Шлях до Парижу. Достроковий фінал: гармонія за замовчуванням

Бували часи, коли національні славні Німеччини й Італії зливалися в переможному пориві воєдино. Ні, мова не про середину минулого сторіччя. Боже збав. Друга половина 90-х – початок 2000-х, той 11-річний відрізок, впродовж якого за італійську формулічну «конюшню» «Феррарі» виступав Міхаель Шумахер. Блискучий німець приніс «скудерії» п’ять чемпіонських звань і виграв 71-ну гонку. Кожна з тих перемог супроводжувалася виконанням двох гімнів. «Einigkeit und Recht und Freiheit» Шумі слухав зосереджено, а коли лунали перші акорди «Fratelli d’Italia», Міхаель збадьорювався і перетворювався перед численним хором працівників «Феррарі» в деригента.

Власне, так воно було й цього разу, 2 липня 2016-го, напередодні чвертьфінального поєдинку Євро-2016 за участю двох найкращих за якістю гри команд турніру. Емоції, експресія італійського славня змінилися виваженістю, звеличеним співом головної національної мелодії Німеччини.

Великі нації й футбольні аристократи. Власне, футбольне дійство теж відповідало аристократичному статусові. Звичайно, великим естетам, чиї смаки застигли у 80-х, воно було не до вподоби. Мова про тих, хто сумує за Фьоллером, Маттеусом, Скіллачі і Мальдіні, але забуває, що практицизм у діях цих майстрів проявлявся куди чіткіше, ніж у грі нинішніх підопічних Йоахіма Льова та Антоніо Конте. Моя думка – вчора був футбол найвищого ґатунку, в якому за футбольним інтелектом виконавців і команд у цілому не знайшлося місця й натякові на авантюру.

У цій грі не було сильнішого і цей паритет відобразився як у результаті, так і в перебігу подій на полі. Італія створила гарний момент наприкінці першого тайму, але м’яч після удару Стураро з лінії карного майданчика трохи зачепив оборонця і вилетів на кутовий. Німці ж на початку другої половини розродилися комбінацією майже ідентичною, однак «Скуадру адзурру», зачепивши кулю після пострілу Мюллера шипами бутсів, врятував Флоренці. То до м’яча Йозіля, звісно. Після нього ситуація змінилася. Італія мала йти вперед і зі своїм завданням впоралася.

Схожим у грі цих команд було майже все. Розуміючи, що Конте від своїх фірмових 1 – 3 – 5 – 2 не відійде за будь-яких обставин, Льов підлаштував під суперника навіть тактику. «Бундесманшафт» вперше на турнірі грав з трьома центральними оборонцями. При цьому Матс Гуммельс, котрий номінально діяв в амплуа лівого центрального бека, фактично виконував функції диспетчера. Довгі, ідеально точні діагональні передачі Матса мали шанс стати результативними у зустрічі з якимось іншим суперником, однак тріо Барцальї – Бонуччі – К’єлліні захищалося бездоганно. Найцентральніший з апеннінських оборонців Бонуччі при цьому, на відміну від інших матчів, цього разу зосередився суто на захисній роботі, вперед майже не ходив. Не дивно, адже для Ґомеса з Мюллером такі вилазки були б справжнім подарунком.

З одного боку, Італії сильно бракувало Кандреви. В наступі Антоніо, мабуть, здатен у порівнянні з Флоренці бути гострішим. Однак протистояти на правому фланзі доводилося Гекторові, швидкому, динамічному латералеві. Йонас став співавтором голу навіть за умови дисциплінованої опіки Флоренці. Отримай Гектор ще більше свободи, героєм зустрічі він міг стати не лише завдяки вдало виконаному пенальті, яке поставило крапку в післяматчевій серії.

Власне, швидкі крила стали саме тим фактором, який дозволив німцям володіти територією настільки високо, що участь у плетінні атакувальних мережив на чужій половині поля часто брали навіть троє центральних оборонців «Бундестіму» відразу. Присутність молодого Кімміха на позиції правого латераля в основі – ще один вдалий хід від Льова. Інша річ, що італійці, навіть притискаючись до власних воріт, оборонялися злагоджено і видимих провалів, мабуть, за винятком гольової комбінації, не допускали.

Врешті, логічно, що ім’я півфіналіста вирішила лише післяматчева серія одинадцятиметрових. Драматична, красива серія, у якій блискучими виглядали Буффон і Нойєр одночасно. Як то часто буває у таких ситуаціях, найбільше не впоралися з нервами ті, на кому вага відповідальності за результат висіла найбільше. У німців не переграли Буффона аксакали Мюллер, Швайнштайґер та Йозіль. Бонуччі в італійців Нойєрові, можливо, не програв би. Якби не бив з позначки в ігровий час. У серії ж Леонардо вирішив вдарити в інший кут, а досвідчений Нойєр це передбачив.

Отже й виявилося, що долю серії вирішила стійкість молодих гравців. Спершу не спрацювала ставка на випущеного Конте спеціально під виконання одинадцятиметрового Дзадзу, а згодом не впоралися з емоціями Дарміан і Пелле. Натомість Кімміх і Гектор били бездоганно. Зрештою, то була гра нервів, а звинувачувати тих, кому забити з позначки не пощастило може лише йолоп або вчитель фізкультури з Закарпаття.

Німеччина виграла і зробила рішучий крок до здобуття четвертого в історії і першого за останніх 20 років титулу чемпіона Європи. Наразі очевидне одне: з ким би «Бундесманшафт» у півфіналі не зустрівся, структуру гри Льову в порівнянні з зустріччю проти Італії доведеться змінювати. Все тому, що не зіграє проти французів чи ісландців Гуммельс, котрий отримав вчора сигнальне попередження. Виконувати у схемі з трьома оборонцями ті творчі функції, якими наділений Матс, у німецькій заявці не здатен, мабуть, більше ніхто.