UA-Футбол представляє суперника: Жиліна (Словаччина)

Для людини, котра вперше планує в’їжджати на територію Євросоюзу, процедура отримання річної робочої візи "Шенген" в словацькому посольстві Ужгорода включає в себе декілька етапів. Подаєш документи на річну візу – отримаєш спершу одноразову (тобто, право одноразового перетину кордону); подаєш вдруге (з проханням знову на рік) – отримуєш в кращому випадку на півроку (а іноді, взагалі, тільки на два тижні). І тільки з третьої-четвертої спроби отримуєш те, чого бажав з самого початку.

Та в цій непростій і тривалій процедурі дуже важливо не вибитися з ритму. Тобто, отримавши "Шенген" з одноразовим правом перетину кордону, важливо тим правом скористатися протягом відповідного часового проміжку. Інакше візу на тривалий термін тобі просто не відкриють. Так от, автор цих рядків, бажаючи "зануритись" в світ Євросоюзу, буквально нещодавно був змушений з "одноразовою" візою на руках здійснити перетин кордону, аби з шансами на успіх подавати черговий запит на отримання уже річного "Шенгену".

"Порталом", через який було вирішено здійснити перехід, став пункт пропуску Малі Селменці, що в шістнадцяти (приблизно) кілометрах від Ужгорода. Таке собі звичайнісіньке село ужгородського району (не плутати з селами Закарпатської області), "підкоректоване" під європейський зразок (нормальне покриття автошляху, вузька проїжджа частина, чисті узбіччя). Історія села бере свій початок ще в ХІІІ столітті, але найцікавіше те, що в 1946-му році Селменці було розділено на дві частини – Малі Селменці та Великі Селменці. Малі відійшли під владу СРСР, Великі – під владу Чехословаччини.

Пройшло майже сімдесят років… Але й сьогодні одним селом діляться дві незалежні країни – Україна та Словаччина. З 2005-го року в Селменцях діє пункт пропуску: з нашого боку – Малі Селменці, з боку Словаччини – Вельке Селменці. Нічого особливого: кілька шлагбаумів і кілька будівель для проходження паспортного та візового контролів.

Кидається у вічі наявність з нашого боку значної кількості торгових лотків, магазинчиків, і просто стелажів. Також під шлагбаумом чимало автівок, водії яких підвозять (зрозуміло, що не за просто так) словаків до обласного центру (Селменці – це піший перехід, який більше обслуговує саме словаків; за даними Чопської прикордонної служби, у 2013-му році пункт пропуску Малі Селменці - Вельке Селменці перетнуло 54 785 осіб, з яких більше 52-х тисяч – громадяни Словаччини). З боку Словаччини біля пропускного пункту немає ніяких об’єктів, які б свідчили про комерційну діяльність. Автівки гарно припарковані на спеціально обладнаній автостоянці. Узбіччя чисті, травичка акуратно підстрижена. Не те, щоб зовсім інший світ, але навіть на прикладі одного села можна угледіти різницю між нами та Європою.

Прямого транспортного сполучення з великими словацькими містами Вельке Селменці не мають. На інформаційній дошці авто-зупинки висить графік маршруток: є пряме сполучення з містом Вельке Капушани.

Звідтам до серця Словаччини добратися уже простіше. Вельке Капушани – класичне провінційне містечко (кількість населення – близько десяти тисяч осіб). Тут базується футбольний клуб FaKapi Veľké Kapušany (Futbalový klub FaKapi Veľké Kapušany), але більшу славу Вельким Капушанам робить газорозподільна станція, на яку через Україну потрапляє російський експортний газ.

Міхаловце, Требішов, Гуменне, Прешов, Кошіце – найбільші міста східної Словаччини. В цій країні поділ на регіони прослідковується дуже чітко. Захід країни (на чолі зі столицею Братиславою) живе краще, схід – трохи гірше. Словаччина, взагалі, маленька країна. Населення - п’ять з половиною мільйонів осіб, площа – 49 тис. км. кв. Значна частина території держави зайнята гірськими хребтами, що створює неймовірної краси пейзажі.

Люди в Словаччині не те щоб скромні, швидше – раціональні. Там не є ганебним з автомобіля пересісти на велосипед, за однією філіжанкою кави просидіти в кафе з годину, а то й дві, вийти на вулицю в скромному непримітному одязі. Кошти словаки відпускають на геть інші потреби. Сімейному відпочинку на природі надають перевагу над походами до елітних міських закладів, брендовими сорочкою або черевиками пожертвують заради походу до санаторію. Але є, звісно, й свої мінуси. Кухня Словаччини, до прикладу, за своєю різноманітністю поступається не те, що кухні України, а одного тільки Закарпаття (але то, звісно, на любителів).

Рухаємось далі на захід: Попрад, Брежно, Рімавска-Собота, Лученец, Зволен, Банска-Бістріца, Ліптовскі-Мікулаш, Ружомберок, Мартін, Жиліна… Приїхали. Саме тут свій перший єврокубковий матч сезону 2015/16 зіграє полтавська "Ворскла".

Жиліна – одне з найбільших міст Словаччини, а ФК "Жиліна" – чи не найбільша гордість цього міста. Після розпаду Чехословаччини (1993-й рік) і утворення самостійної системи футбольних ліг Словаччини, "Жиліна" шість разів здобувала титул найсильнішої команди країни. За останні чотирнадцять сезонів "жовто-зелені" взагалі тільки тричі фінішували нижче третьої сходинки. В колекції "Жиліни" чотири трофея Суперкубка і один - Кубка Словаччини.

Футбольний клуб "Жиліна" був заснований 1909-го року. І вже через двадцять років свого існування команда могла похизуватися званням дворазового чемпіона країни (1928, 1929). "Жовто-зелені" гідно виступали в складному чемпіонаті Чехословаччини – в активі команди 31-н сезон на елітному рівні. В 1961-му році "Жиліна" дійшла до фіналу Кубка Чехословаччини, виборовши право стартувати в сезоні 1961/62 в хронологічно другому розіграші Кубка володарів Кубків (володар Кубка ФК "Дукла" водночас виграв і чемпіонат країни, тож заявився на КЕЧ). В першому для себе раунді команда пройшла грецький "Олімпіакос" (3:2 і 1:0), а потім – в чвертьфіналі – поступилася майбутньому фіналісту турніру італійській "Фіорентині".

В 1967-му, 1969-му, 1970-му, 1972-му 1997-му та 1999-му роках "Жиліна" була учасником розіграшу кубка Інтертото; в 1974-му і 1983-му – кубка Мітропи. Та на повні груди єврокубковим повітрям "Жиліна" задихала з 2002-го року, коли вперше в історії команда здобула право зіграти в Лізі чемпіонів.

Перший лігочемпіонівський вояж словаків закінчився нищівною поразкою в другому кваліфікаційному раунді від "Базеля" (1:1 і 0:3). Наступного сезону був прогрес: в другому раунді "жовто-зелені" пройшли тель-авівський "Маккабі", "заманивши" в третьому раунді на стадіон "Под Дубном" "Челсі". Зрозуміло, що шансів проти "аристократів" у "Жиліни" не було (0:2 і 0:3), але сама участь в такому протистоянні стала однією з найбільш славних сторінок в історії команди.

"Жиліна" після поразки від "Челсі" вилетіла в перший раунд Кубка УЄФА, де болісно поступилася нідерландському "Утрехту" (0:4 та 0:2). Наступного сезону знову був старт у Лізі чемпіонів – і знову поразка в другому кваліфікаційному раунді. Цього разу непрохідним бар’єром для "Жиліни" виявилось бухарестське "Динамо" (двічі по 0:1).

В Кубку УЄФА 2005/06 словаки в першому раунді пройшли ФК "Баку" (0:1 і 3:1), а от в другому поступилися віденській "Аустрії" (1:2 та 2:2). В першому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів 2007/08 "Жиліна" пройшла люксембурзький "Дюделанж", та потім в другому в серії пенальті болісно поступилася принциповому супернику празькій "Славії" (ігровий час обох матчів завершився з рахунком 0:0).

"Жиліна" довго йшла до свого визнання – і нарешті прийшла. В сезоні 2008/09 "жовто-зеленим" вдалося в кваліфікації Кубка УЄФА по черзі обіграти білоруський МТЗ-РІПО, чеський "Слован" (Ліберець) та болгарський "Левскі". "Жиліна" потрапила до групи F разом з "Гамбургом", "Аяксом", "Астон Віллою" та добре знайомою "Славією". Німцям та нідерландцям словаки поступилися, з чехами розписали нічию 0:0, а "Астон Віллу" на її полі обіграли. Та перемога й досі згадується вболівальниками "Жиліна" як одне з найбільших футбольних свят в їхньому житті. Але "жовто-зелені" з групи не вийшли, посівши в підсумку четверту позицію.

В Лізі чемпіонів 2009/10 "Жиліна" пройшла другий і третій кваліфікаційні раунди ("Дачію" і "Хайдук" відповідно), але програла дуель в раунді плей-офф сербському "Партизану". Свою мрію словаки відклали до 2010-го року, коли вдалося повторити успіх славнозвісних "Кошіце" та "Петржалки" і пробитися до групового етапу Ліги чемпіонів (в кваліфікації "Жиліна" почергово пройшла мальтійську "Біркіркару", болгарський "Літекс" і чеську "Спарту"). "Челсі", "Марсель" і "Спартак" (Москва) – словацькі вболівальники не могли натішитися такій компанії.

"Жиліна" дійсно подарувала своїм прихильникам свято, але прикрасити те свято феєрверком у вигляді бодай однієї перемоги чи нічиєї не вдалося. Шість поразок в груповому етапі закріпили "Жиліну" на другому місці в списку словацьких команд (на одному рівні з ФК "Кошіце" - ця команда в сезоні 1997/98 в групі Ліги чемпіонів потерпіла теж шість поразок) з найбільш славною історією виступів у Лізі чемпіонів (в "Петржалки" в групі була одна перемога над "Порту" та три нічиї – дві з "Рейнджерс" та одна з "Порту").

Після шести поразок у групі Ліги чемпіонів 2010/11 й до сьогодні "Жиліна" зіграла в рамках найпрестижнішого клубного турніру Європи тільки два матчі. В сезоні 2012/13 словаки в другому кваліфікаційному раунді поступилися "Хапоелю" (Кірьят-Шмона), а роком раніше на тій же стадії, тільки в Лізі Європи, вилетіли від ісландського "Рейк’явіка". Ліга Європи 2013/14 завершилась для "Жиліни" в третьому раунді кваліфікації поразкою від "Рієки". А до того були проходи грузинського "Торпедо" та словенської "Олімпії".

В поточному розіграші турніру "жовто-зелені" в перших двох кваліфікаційних раундах легко пройшли "Гленторан" та "Дачію". Поки що єврокубковий сезон складається успішно не тільки для "Жиліни", а й для цілої словацької асоціації, котра станом на зараз має другий найкращий сезонний рейтинг. На чотирьох словацькі клуби вже встигли здобути одинадцять перемог, дві нічиї і зазнали тільки однієї поразки. Вилетів з Ліги чемпіонів "Тренчін", хоча чемпіон Словаччини гідно боровся і мав усі шанси пройти "Стяуа". "Спартак" (Трнава) в третьому кваліфікаційному раунді Ліги Європи зіграє з ПАОКом, а "Слован" (Братислава) – з "Краснодаром".

Та нас найбільше цікавить "Жиліна". На красені-стадіоні "Под Дубном" ця команда на днях прийме полтавську "Ворсклу". Свою домашню арену словаки назвали не просто так: стадіон побудований в 1941-му році поруч з пагорбом Дубень, знаходячись ніби під ним - "Под Дубном". Тут свої домашні матчі проводить збірна Словаччини і саме тут підопічні Михайла Фоменка у вересні зіграють свій поєдинок відбору чемпіонату Європи 2016.

За часів незалежності обох країн дуель "Жиліни" та "Ворскли" буде другим в історії словацько-українським клубним протистоянням. Перше відбулося в сезоні 2004/05, коли в другому кваліфікаційному раунді Кубка УЄФА дніпропетровський "Дніпро" пройшов братиславську "Петржалку" (3:0 і 1:1). Якщо ж брати до уваги історію часів Чехословаччини/СРСР, то в картину вписується протистояння луганської "Зорі" та трнавського "Спартака" в 1/8-й фіналу Кубка європейських чемпіонів 1973/74. Словаки тоді пройшли луганців (0:0 і 1:0) завдяки голу Мартінковіча на 60-й хвилині матчу-відповіді.

З червня 2013-го року "Жиліну" очолює Адріан Гуля. Як футболіст нічого значимого не здобув. Адріан Гуля свою ігрову кар’єру завершив в недалекому 2009-му році, що говорить про сучасні тренерські погляди спеціаліста на футбол. "Жиліна" – це не перша команда в послужному списку Андріана Гуля. З липня 2009-го по травень 2013-го років фахівець очолював "Тренчін", вивівши його у Цоргонь-лігу після трирічного застою.

За стилем гри "Жиліна" подібна до "Ворскли" – тільки більш збита та з більш відточеним вмінням вдало розігрувати стандарти. Андріан Гуля старається прививати своїм підопічнім різні манери гри: силову, швидкісну, комбінаційну. Залюбки словаки використовують стандартні положення. Команда дуже молода – тільки п’ятьом гравцям з поточної заявки більше 25-ти років. Серед них основний голкіпер "Жиліни" Мілош Волешак – перейшов до "Жиліни" першого вересня 2014-го року з "Тренчіна", в складі якого грав у кваліфікації Ліги Європи 2013/14 та 2014/15.

Команда мононаціональна – в заявці тільки п’ятеро легіонерів. Один з них – 27-річний камерунський захисник Ернст Мабука, який в Словаччині почувається наче вдома. Африканець переїхав до Цоргонь-ліги (так називався вищій словацький дивізіон до сезону 2014/15; зараз він називається Фортуна ліга) в 2010-му році, і з того часу відіграв за "Жиліну" близько 120-ти матчів.

Боян Летіч – ще один основний захисник-легіонер "Жиліни". 22-річний боснієць виступає за словацьку команду з 2014-го року, розраховуючи в подальшому перейти до більш статусного клубу.

Ще двоє легіонерів – нападники. 23-річний бразилець Вілліам та 24-річний хорват Матей Єліч. Останній захищає кольори "Жиліни" з 2013-го року, є доволі досвідченим (на фоні своїх колег по нападу) і забивним нападником. В поточному розіграші Ліги Європи на рахунку Єліча шість голів в чотирьох матчах, а також один точний удар в єдиному на даний час матчі поточного сезону чемпіонату Словаччини.

Вілліам опинився в "Жиліні" транзитом через "Тренчін", а туди перейшов з "Ботафого". Ще один легіонер – п’ятий – чеський голкіпер Алеш Мандоус. Є не основним гравцем команди.

Разом з Мабукою та Летічем в лінії захисту "Жиліни" зазвичай працюють Мілан Шкрініар (20 років) та Деніс Вавро (19 років). Обидва є вихованцями цього клубу і гравцями молодіжної та юнацької збірних Словаччини. Капітан і опора "Жиліни" – 32-річний півзахисник збірної Словаччини Віктор Печовські. Є вихованцем клубу "Банска-Бістріца", але вже чотири роки виступає за "Жиліну". Якуб Паур – вихованець "Жиліни", півзахисник молодіжної збірної Словаччини, має в своєму активі два голи в поточній Лізі Європи (ще двічі відзначився в єдиному для "жовто-зелених" матчі чемпіонату).

Міхал Шкварка – 20-річний півзахисник ротації, забив гол у матчі-відповіді проти "Дачії", гравець молодіжної збірної Словаччини. Ярослав Мігалік – відносно досвідчений футболіст (1994-го року народження), вихованець "Жиліни", встиг награти вже більше вісімдесяти поєдинків за першу команду. Ласло Бенеш – 17-річний словак, якого Адріан Гуля активно підводить до основного складу. В цьому сезоні був задіяний у всіх чотирьох єврокубкових матчах "Жиліни".

В нападі конкуренцію Єлічу та Вілліаму створюють Лукаш Чмелік та Ніколас Шпалер. Першому – 19 років від народження, другому – 18. Ці хлопці – як і низка інших гравців "Жиліни" – це майбутнє словацького футболу.

"Ворсклі" дістався гідний суперник. Полтавчани переважають своїх суперників в досвіді, але в характері, працьовитості, бажанні – навряд чи. Та й в тренерській дуелі Сачко – Гуля наразі важко віддати комусь перевагу. "Ворскла" зустрінеться з дуже збитою, чіпкою, організованою командою, котра вміє карати за помилки.

"ЖИЛІНА"* (MŠK Žilina)

- Шестиразовий чемпіон Словаччини (2001/02, 2002/03, 2003/04, 2006/07, 2009/10, 2011/12)

- Чотириразовий віце-чемпіон Словаччини (2004/05, 2007/08, 2008/09, 2014/15)

- Володар Кубка Словаччини (2012)

- Фіналіст Кубка Словаччини (2011, 2013)

- Володар Суперкубка Словаччини (2003, 2004, 2007, 2010)

- Учасник групового етапу Кубка УЄФА (2008/09)

- Учасник групового етапу Ліги чемпіонів (2010/11)

* - статистичні дані без врахування досягнень в чемпіонаті та Кубку Чехословаччини