вирішальні моменти сягнули ідеалу, зжерши таких монстрів атаки як Лукаку та Кейн. Гаррі у фіналі навіть жодного разу не торкнувся м'яча у штрафному суперника і не бив по воротах.

Чотири роки тому я заявив, що К'єлліні на одному рівні з Нестою, Каннаваро та іншими великими італійськими захисниками. Тоді мене заклювали, і після 1:4 у фіналі Ліги Чемпіонів-2017 я вже й сам подумав, що перебільшив. Але нинішній турнір і нинішній фінал повертають до того вердикту.

ЗМІ та соцмережі впливають

У статті про переваги Італії над Англією перед фіналом однією з них я практично назвав... суддівство. Заявивши, що істерика, здійнята в континентальних ЗМІ після епізоду з Стерлінгом, якраз призведе до справедливого арбітражу. Після такої бурі УЄФА просто не міг дозволити собі ще один скандал на користь Англії. Ось і бригада Бьорна Куйперса відсудила чудово, не купившись на чергові падіння Стерлінга. І це не дивує. Важко пригадати, коли на таких стадіях було два поспіль скандалу на користь однієї команди. Буря після першого завжди спрацьовує.

Фото - Getty Images, Zimbio.com