Для тих, хто не спить. Акценти глядача на фіналі Ліги Європи

Це щорічне дійство, яке давно вже перетворилося на своєрідний розігрів перед фіналом Ліги чемпіонів, у новому столітті дивлюся не завжди, за настроєм. Цього разу, мабуть, купився на вивіску. "Севілья" та "Рома" для мене не порожні звуки ще з тих часів, коли всі єврокубки були більшими – самодостатніми.

Знову ж таки, не блисну оригінальністю: було цікаво, чи зуміє іспанський клуб повторити свій улюблений трюк вкотре - у цьому складі і з фактичним ноунеймом біля керма. Ось слово честі, прізвище так і не запам'ятав. Щось на кшталт архітектора Мундисабаля з незабутньо наївного мексиканського серіалу.

Та й Шоу Моур Гоу Он давно не доводилося спостерігати. Живий, живий курилка! Постарів, зрозуміло, і якщо раніше його фокуси викликали реакцію від гніву до отруйної іронії, нині сприймаються вже швидше з поблажливою усмішкою. Такий собі оперетковий персонаж, пародія на Доктора Зло. Ну, ностальгію теж ніхто не скасовував.

До того, що серце заспокоїться "лотереєю", був готовий від початку. Не очікував, що вистава затягнеться більш ніж на три години – з усіма паузами, затяжками та добавками від рефері у стилі останнього Мундіалю.

З віком якось звик уже давно спати о другій годині ночі і тому овертайм прожив з помітними зусиллями. Аби не сказати: проспав. Щоправда, на 120+11-й хвилині довелося прокинутися від дзвону каркасу.

Він же повідомив, що власне футбол закінчився, і настав час для його заміщення штучним сурогатом близькосхідного виробництва. А що робити? Повинен залишитися лише один…

Ні, в основний час гра була досить ненудною, хоч і не феєричною. Більше сподобався перший тайм, другий був трохи блідий. Але в цілому футбол цілком їстівний.

Відверту нудьгу навіяли екстра-тайми. Ну а "лотереї", хоч я її зазвичай і не оцінюю, цього разу не вистачало драматизму. "Севілья" якось занадто спокійно прибрала опонента.

Коментатори настільки захопилися мантрою про очікування суперниками пенальті, що майже не надали значення тому удару Смоллінга в перекладину перед самим свистком про закінчення гри у футбол. Адже він реально міг убити навіть ту рідку інтригу, що потім показали команди любителям гострих відчуттів.

(Штангу Ракитича в роздягальню "Роми", мабуть, опустимо: "Севілья" таки домоглася свого вже незабаром після перерви.)

Суддівство англійця Тейлора справило неоднозначне враження. З одного боку, він ледь не призначив пенальті у ворота "Роми", який скасував за допомогою ВАР на 77-й хвилині, при 1:1. Ну, це класика - в динаміці цілком міг помилитися, а контакт, схоже, справді був недостатній для "позначки".

З іншого – у колеги Юстаса (мого суддівського консультанта) викликав здивування інший епізод: через чотири хвилини, коли м'яч потрапив у руку Фернандо у штрафному майданчику "Севільї".

"А тут за сучасними віяннями цілком пенальті. Обсяг тіла збільшений. Таких неміряно цим же арбітром в англійському чемпіоні поставлено. Після ВАРу. Чи це для внутрішнього вживання?"

Тобто, при тому, що ми обоє вболівали за "Севілью", істина дорожча: на її боці цього вечора був могутній тандем Фортуни з Фемідою.

За співвідношенням гольових шансів у мене виходить, що в ігровий час було зафіксовано цілком справедливий рахунок. Жодна з команд більш ніж на один гол не награла. Хоча трохи ближче до перемоги була все-таки "Рома", але не настільки, щоб говорити про нелогічність результату.

Ну, а потім ви все бачили самі. Якщо не заснули раніше, звісно. Або не змогли знайти трансляцію.

Без варіантів, головним героєм та центральною фігурою матчу став кіпер "Севільї" Буну. Я відзначив би три його сейви у грі: на 12-й хвилині, при 0:0 – після удару Спінаццоли, на 67-й, при 1:1 – коли в упор пробивав Абрахам, і на 83-й – після удару Белотті.

Звісно, плюс два відбиті пенальті. Причому у двох випадках із цих п'яти він торкався м'яча, що називається, кінчиками пальців.

Що маємо у сухому залишку? Про те, що дивився гру, не пошкодував, хоч поєдинок і відрізнявся неабиякою кількістю стиків та пауз. Але й глядацького оргазму не відчув. Хоча, кажуть, з віком це рідше, ніж хотілося б.

Про семиразовість? Всі вже настільки до цього звикли, що я констатував би чергове звичайне диво. Таке собі чергове диво "Севільї", тепер у Будапешті.

Ліга "Севільї"? Чому б і ні – сам давно так називав її, чи не серед перших. Але, послухайте, тоді з тим самим успіхом ми можемо назвати головний клубний турнір Європи Лігою "Реала". Ах так, нині вже без нього.

Насамкінець глянув на поточне становище фіналістів у їхніх національних чемпіонатах. "Рома" - сьома у Серії А, "Севілья" - одинадцята у Ла Лізі. І весь цей джаз був лише через путівку до Ліги чемпіонів, щоб стати одним із 32-х її учасників. Сумно, дівчата. Ні, це не Ріо-де-Жанейро.