Ще не вечір, чи Сватки-2. Акценти глядача на грі Дніпра-1 з АЕКом

Не втомлююся дивуватися святій простоті наших уболівальників. Адже в нас зараз чим далі в ліс – тим більше дров і товстіші партизани. Тобто чим пізніше українська команда стартує в сезоні – тим довшою була її вимушена пауза через війну, і тим, очевидно, сильнішим і кращим буде готовий її суперник. Тільки це їх не хвилює: їм по-любому вийми та поклади результат!

Начебто не було цих дев'яти місяців простою. Після чого склад "Дніпра-1" змінився практично наполовину, не кажучи вже про вимушену зміну тренера. Та й сам факт дебюту клубу в Європі їм теж якось байдуже. Схоже, хтось переглянув героїчне кіно і надто перейнявся. Вони, мовляв, зобов'язані тішити народ у такий час!

Ну що тут поробиш, якщо вони ніякі не герої, а звичайнісінькі професійні футболісти. Для яких надзвичайно важливими є змагальний тонус та елементарна зіграність у турнірних умовах. А вони на клацання пальця не з'являться. То що, може, таки зробимо скидку? Ні? Ну, ваша воля. Примітивно мислити не заборониш.

Для мене нинішня команда з Дніпра виглядає якось парадоксально. Таке враження, що на ній нинішні негаразди все-таки позначилися менше. Кістяк лідерів практично збережений. На секунду, в основному складі більше легіонерів, ніж у "Динамо" із "Шахтарем" разом узятих. І начебто це якісне поповнення. Про що говорить поява в клубі Краснікова - фахівця з селекції латиносів.

Сам по собі перехід його разом із Кучером з "Металіста" мене анітрохи не втішив: я ніколи не приховував своїх симпатій до харківського клубу часів Ярославського і сподівався на продовження футбольного банкету. Особистість тренера ще потребує нашого з ним ознайомлення - поки, за великим рахунком, він у футболі ще ніхто. Але те, що "Дніпро-1" в змозі запрошувати людей з такого проекту, який уже нехай і сходить нанівець, теж говорить за себе.

Звичайно, їм потрібен час. А тут – такий відповідальний для клубу старт. Шоб ви розуміли, наш номер 227 – позиція дніпрян у рейтингу УЄФА, яку вони тепер поділяють із ще чотирма українськими клубами. Кіпрський АЕК із ще сімома клубами, найбільш відомий з яких "Трабзонспор", ділять 153-е місце. Випереджаючи, наприклад, "Андерлехт", "Абердін" та "Аустрію". Так, напевно, від них залишилися скоріше імена, але багатої історії ніхто не скасовував. Так от, для "Дніпра-1" у Європі вона розпочалася вчора.

У сенсі видовищності це був чудовий матч. Один із найдивовижніших у нинішній кваліфікації наших команд – понад десяток небезпечних епізодів біля воріт. За винятком стартової чверті години та майже такого ж відрізку часу в середині другого тайму, для мене гра пролетіла буквально на одному диханні. Навіть попри спроби гостей її затягувати.

Долю результату було вирішено вже до кінця першої півгодини: відіграти фору у два м'ячі сьогоднішньому "Дніпру-1" виявилося не під силу. Але слід віддати йому належне за те, що він боровся і шукав шляхи до воріт до кінця. І його єдиний гол в ендшпілі став аж ніяк не голом престижу – він дав реальну надію на успіх у сумі двох матчів. Бо очевидної переваги АЕКу у цьому поєдинку ми не побачили. Нічого такого, що не давало б шансів на перемогу на Кіпрі.

Хоча рахунок гри й абсолютно логічний: за сукупністю моментів суперник "награв" на свою перевагу за один м'яч. Але загальне враження з цим дисонує: команда Кучера не виглядала гіршою, особливо після перерви. В принципі, склалося враження, що цей суперник їй по зубах. Але, як кажуть в Одесі, поглянемо.

Також слід розуміти, що АЕКу неабияк пощастило в перших двох гострих епізодах матчу – спочатку вдалий відскок до носія ностальгічного прізвища Альтман, а потім – мимовільний "самостріл" від Сватка. Зате вдався другий сезон "Сватків": теж після кутового, теж головою, і в ті самі ворота, але цього разу їх захищав чужий воротар. Капітан реабілітувався сповна.

Тим часом Фортуна не випускала кіпріотів зі своїх обіймів і у другому таймі. "Дніпро-1" міг забивати ще на 54-й хвилині, проте удар Громова припав у перекладину воріт. І лише через півтайму Пані Удача нарешті зійшла і до нас сірих: штанга прийняла на себе удар Д'юрчо. Ще в жодному нашому матчі цього літа везіння не відігравало такої суттєвої ролі, як учора в Кошице.

Саме угорський легіонер АЕКа Д'юрчо став найяскравішою особистістю у цій грі. Він взяв участь у п'яти небезпечних моментах своєї команди із семи.

У дніпрян, до того ж, найбільше запам'ятався бразильський кіпер Валеф з трьома сейвами. Втім, погоджуся з вами: його "фанерний" політ у паралельні світи в епізоді із вирішальним голом це навряд чи спокутує. А суто візуально сподобався, перш за все, Громов – його вихід точно оживив нашу атаку. З авансами аргентинцям я почекав би доти, доки вони не стануть приносити реальну користь.

Скажу так: я і до 90-ї хвилини не надто переживав, а гол Сватка навіть підняв настрій. Тепер, вважаю, у "Дніпра-1" достатньо реальних шансів на прохід. Потенціал для цього, на мою думку, є. А там – як піде. Трапляється, що суперник на своєму полі раптом, як на дріжджах, зростає до неймовірних розмірів. Доведено "Зорею".

Про всяк випадок, якщо для Дніпра це буде лише другий матч у сезоні, то АЕК до цього у кваліфайні Ліги чемпіонів поступився лише по пенальті, а потім уже тут здолав "Партизан" (нехай ми й не бачили, наскільки він нині товстий). Загалом, не погуляти вийшли.

Знаю одне: безнадією у Кошице і не пахло. І якщо команда Кучера пройде цей бар'єр, вийшовши до Ліги Європи, вона буде гідна оплесків. Але й невдача у Ларнаці трагедією для нас не стане. І, як на мене, для такої команди, що лишень будується заново, Ліга конференцій буде самий раз. Та й на позитив для уболівальників надії більше. Тих, що звикли все міряти результатом. Терпіння, тільки терпіння.

Фото - СК Дніпро-1