Ліга 1 2013/14. Підсумки року

Сезон 2013/14 у Лізі 1 можна вважати сезоном кардинальних змін і перестановок. В першу чергу то стосується тренерських кадрів. Протягом сезону свої місця на тренерській лаві втратили Фабріціо Раванеллі ("Аяччо"), Даніель Санчес ("Валансьєн"), Ерік Елі ("Сошо"), Жан Фернандес ("Монпельє"), Елі Боп ("Марсель"). А вже по завершені турніру свої посади покинули Жозе Аніго ("Марсель"), Ремі Гард ("Ліон"), Франсіс Жийо ("Бордо"), Крістіан Гуркюфф ("Лорьян"), Фредерік Антц ("Бастія"), Юбер Фурньє ("Реймс"), Клаудіо Раньєрі ("Монако"). То справжня революція, події якої (але не тільки вони) заслуговують детального аналізу.

ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК

Три призери Ліги 1 2013/14 настільки різні між собою, що, взагалі, незрозуміло, як ці команди можна об’єднати при своєрідному аналізі в одну категорію. Навіть "Монако" і ПСЖ не є схожими між собою. Незважаючи на те, що й одна, й інша команди широко розправили плечі завдяки шаленим грошовим вливанням, порівнювати їх можна хіба що за якимись узагальненими рисами.

Навряд чи від того, що чемпіон Ліги 1 2013/14 був відомий, напевно, ще до старту турніру, змагання виявилось менш цікавим. ПСЖ навіть у якості абсолютного і безальтернативного фаворита давав чимало приводів для роздумів і розмов. І всі слова були заточені об персону Лорана Блана. Легендарному в минулому гравцю збірної Франції, а нині тренеру, котрий рветься в еліту, довелось переживати непросте порівняння із метром тренерського цеху Карло Анчелотті. Блан не просто не мав зруйнувати те, що вибудував його попередник, а мав здійснити крок вперед.

І мірилом тут, звичайно, слугував виступ у Лізі чемпіонів, так як внутрішня першість могла дати вболівальникам і керівництву клубу їжу для роздумів хіба що в плані гри. Та й то небагато, так як оцінити реальні можливості ПСЖ суто за боротьбою у Лізі 1 та в кубкових внутрішніх змаганнях було важко. Гра чемпіона залежала від настрою. І навіть коли парижанам не вистачало мотивації, їм вистачало класу і майстерності, щоб сухо, не яскраво, але здобувати рядові очки.

У відповідності до гри своїх улюбленців і вболівали люди у Парижі. Лоран Блан протягом якихось двох тижнів міг побувати в кількох ролях: героя-натхненника, антигероя-ненависника, сірої мишки. І якби не, знову ж таки, Ліга чемпіонів, про роботу тренера чіткого враження не склалося б. А так дуель проти "Челсі" показала, що команда у Блана з точки зору тактичної підкованості сира.

Що добре виходило у наставника – так це знаходити підходи до своїх підопічних. Навіть ті, хто не користувались довірою Лорана Блана, не почувались вже вкрай прищемленими. Тим таки Жеремі Менезу, Адріену Рабіо, Хавьєру Пасторе тренер правильно давав шанси, натякаючи, що майже все залежить виключно від них особисто. А до, здавалось би, незамінних гравців основи був свій підхід. Щоб не розслаблялись Марко Верратті, Блез Матюіді, Тьяго Мотта, в середню лінію був придбаний Йоан Кабай. Тим самим наставник, чиєю креатурою і був, здавалось би, не дуже необхідний для ПСЖ півзахисник, дав зрозуміти, що в основі його команди місце нікому не гарантоване.

ПСЖ не зробив кроку назад у порівнянні з періодом каденції Карло Анчелотті, але й вперед не пішов. У команди бачиться шалений потенціал, але є сумніви в тому, що з Лораном Бланом той потенціал може перетворитись у реальну силу. Команді потрібно вчитись в умовах відсутності серйозної конкуренції розкривати в собі нові можливості.

"Монако" програв чемпіонство ПСЖ ще до страту турніру, але чи повинно то дивувати? Монегаски були неготовими виконати завдання керівництва як психологічно, так і стратегічно із самісінького початку. Тому рішення про звільнення Клаудіо Раньєрі не може сприйматись однозначно. Хто знає, чи хтось інший в тих умовах, в яких перебувала команда, зміг би витиснути більше, ніж тренер із репутацією вічно другого.

Чисто по-людськи Клаудіо Раньєрі шкода. Він багато віддав цій команді, він старався робити свою роботу багатогранно, але в підсумку виявився жертвою завищених амбіцій керівництва клубу. Піднятись із Ліги 2 і відразу виграти чемпіонство, опираючись, фактично, тільки на капіталовкладення – при тому, що конкурент не менш сильний з точки зору кадрового наповнення, а більш зрілий в плані стійкості і досвіду – то високомірна логіка. Клаудіо Раньєрі зі своєю командою просто не стрибнув вище голови і то не повинно було би бути причиною для звільнення.

До того ж, італієць міг похизуватись іншими, цілком реальними здобутками. В плані довіри молоді і її розкриття "Монако" залишив далеко за спиною ПСЖ. Еммануель Рівьєр, Валер Жермен, Антоні Мартіяль, Лукас Окампос, Яннік Феррейра-Карассо, Лейвін Курзава – то все молоді гравці, майже всі з яких в колективі відігравали дуже важливу роль - на рівні із уже признаними зірками Хамесом Родрігесом, Жуану Моутінью, Жеремі Тулаланом та іншими. Клаудіо Раньєрі не прогинався перед статусом Радамеля Фалькао, прибираючи нападника з поля, коли його дії шкодили команді. Тобто, ситуацією в "Монако" італієць володів повністю. Проблемою стало те, що тренер взяв на себе вже аж надто багато роботи, не зумівши, в підсумку, виграти жодного трофею, хоча мав чудові шанси як мінімум в Кубку Франції.

Та все ж, Дмитро Риболовьєв поступив сміливо, звільнивши італійця. Перед стартом у Лізі чемпіонів і черговою спробою кинути ПСЖ виклик у Лізі 1, новому наставнику, в будь-якому випадку, знадобиться час, щоб притертись до команди, познайомитись з її можливостями, відчути себе господарем… Щоби потім керівництву "Монако" ще не довелось згадувати Раньєрі.

Хто точно став героєм, так то Рене Жирар. Третє місце "Лілля" прихильниками команди може розглядатись як велика перемога. У "догів" перед стартом турніру не було нічого в порівнянні із численними своїми конкурентами, що б виводило "Лілль" в ранг фаворитів. Колектив кожен заліковий бал вигризав боротьбою, роблячись з кожним туром стійкішим.

Не можна стверджувати, що "доги" не дали конкурентам жодного шансу; вони давали, але щоб тими шансами скористатись, "Сет-Етьєн" і "Ліон" мали продемонструвати неабияку витримку та холоднокровність. Тобто, мали діяти на максимумі своїх можливостей. "Лілль" майже не опускався нижче свого рівня, в той час як конкуренти частіше від значення своїх середніх можливостей опускались донизу, ніж піднімались догори.

"Лілль" – типова тренерська збалансована команда, якій ще потрібно працювати над вмінням вести гру. В Україні з нею можна порівняти, наприклад, "Чорноморець". Тактично сильний колектив, який при сходжені зі шляху, наміченого наставником, в окремо взятому поєдинку здатен добиватись успіху за рахунок лідерських якостей окремих персоналій. "Лілль" – то Рене Жирар, а Рене Жирар – то "Лілль". Від кращого тренера Ліги 1 2013/14 можна чекати сюрпризу і в Лізі чемпіонів.

ВІДТІНКИ СВЯТА

Із трійки команд, що представлятимуть Францію у Лізі Європи, весело і безтурботно святкувати можуть вболівальники "Генгаму". Власне, вони проявили себе протягом сезону не менш яскраво, ніж їхня команда. Вже сам факт входження "Генгаму" до десятки найбільш відвідуваних команд першості, при тому, що містечко, в якому колектив базується, налічує трохи менше восьми тисяч жителів, говорить багато про що. Однією з прикрас сезону стала "хода трактористів". Близько тисячі транспортних засобів даного типу рвонули із Генгама до Парижа на фінал Кубка Франції. То, власне, потрібно було просто бачити.

"Генгам", дійсно, заслужив таку любов своїх прихильників. Заслужив не яскравою грою чи феєрією, а самовідданістю, сміливістю і гордістю. Перед стартом турніру як спеціалісти, так і вболівальники в один голос пророчили бретонцям безнадійно боротьбу за виживання, відштовхуючись від маленького бюджету клубу, продажі свого лідера (Ганеллі Імбули), відсутності досвіду. Однак майже ніхто не врахував великий козир "Генгама", зробивши тим самим фатальну помилку. Козир той – Жуслен Гурвеннек.

Для молодого наставника "Генгам" – то поки що єдиний великий футбольний проект у житті. Команда дуже схожа за характером зі своїм тренером, що не дивно. Не володіючи великими можливостями, бретонці брали своє бажанням, клопіткою працею. Вміння "Генгама" грати від суперника, фізична витривалість футболістів, великий об’єм виконуваної роботи не могли залишитись без нагороди. І хай вболівальникам після класного першого кола довелось потурбуватись за команду в колі другому, коли бретонці були втягнені в боротьбу за виживання; в підсумку все ж завершилось тріумфально-благополучно для бретонців. Друга в історії команди перемога в Кубку Франції і збереження прописки в елітному дивізіоні.

А от у вболівальників "Сент-Етьєна", напевно ж таки, в глибині душі залишився гіркий осад. З одного боку, команда вперше за 21-н рік фінішувала вище свого принципового суперника "Ліона" і вперше за 26 років посіла місце відразу за трійкою лідерів. Але вся суть в тому, що "Сент-Етьєн" мав, напевно, чудову нагоду вперше за 32 роки потрапити у призи.

Щоправда, то вже стало зрозумілим по ходу турніру, а перед його початком вболівальники "Сент-Етьєна" з острахом дивились у майбутнє. Цілком слушно прихильники "зелених" боялись лихоманки, яка могла б бути спричиненою втратою лідера Обамеянга; цілком слушно переживали щодо "післячемпіонівського" періоду, що міг бути викликаний довгоочікуваним здобуттям трофею (Кубка Ліги 2012/13), цілком слушно боялись за Крістофа Галтьє, який міг не витримати швидкого темпу в економ-умовах. Але все склалось для "Сент-Етьєна" благополучно: з трансферами (Ердінч, Табану, Корньє) влучили в десятку (і гравці згодились, і в мінус не зайшли), тренера гнало вперед бажання вдосконалюватись, конкуренти були такі, з якими можна було боротись.

Втім, повторимось, навряд чи щодо "Сент-Етьєна" можливі одностайні висновки. Хто знає, якби не тренерські експерименти Крістофа Галтьє, якби не гостра залежність від окремих виконавців, якби не манера грати у відповідності до настрою – чим би все тоді закінчилось. "Лілль" не був глибою, яку не було шансів обійти. "Зелені", все ж, трошечки більше помилялись, ніж це дозволено робити потенційному призерові. З іншого боку, то стимул на майбутнє. Стелі Крістоф Галтьє зі своїм "Сент-Етьєном" ще не досягнув.

Не досягнув, як і Ремі Гард з "Ліоном", але то не відвернуло молодого спеціаліста від думки розпрощатись із роботою головного тренера "ткачів". Навряд чи на такий хід своєї креатури розраховував Жан-Мішель Ола, особливо зважаючи на те, що "Ліону" вдалось протягом сезону виправити помилки і в кінці вийти на свій приблизно звичний рівень. Звичайно, для "ткачів" п'ята сходинка – то найгірша підсумкова турнірна позиція починаючи з 1998-го року, але навряд чи можна було реально розраховувати на потрапляння до призів, обравши стратегію орієнтування на власну молодь.

Ремі Гард, для якого працювати з не ограненими талантами звична справа, не просто підвів до основи і допоміг розкритися Мехді Зеффану, Корентіну Толіссо, Самуелю Юмтіті, Жордану Феррі, Александру Лаказетту та іншим талантам, але й зберіг для команди участь у єврокубках. Тож на крайнощі у грі – від провалів до яскравих спалахів – можна було закрити очі, зважаючи на нормальний середній рівень розвитку.

Але не забажав далі бути головним тренером "Ліона" сам Ремі Гард. Наставник не став розкривати усіх карт, пояснивши мотиви свого рішення втомою. Для Жана-Мішеля Ола то стало ударом, але не сильним, так як під рукою опинився прогресивний, амбітний, перспективний Юбер Фурньє. 47-річний фахівець зробив собі ім'я з "Реймсом", піднявши того до еліти після 33-річної перерви і замахнувшись, взагалі, на зону єврокубків. Для "Реймса" цей сезон виявився, дійсно, святковим, зважаючи на те, якими гравцями наповнена команда. Сила тренера об'єднала футболістів і допомогла їм знайти в собі додаткові резерви. Тепер Фурньє спробує повернути славу "Ліону"…

ШЛЯХ В НІКУДИ

"Аяччо" був приречений із самого початку. Причина вильоту – далеко не Фабріціо Раванеллі, хоча на нього пізніше і списали всі гріхи. Недосвідчений італієць своєю персоною просто загострив і так критичні проблеми острів’ян, пов’язані з неправильним веденням кадрової політики, з менеджерськими прорахунками, із, нарешті, моральним спустошенням футболістів "Аяччо".

Ці всі проблеми почались не на початку сезону, з ними "Аяччо" вийшов у Лігу 1 ще в 2011-му році. Протягом елітного шляху острів’яни не намагались виправити системних огріхів, а згладжували поверхові неточності, що рано чи пізно мало обернутися провалом. З Фабріціо Раванеллі провал просто настав швидше. Видатний в минулому футболіст не контролював ситуації в команді і явно переоцінив свої сили. Нетрадиційні методи тренувань, неправильна ротація, невміння відкривати у футболістах нові можливості не дозволили "Аяччо" під керівництвом Раванеллі проявити себе яскраво. Крістіан Бракконі – людина зі структури клубу – ситуації врятувати теж не міг.

Гільєрмо Очоа – голкіпер з неймовірною реакцією, - зумів стати одним із героїв Ліги 1 на фоні тьмяного і невиразного "Аяччо". Мексиканський воротар, що цікаво, після звільнення Раванеллі саме італійця називав як одну з причин невдач корсиканців.

А от "Валансьєн" точно міг уникнути тієї долі, яка, в підсумку, його і спіткала. Аріель Якобс, що зрозуміло, не мав можливостей для комплектації команди і не зміг по ходу боротьби підвищити рівень майстерності виконавців, однак досвідчений наставник налагодив психологію своїх підопічних, навчив "Валансьєн" колективній грі. Навіть з величезними фізичними проблемами, "афіняни" демонстрували характер, бились, і впустили свій шанс тільки через відсутність внутрішніх резервів. Десь гравці не добігали, десь через втому (як фізичну, так і психологічно) не допрацьовували, що в підсумку і вилилось у фатальну кінцівку.

Керівництво "Сошо" може шкодувати про те, що Ерве Ренара не запросило відразу перед початком сезону. З Еріком Елі команда наблизилась до прірви, а от молодий прогресивний тренер, котрий зробив собі ім'я на африканському континенті, привівши скромну Замбію до перемоги на КАНі, планомірно вивів команду на рівень, який дозволяв сміливо розраховувати на подальше перебування в еліті.

Час у першому колі Ерве Ренар використав для знайомства з командою і усунення кричущих проблем, що були на поверхні. А вже після зимової перерви, під час якої колектив поповнили новачки, які додали грі "Сошо" нових барв, "левенята" розкрились у всій красі. Фінішний ривок з семи підряд матчів без поразок, сьоме фінішне місце за підсумками другого кола, індивідуальна впевненість окремих виконавців (Стофілла Сунзу, Натан Шінкала, Джордан Айю, Руа Конте) підвели "Сошо" із чудовими шансами до останнього туру.

Від "автомобілістів" вимагалась перемога в заключному поєдинку над "Евіаном". Однак "левенята" не змогли переступити через себе, поступившись конкуренту безальтернативно. Рекордсмен за кількістю проведених у Лізі 1 сезонів після 13-річного перебування у еліті змушений буде перезавантажитись Лігою 2.

БЛІЦ-ІСТОРІЯ

"Марсель" переживав революцію, борючись не тільки з суперниками, а й з внутрішніми ворожнечами. Вперше за десять років залишившись без єврокубків, провансальці довірились Марсело Бьєлсі. Поки що прихід аргентинця викликає велику цікавість, але не впевненість в світлому майбутньому команди.

"Бордо" не міг і далі перебувати в тому стані, в якому був при Франсісу Жийо, тобто, діяти постійно на межі своїх можливостей. Тренер витискав із аквітанців максимум, тримаючи середняка біля групи лідерів. Бажання наставника припинити співпрацю з жирондінцями легко зрозуміти. Важка ніша тепер перейшла на плечі недосвідченого Віллі Саньоля.

"Лорьян" важко уявити без Крістіана Гуркюффа, але робити це потрібно. Вивівши команду у Лігу 1 і утвердивши її в ролі міцного середняка, наставник після 10-річного перебування на своїй посаді зійшов з дороги.

"Тулуза" демонструє стабільність, четвертий рік поспіль фінішуючи в районі десятого місця. "Фіолетові" міцно стоять на ногах в якості середняка Ліги 1, радуючи своїх шанувальників постійними сюрпризами. Ну і запалити, як завжди, футбольну зірочку (Серж Орьє) Ален Казанова не забув.

"Бастія" переходить під крило видатного в минулому півзахисника Клода Макелеле. Молодому наставнику, втім, буде важко, адже порівнянь його результатів з результатами Фредеріка Антца не уникнути. Антца, якого за футбольні подвиги (підняв команду з ліги Національ до десятки Ліги 1) емоційні корсиканці бажали бачити навіть у політиці.

"Реймс" уже без Юбера Фурньє спробує втриматись там, куди команду підняв прогресивний наставник тепер уже "Ліона". Шампанській команді з таким кадровим підбором і фінансовими можливостями можна сподіватись хіба що на прихід нового месії-тренера.

"Ренн" залишив більше питань, ніж відповідей. Неоднозначна робота Філіпа Монтаньо підірвала авторитет наставника в очах роботодавців, однак тренер буде мати ще один шанс. Втім, вже, напевно, останній. Ще одного такого сезону керівництво "червоно-чорних", яке вкладає в клуб не тільки гроші, а й душу, наставнику не пробачить.

"Нант" спокійно виконав завдання на сезон, але збереження прописки в еліті не може бути самоціллю "канарок" і далі.

"Монпельє" – команда-перевтілення. Провальне перше коло із Жаном Фернандесом грозило "паладінам" пониженням у класі. Добре для вболівальників лангедокського клубу, що Луї Ніколлен швидко зрозумів свою помилки у виборі наставника і повернув до командаи Ролана Курбіса. Зі старим новим тренером лангедокці мали власне обличчя – і то головне.

"Евіан", напевно, найбільше мучився протягом сезону. До кінця команда не знала своєї спортивної долі, довго мирилась з думкою, що клуб залишився без впливових акціонерів, що грозить фінансовими проблемами. Але нагородою стали тріумфальні 90 хвилин матчу проти "Сошо". В еліті "Евіан" буде жити…

"Ніцца" підтвердила припущення про те, що минулорічний результат був випадковістю. З іншого боку, місце відразу за зоною вильоту – нижчий від можливостей здобуток команди Клода Пюеля. Поки що у "орлів" одні крайнощі.

Фото - uefa.com