П'ять років європейському прориву Дніпра – п'ять незабутніх моментів

Українська футбольна історія не така вже й бідна на євродосягнення. Ми можемо скаржитися на кризу та занепад, однак перемога в Кубку УЄФА "Шахтаря", півфінал "Динамо" в Лізі чемпіонів, півфінали Ліги Європи від "Шахтаря" та "Динамо" – це все незабутні моменти нашого футбольного життя. Це те, що не дозволяє падати духом і встановлює певний орієнтир на майбутнє. А ще був фінал Ліги Європи від "Дніпра" – і ця подія окремо виділяється з-поміж європейських проривів українського ґатунку. Адже занадто багато знакових подій пов'язано з тією кампанією дніпрян, занадто багато факторів суперечили можливому прориву. Але це трапилося і сьогодні, коли виповнюється рівно п'ять років від моменту виходу "Дніпра" до фіналу, є нагода згадати найбільш знакові моменти тих подій.

• Гонсало Ігуаїн обіцяв, але не завершив кар'єру

Мабуть, найкраще статус "Дніпра" не лише в півфінальному протистоянні з "Наполі", а й в турнірі загалом, демонструє історія з Гонсало Ігуаїном. Зірковий нападник "Наполі" начебто грозився завершити кар'єру, якщо його команда не здолає українського "вискочку". Принаймні, така інформація гуляла в українській пресі після першого матчу протистояння (1:1, "Дніпро" відверто "відскочив") і не могла не дійти до футболістів "Дніпра". І хоч в італійській пресі ніде про зверхнє ставлення Гонсало до "Дніпро" не йшлося, українські футболісти були злі і билися за свій престиж в Києві. Тема проскакувала й під час післяматчевих інтерв'ю. "Завтра чекаю офіційної інформації, що Ігуаїн завершив кар'єру. Він думав, що "Дніпро" – це не команда. Ми команда ще та і показали це", - сказав Артем Федецький.

• Київ радів успіхам "Дніпра" наче своєї рідної команди

Матч у відповідь з "Наполі", як і решта домашніх поєдинків тієї кампанії, відбувався в Києві на НСК "Олімпійський", бо УЄФА не сертифікував арену в Дніпрі через загрозу безпеці (на Донбасі уже велися бойові дії з російськими окупантами). За два дні до поєдинку стало відомо, що усі квитки на 70-тисячну арені розпродані. А під час і після самого матчу, попри погану погоду, коїлось якесь божевілля (в доброму значенні цього слова).

Перемогу "Дніпра" святкували масовим вибіганням на поле і збиранням сувенірів у вигляді частинок футбольних воріт. Тоді багато критикували поведінку вболівальників з трибун, були розмови навіть про можливу дискваліфікацію стадіону, але обійшлося все для "Дніпра" двома матчами без глядачів (у наступній єврокампанії). А емоції залишилися в історії назавжди.

• Для Маркевича репутація – дорожче грошей

Не секрет, що тоді уже Ігор Коломойський плюнув на "Дніпро" і як слід клуб не фінансував. Мирон Маркевич впродовж тієї кампанії платив футболістам преміальні з власної кишені. Досвідчений тренер усвідомлював унікальність моменту і розумів, що іншої такої нагоди заявити про себе на міжнародному рівні, можливо, більше не буде (з "Металістом" він не доходив далі чвертьфіналу), тому боявся, аби фінансова засуха не шкодила мотивації гравців. Зрештою, фокус спрацював. "Дніпряни" билися за себе, за вболівальників, за тренера, який не шкодував для них власних грошей.

• "Дніпро" завдяки колективній роботі давав нагоду розкритися

Кістяк того "Дніпра" складали футболісти, кар'єру яких не можна вважати видатною навіть за українськими мірками. Так, був Руслан Ротань – знакова постать. Але проти того ж "Наполі" в Києві виходили Денис Бойко, який загубився в Туреччині, а нині програє конкуренцію Бущану в "Динамо", Валерій Федорчук, який після того "Дніпра" змінив сім (!) команд, Валерій Лучкевич, який не прижився в бельгійському середняку і повернувся в Україну до "Олександрії", Євген Чеберячко, якого безбожно критикували за гру за "Дніпро", Євген Коноплянка, який був сірою масою і в "Севільї", і в "Шальке", а нині є таким у "Шахтарі", Артем Федецький, кар'єра якого вже йшла по низхідній, Євген Селезньов, який опісля перейшов в "Кубань", потім ненадовго повернувся до "Шахтаря", а потім розпочав поневіряння по заштатних командах Туреччини.

З легіонерів були Дуглас, Джаба Канкава, Лео Матос; Нікола Калініч і Матеус виходили на заміну. Останні двоє були зірками, Нікола досі перебуває в топових командах Європи, Матеус переїхав до Китаю, Дуглас повернувся на батьківщину, а Джаба Канкава транзитом через французький "Реймс" опинився в Казахстані. Лео Матос досі грає за ПАОК. Останній, якщо не брати до уваги Калініча, який на той час вже був з ім'ям, зробив чи не найліпшу кар'єру після "Дніпра". Принаймні, знайшов команду, де йому довіряють і де він багато грає.

• "Дніпро" був гордістю міста і країни, не порожнім місцем для футболістів, але лише іграшкою – для власника

Те, що відбувалося з "Дніпром" після того сезону, боляче ранило душу вболівальникам. Бо таку команду можна було розвивати далі, гравців можна було продати, а на їхнє місце запрошувати нових. На прикладі Ротаня та компанії можна було навчати молоде покоління. Однак в руках власника "Дніпро" був лише іграшкою, котра на той момент вже не представляла ніякого інтересу. Клуб продовжив існування, за інерцією відіграв ще два сезони, але потім скотився до нижчих ліг і існував лише як метод отримати транші від УЄФА за продаж Коноплянки тощо. Нині він в аматорах, а в УПЛ грає СК "Дніпро-1".

Читайте також. Рівно 5 років тому на Олімпійському Дніпро здобув путівку до фіналу Ліги Європи у битві з Наполі

Фото - UA-Футбол