Футбол завтрашнього дня. Як команди з мегаполісів виходять на перший план

Переходи Тейшейри та інших зірок в клуби-представники китайських мегаполісів (Шанхая, Нанкіна, Гуанчжоу та інших) дає UA-Футбол привід повернутися до недавнього тексту - про те, як цвіте і міцніє футбол у великому мiстi.

За що я люблю футбол, так це за те, що він невпинно й дуже швидко змінюється.

У 2011-му вийшла книга Саймона Купера «Футболономіка» – можливо, краще чтиво про футбол. Серед десятків блискучих зауважень і найцікавіших досліджень автора був пасаж, який зараз викликає посмішку. «Парижу до футболу ще менше справи [ніж Лондону] – можна прожити в цьому місті все життя, залишаючись в блаженному невіданні про існування футболу взагалі. Клубу «Парі Сен-Жермен», домашній стадіон якого розташовується поза межами Паризької окружної дороги Періферік, навряд чи загрожує стати головним предметом гордості парижан».

Десятиліттями, навіть століттями найсильніші футбольні клуби світу базувалися не в мегаполісах. Два римських клуби завоювали на все про все п`ять чемпіонств – але ще показовіше, що до настання XXI століття їх було взагалі три. У Парижа з футболом взагалі дивні відносини, на рівні коми – інтерес до Гри то прокидається, то впадає в сплячку. «ПСЖ» був створений за наказом начальства, коли «Ред Стар», «Расiнг» та інші паризькі клуби опинилися на величезній відстані навіть від вищої ліги. «Герта» ніколи не вигравала Бундеслігу, а для «Уніона» найвищої перемогою залишається виграш Кубка НДР – шокуюче слабкий показник для такого міста, як Берлін.

І в той же час – Кубки Чемпіонів і команди-династії в одній провінції, другiй, третiй. «Ювентус» виграв тридцять чемпіонств вже за будь-яким літочисленням. Та що «Юве» – навіть «Торіно» виграв чемпіонств більше, ніж обидва римських гранда разом узяті! Всі знають, хто флагман німецького футболу, але навіть клуби зі скромного Дортмунда і Гельзенкірхена домоглися набагато більшого, ніж «Герта». У Франції більшого, ніж Париж, домоглися клуби з Марселя, Ліона, Сент-Етьєна, Реймса – і це за наявності в країні яскраво вираженого центру всіх індустрій.

Футбол був, є і буде відмінною можливістю самоствердитися. Все, що пов'язано з рекордними досягненнями і Кубком Чемпіонів у музеї, неминуче повязано на трансферах - штучному посиленні команди ззовні. А ось особи, які проводять кількісно і якісно кращі трансфери, змінюються в залежності від епохи. Наприклад, чималу частину перемог навіть в єврокубках здобули країни з тоталітарними режимами – тобто режимами, основою для яких є поняття «головне місто країни».

Величезним винятком серед мегаполісів, про який ви і самі, напевно, вже згадали, є футбольний Мадрид. Ось вже хто не скаржиться на брак трофеїв: «Реал» і «Атлетіко» виграли на двох неймовірні 42 чемпіонства. Франко зроду не душив інші клуби, і в часи розквіту франкізму купу титулів виграла «Барселона» (п`ять чемпіонств в 1944-53 рр. – до тренера Кройфа це була найкраща епоха в історії клубу!) – але саме в той час Мадрид сформувався як місто, в якому концентрувалися всі кращі інтелектуальні та фінансові ресурси країни.

Про «Атлетiко» бiльш докладно

Інтерес до соккеру тільки зростає, і їм захоплюються вже не мільйони, а мільярди. Столичні клуби міцніють десь за рахунок аудиторії мігрантів (найпопулярніше ім'я новонародженого в Лондоні останні роки – Мухаммад), десь за рахунок пріоритетів самих гравців (99% людина за інших рівних вибере життя в Лондоні/Парижі, а не Блекберні/Ліоні), але головним чином за рахунок грандіозної привабливості мегаполісів з точку зору інвестицій.

Популярний клуб у Ла-Коруньї – це сотня тисяч шанувальників. Популярний клуб в мегаполісі – кілька мільйонів. П'ятдесят або сто років тому різницю між одним і іншим неможливо було конвертувати в рівень доходів. Зараз гранди заробляють шалені гроші на атрибутиці, можуть з величезної армії фанатів пускати на стадіон лише найбільш забезпечених, та й багатого інвестора їм залучити простіше. Здобути лояльність Лондона (а вона може виражатися, наприклад, у дозволі на мільярдне будівництво) набагато вигідніше, ніж Болтона, чи не так?

Футбол – один з найконсервативніших видів спорту, майже у всіх тенденціях його випереджають інші ігри. Два Кубка Стенлі за останні чотири роки взяла команда з міста, де і сніг якось випадає раз на століття: «Лос-Анджелес Кінгс». «Монреаль Канадієнс» може залишатися лідером за кількістю перемог хоч до кінця століття (34 трофея), але взагалі-то їхня остання перемога датована 1993-м роком. Тому що Монреаль, при всій до нього повазі – один рівень життя і фінансів, а Лос-Анджелес – зовсім інший. Навіть команда з Флориди, де лід буває тільки в хокейних коробках і коктейлях, може виходити в фінали і вигравати головний хокейний турнір – тому що вона знаходиться на більш масштабному ринку.

Лондон, Нью-Йорк або Сан-Паулу – ринки з грандіозним оборотом. 5% фанатiв в такому місті – це більше, ніж 50% у тому ж Ліверпулі; не кажучи про те, що населення мегаполісів, як правило, більш платоспроможне. Ця аудиторія і примножує число сильних клубів у столицях. І примноження може бути як прямим (мільйони вболівальників «Арсеналу» в Лондоні забезпечують клубу стабільно високі місця), так і непрямим (щоб створити позитивний імідж для себе/свого бізнесу, в столицi прибувають iнвестори – шейхи й олігархи).

Найпопулярніший спортсмен нульових своєю кар'єрою непогано відображає тенденцію. Мадрид, Лос-Анджелес, Мілан і Париж – клуби з цих міст намагалися дістати Бекхема хоча б на час

Порахуємо, скільки зарубіжних багатіїв вклалися в клуби одного тільки Лондона? «Арсенал» – американець Крьонке разом з росіянином Усмановим; «Челсі» – росіянин Роман Абрамович; «Фулхем» – єгиптянин Аль-Файєд; «КПР» – малайзієць Тоні Фернандес ... І це закриваючи очі на категорію британських бізнесменів, які теж вибрали з багатьох варіантів саме лондонські («Тоттенхем», «Пелас» і «Вест Хем» належать людям з Альбіону). Неможливо довести, що при іншій економічної ситуації британці ці клуби б не купили – але ймовірність цього була б, безумовно, менше.

Лояльність навіть пари відсотків лондонської футбольної аудиторії (а «КПР» більше й не приверне) виглядає настільки ласим шматком, що бізнесмен з іншого кінця світу вкладає мільйони в черговий лондонський клуб. П'ятий він за рангом в місті, шостий – можна вважати по-різному, але фінансування він отримує більш потужне, ніж, наприклад, будь-який клуб Шеффілда. Та навіть «Евертон», багаторазовий чемпіон Англії, рахує кожен фунт і живе тільки на контракт АПЛ – у Кенрайта ніхто не намагається викупити клуб, щоб вкачати в «ірисок» мільярд.

Дамо Куперу слово ще раз:

«Футбол змінюється. Він все більше набуває властивості вільного ринку, оскільки над ним більше не тяжіють фашистські диктатури з їхніми порядками, а кращі гравці сьогодні вільні міняти клуб практично за власним бажанням. Вони поступово переходять на більш великі ринки, як це відбувається у вищій бейсбольній лізі. Тому логічно очікувати, що і в європейському футболі естафета лідерства перейде в нові руки: після домінування столиць диктаторських режимів, потім провінційних міст середнього рівня, яких змінили великі провінційні міста, справа може нарешті дійти до Лондона, а ймовірно, і до Москви з Парижем»

Термін «мегаполіс» не тотожний поняттю «столиця» (Бразиліа навряд чи колись стане футбольним центром Бразилії), так само як і «місто з великим населенням» (Нижній Новгород бiльш населений за Брюссель, і куди б ви охочіше переїхали?), тому точно підрахувати їх футбольний прогрес в останні роки неможливо. Але зразкове враження скласти можна. Погодьтеся, «Реал»–«Атлетіко» і «Челсі»–«Баварія» – це принципово інший фінал Кубка Чемпіонів у порівнянні з «Ноттінгем Форест»–«Мальме». Мегаполіси відняли у маленьких і середніх містечок можливість виконувати соло у футболі – за останні 11 років (матч «Порту»–«Монако», мабуть, ефектно закрив епоху) у фінали ЛЧ виходила всього одна команда з міста з населенням менше 500 тисяч чоловік. Це «Ліверпуль», який стрибав вище голови на євроарені, але вже 25 років не може виграти чемпіонат.

У футболі є багато негативних тенденцій (надмірна комерціалізація, зростання ролі агентів, симуляції), але переміщення топового футболу з периферії в центр – це, безумовно, добре. Футбол має розвиватися і збільшувати аудиторію, інакше він програє конкуренцію НБА, НФЛ та іншим суперлігам. Нормально, що Ібрагімович і Кавані грають в Парижі - ненормально було, коли кращий футболіст в історії футболу провів кращі роки Сантосі.

P.S. І в зв'язку з усім цим назріває одне лаконічне питання.

«Герта» або «Уніон Берлін»?