"Я не зможу його вбити": зірка збірної Франції перебуває в комі вже 38 років

Все доросле життя Адамса мучив біль в коліні. Він то вщухав, то посилювався, але не покидав ніколи.

Все почалося в 18 років, коли йому вперше порвали колінні зв'язки. На той момент Жан-П'єр ще бігав як любитель і навіть не припускав, що його чекає велика футбольна кар'єра. Він працював на каучуковій фабриці, жив з прийомними батьками та його все влаштовувало. Його життя складалося набагато краще, ніж могло б.

***

Справжні батьки відправили його з Дакару з бабусею, коли йому було вісім. Їхали в трюмі, з щурами, а стару посудину так гойдало, що хлопець захворів ще задовго до прибуття в Марсель. Коли корабель нарешті причалив, він ледве дихав.

Лікарі витягли маленького Адамса з того світу, зупинивши двостороннє запалення легенів. Його відправили в дитячий будинок, де незабаром хлопця всиновила бездітна пара з Парижу. Вони полюбили його, відправили в школу, де Жан-П'єр незабаром завів багато друзів, які жартома прозвали його Білий Вовк. Веселий, скромний, чарівний, він влився в нове життя, ніби був для нього створений. Але смерть не залишила його в спокої.

Вдруге вона постукала в двері, коли Адамсу було 19. Він їхав з другом з тренування, машину занесло на слизькій дорозі - і Гай Бюдо загинув на місці. Сам Жан-П'єр відбувся подряпинами і переляком.

Він довго не міг прийти в себе, і психолог порадив сходити на танці, розвіятися. Там Адамс і зустрів свою майбутню дружину, Бернадет. Її батьки - корінні парижани - і чути не хотіли про заручини дочки з африканцем без будь-яких перспектив. Якраз в той час Жан-П'єру прийшла повістка в армію, і вони сподівалися, що на цьому все і закінчиться. Однак то був лише початок.

В армії Адамс швидко привернув увагу величезною фізичною силою і спритністю. Його почали брати на всілякі спортивні змагання, в тому числі і по футболу. На одному з таких турнірів Жан-П'єра, який розкидав однолітків, як дітей, помітив тренер "Німа" Кадер Фіру - на секунду, другий наставник за всю історію французького чемпіонату за кількістю матчів. Його 783 гри зміг побити тільки великий Гі Ру.

Фіру повірив в Адамса і запропонував йому контракт. У батьків Бернадет більше не залишилося аргументів, і як тільки Жан-П'єр повернувся в Париж, пара зіграла весілля. А ще за кілька місяців Адамс дебютував у вищому дивізіоні чемпіонату Франції - не маючи за плечима ніякого іншого досвіду, крім аматорських змагань.

***

Це виглядало авантюрою, але 70-річний Фіру прекрасно знав, що робив. Через два роки його команда втретє і востаннє в історії взяла "срібло" чемпіонату, і Адамс був серед її ключових гравців.

У 1972 році він дебютував у збірній Франції - за іронією долі, в товариському матчі проти команди Африки. А ще через два роки Адамсом і його напарником по центру оборони "Ле Бле" Маріусом Трезором захоплювався сам Беккенбауер: "Ця пара - кошмар для будь-якого форварда. Їх практично неможливо пройти. Трезор чудово читає гру, а Адамс - найпотужніший гравець, якого я бачив. Усі навколо називають їх Чорною Гвардією".

Кайзер Франц знав, що говорив - перед цим Трезор і Адамс наглухо закрили самого Герда Мюллера, а Франція обіграла ФРН 1:0. З тим же успіхом Чорна Гвардія знищила і Олега Блохіна в складі збірної СРСР.

На піку слави Адамса підписала багатша "Ніцца", де він згодом і провів чотири найкращих роки в кар'єрі. Жан-П'єр відбирав, забивав, виграв ще одне "срібло" Ліги 1, виступав за збірну, але, на жаль, все це через біль і на уколах - з віком травмоване коліно все сильніше давало про себе знати.

Його битва з власним тілом тривала цілих шість років - чотири в "Ніцці" і ще два в "ПСЖ". В сумі Адамс встиг провести в еліті 251 матч і забив 24 голи, перш ніж закінчив кар'єру в 31 рік. Його відхід порадував всіх без винятку форвардів французької першості. "Адамс - колос, в ньому сама сила природи. З кожним роком я все більше боявся зустрічі з ним", - зізнавався якось Анхель Маркос, один з найкращих бомбардирів Ліги 1 70-х років.

***

Коли все було скінчено, Адамс ще пограє півтора року в любителях (до слова, перетнеться з батьком Клозе, Йозефом) і відправиться за тренерською ліцензією. Навесні 1982 року він приїхав в Діжон на курси, але коліно заболіло особливо сильно. Довелося їхати на обстеження в сусідній Ліон, де і виявили запалення сухожилля. Потрібна була операція.

Оскільки Адамс уже завершив кар'єру, терміновості в ній не було, так що Жан-П'єр накупив знеболюючих і збирався почекати місяць-другий. Але знайомий лікар в Ліоні переконав його не затягувати, заразом пообіцявши солідну знижку.

Адамс подзвонив дружині, і вони погодилися, що так буде навіть краще. "Ти головне не турбуйся, а приготуй на завтра мою улюблену страву", - це були останні слова, які Бернадет почула від чоловіка. 17 березня йому провели операцію, після якої Адамс так і не прийшов до тями.

Пізніше з'ясувалося, що в Ліоні в той день був великий страйк лікарів, і один анестезіолог займався вісьмома операціями одночасно. Медики були змушені залучати стажерів без будь-якого досвіду. На Адамса обрушилося все і відразу: по-перше, йому дали вдвічі більшу дозу наркозу, ніж було потрібно; по-друге, стажер неправильно вставив трубку в ротову порожнину, порушивши вентиляцію легенів.

Помилки виявили тільки коли у Жан-П'єра зупинилося серце. Їх швидко виправили, і загрозу смерті вдалося відвести, але кисневе голодування призвело до незворотних наслідків в мозку. Адамс впав у кому.

***

"Я чекала, що він прокинеться, п'ять діб поспіль, але він залишився нерухомий", - згадує Бернадет. Через місяць після операції, вона забрала чоловіка додому, щоб доглядати і чекати, коли він нарешті прокинеться.

Залишившись без Жан-П'єра з двома маленькими синами, її чекала б важка доля, але допомогли клуби, де Адамс виступав. У результаті сім'я уникла злиднів, діти отримали освіту. Старший навіть спробував піти слідами батька, але безуспішно. Тепер він дитячий тренер.

Жан-П'єр цього ніколи не дізнається. Він не бачив, як його дружина 12 років судилася з анестезіологом, винним в комі чоловіка, і як суд присудив йому один місяць в'язниці і 950 євро штрафу. Він не дивився, як його дорослі сини виходили на поле "Стад дю Рей", старого стадіону "Ніцци", на його 60-річчя, а навколо тисячі фанатів тримали банери в його честь і скандували його ім'я. Вони співали і аплодували замість хвилини мовчання, адже Жан-П'єр не помер. Хоча вже й не з ними.

Бернадет багато дорікають за це, адже надії давно не залишилося, однак вона непохитна: "Він їсть і п'є кілька разів в день. Буває навіть ледь помітно смикається, коли плескають двері. Щоб він помер, мені потрібно припинити годувати його. А я не можу, не зможу його вбити. Не вистачить сміливості".

А ще каже, що за ті довгі роки, що Адамс лежить в комі, до нього приходило чимало партнерів і тренерів, але тільки не Трезор. Колишній напарник Жан-П'єра по збірній недавно зізнався, що не розуміє Бернадет: "Якщо навіть він прийде до тями, він не впізнає нікого з нас, не зможе говорити. Так навіщо це? Я попросив дружину, якщо зі мною трапився щось подібне, дати мені померти швидко".

Чия тут правда - вибирайте самі. Ми ж можемо лише констатувати факт: Жан-П'єр Адамс, один з найкращих захисників 70-х, все ще живий. Йому 72 роки, з яких 38 він провів в комі.

Смерть, від якої він двічі тікав в юності, жорстоко йому помстилася.