Йдемо під воду ... Акценти глядача на іграх Динамо і Шахтаря в Лізі Європи

Недавній мій огляд чвертьфіналів Кубка України завершувався так. Оптимісти скажуть, що ці ігри говорять на користь розширення УПЛ. Скептики можуть заперечити їм: це наші "небожителі" опустилися на грішну землю, підтягнувшись до сірої "масовки". Давайте дочекаємося відповіді 1/8 фіналу Ліги Європи. Мені здається, момент істини чекає нас там. Як у воду дивився.

Коли ще сьома команда Ла Ліги і сусід "Динамо" в рейтингу УЄФА сприймався, як явний фаворит в їх дуелі? А в коментарях, до слова, дехто договорився до того, що називає "Вільярреал" головним претендентом на перемогу в турнірі. Нічого собі заява!

Каюсь, сподівався на більше і з "Ромою" - ще ближчим сусідом "Шахтаря" в табелі про ранги. Говорив і буду говорити, що Каштру не поступається Фонсека в якості головного тренера "Шахтаря". А якщо поглянути на результати в тій же Європі, то і перевершує. Але не гаразд щось у підземному царстві ...

Матч в Римі очікувано вийшов більш видовищним: 11 небезпечних моментів біля воріт проти 7 в Києві. Якщо на "Олімпійському" "бойові дії" фактично завершилися на 66-й хвилині, після промаху Циганкова зі штрафного удару, то в столиці Італії сигналом відбою пролунав третій гол "Роми", забитий Манчіні на 77-й. Далі, за великим рахунком, дивитися було нічого.

Смію стверджувати, що кінець нашим надіям в Києві настав вже на 30-й хвилині, коли Торрес відкрив рахунок. Не дарма Луческу з таким жалем згадує шанс Циганкова в дебюті гри: адже після цього єдиною можливістю забити для "Динамо" став згаданий вище стандарт, вже при 0:2.

У Римі все вирішила 73-тя хвилина, коли Ель-Шаараві подвоїв рахунок. До цього у "Шахтаря" було три можливості поспіль, щоб відповісти голом на гол. Можна зрозуміти емоції "гірників", коли перед забитим м'ячем в їх ворота португальська рефері Діаш не зафіксував фол на Ісмаїлі. Однак не можна його звинувачувати в цьому: м'яч залишався у гравця в центральній третині поля.

І взагалі це максимум того, що ми можемо пред'явити суддям. Не їм програли. Якщо дивитися на співвідношення вирахуваних мною потенційно гольових епізодів біля воріт, то в обох випадках суперники перевершили нас на три моменти. Якщо ж відсікти умовні напівмоменти (на мій смак), то вийде 1:5 в Києві і 3 5 в Римі. Готовий їх перерахувати.

Тобто, можна говорити про кращу реалізацію "Роми", і я б сказав, що закономірним підсумком тут став би рахунок 1:2. Тоді як в Києві - скоріше 0:1, і мені дивно чути повторюваний рефрен про те, що "Динамо" "награло" на гол. Бо, на мій погляд, награти можна, створивши хоча б три повноцінних моменти. Все інше - лірика.

У будь-якому випадку, обидва цих результату залишали б нам достатнє поле для ілюзій. Але, на жаль, сувора дійсність дала про себе знати раніше. До слова, в Києві могло бути і набагато раніше, якби Трігерос не пробачив нас вже на 4-й хвилині. Ви згадайте удар Крістанте в ближній кут на 6-й хвилині в Римі? Ваше право, сперечатися не збираюся. Все сказано вище.

Найпомітнішою фігурою на полі особисто для мене став римлянин Пеллегріні. Крім першого забитого м'яча, він ще тричі знаходив м'ячем Крістанте при подачах кутового, і всякий раз при цьому в штрафному "Шахтаря" вирував вогонь. У Києві очевидну головну роль зіграв Морено - учасник двох голів, та ще й ледь не забив третій.

Були свої яскраві особистості і в наших рядах, але вони сяяли, так би мовити точково: протягом обмеженого часу. У "Шахтаря" це - Тете, який прийняв активну участь у всіх трьох небезпечних епізодах біля воріт Лопеса, протягом 17 хвилин після перерви. У "Динамо" - кіпер Бущан, що зробив три сейви за 5 хвилин тоді ж, що, на жаль, не завадило пропустити другий гол.

Загальне враження: мовчи, печаль, мовчи ... В обох випадках ми закономірно програли, і панахиду за нашими очікуваннями в Лізі Європи можна замовляти заздалегідь. І нікуди нам не дітися з цього підводного човна - що з жовтого, що з жовто-червоного. Наш номер - шістнадцять: таке число команд, що дійшли до 1/8 фіналу ЛЄ.

"Шахтар" після зимової паузи дивним чином змінився до невпізнання в гіршу сторону. З тим же тренером і складом. Так не буває. Тим паче, в пам'яті залишилося, як хвацько Каштру впорався з цим періодом підготовки рік тому - вперше в своїй практиці. Щось не так, щось відбувається всередині. Або в клубі, або в команді.

Надзвичайно прикро, що це сталося саме зараз - коли можна було обігнати Фонсеку в очному змаганні. Тепер же в історії залишиться цей спотворений обставинами результат.

"Динамо" Луческу досягло своєї межі і вперлося в неї. Якщо "Шахтар", образно висловлюючись, плавно пішов під воду, то "Динамо", побарахтавшись було на поверхні, склало йому компанію.

На мій погляд, ємко висловився один з читачів нашого сайту. "Висновок: каштровані бразильці й дитячий садок Луческу. Нас просто повернули в реальність. Тепер щурячі бої в УПЛ, и так по колу". Глас народу ...

Як глядач, не можу не пройтися по телекоментарах цих матчів. Обидва лише поглибили негатив, отриманий вчорашнім вечором.

Почну з Другого, тому що цього разу він завзято виконував Першого. Тобто, включив футбольний довідник замість коментатора гри. І так цим захопився, що, здавалося, знехотя змушений був переключатися на швидку констатацію найгостріших моментів, щоб скоріше повернутися до свого "так ось ...".

Тільки на тактичні нюанси в складах у нього пішла майже вся перша чверть години. Зате тих же Пеллегріні і Крістанте - найактивніших гравців протягом матчу - він майже не називав.

Перший, який, по-моєму, і ввів цю моду на каналі "Футбол", в міжнародних іграх "Динамо" намагається все-таки концентруватися на грі. І відразу стає ясно, чому він цього не робить завжди: настільки примітивно коментувати може будь-хто з нас.

І ще. У нас прийнято критикувати "ТРК "Шахтар". Просто порівняйте обидва вчорашніх коментаря: хто фанатів більше? А коли я почув про те, що глядачі на трибунах "отримують насолоду від гри", що називається, прозрів. Як ще вам потрібно коментувати "Динамо"?

Втім, головне не це. Нещодавно пішов з життя Найкращий футбольний коментатор в моєму житті Юрій Розанов. Ці люди з гордістю називають себе його учнями. Хай вибачить мені Юрій Альбертович, світла йому пам'ять, але на його місці я б, напевно, в труні перевернувся ...