Трофеї, експерименти, Жинола. Позичене життя Жерара Ульє

Він умів тільки те, у що вірив, а як же інакше?
А. Макаревич

Не можна в двох словах пояснити, яким був Жерар Ульє.

Занадто строкате, насичене життя він прожив, щоб вмістити це в одне речення. Прямо-таки не знаєш, з чого почати.

Можливо, з того самого вечора перед грою з "Лідсом" 13 жовтня 2001-го, коли у Жерара Ульє відмовило серце? Ще хвилина-дві - і все, похорони, але медики на місці спрацювали чудово, а потім тренер переніс складну 11-годинну операцію на аорті. Доктор Аббас Рашид, який врятував Ульє життя, назавжди став другом його сім'ї.

З тих пір мсьє Жерар жив у борг, щодня приймаючи дорогі і дуже сильні ліки. Лікарі радили йому негайно покинути тренерську роботу, але він боровся за неї ще цілих десять років і пішов тільки після ще однієї коми - в 2011-му Жерара три дні рятували в лікарні Королеви Єлизавети в Бірмінгемі.

Лише після цього Ульє здався, але футбол все одно не кинув - пішов в директори. Життя без м'яча здавалася йому нестерпним.

***

А може варто повернутися в 70-ті - в провінційний "Не-ле-Мін", де все починалося? Ульє був юним тренером з купою революційних ідей, який прийняв любительську команду і за п'ять років майже вивів її в еліту. Не пощастило в стикових іграх з "Тулузою" в 1981-му. А потім немов відрізало.

Тоді ніхто ще не знав, але це був його фірмовий почерк: бадьорий старт, поганий фініш. Президент французької федерації Ноель Ле Гре називав Ульє "найбільш креативною людиною французького футболу". Вони жили поряд, в сусідніх під'їздах будинку з видом на "Парк де Пренс", і Ле Гре знав друга краще за всіх.

Куди б він не приходив, Жерар привносив стільки нового, що це заворожувало. Але чим далі, тим більше інновації його поглинали, витісняючи все інше, в тому числі і результати.

***

Так було і в "Лансі", де Ульє в першому сезоні зайняв 4-е місце і вийшов у Кубок УЄФА, а вже через рік сповз на 13-й рядок; потім те саме сталося і в "ПСЖ". Жерар без розкачки привів Париж до першого в історії чемпіонства. Луїс Фернандес, Сафет Сушич, Жан-Мішель Мотьє та інші досі відгукуються про тренера з надзвичайною теплотою.

"Він приніс в команду свіжі ідеї. Жерар був завжди відкритий новому. Він не грав у футбол професійно і компенсував це, накопичуючи знання. Як людина він мені дуже імпонував. Коли Ульє запропонував перейти до тренерського штабу, я ні секунди не сумнівався", - розповідає Мотьє.

Новаторські методи і підхід Ульє запам'ятав на все життя і Даніель Ксюереб, який грав під його керівництвом і в Лансі, і в Парижі.

"У Лансі йому дісталася група молодих хлопців, і своїми методами він змінив нас. Особливо це стосується рівня фізичної готовності. Він на 100% поміняв нашу підготовку до матчів, пропонував щоразу нові вправи, і це працювало. Жерар вмів достукатися до кожного".

Шкода, що вистачало його завжди лише на один ривок. Провал в КЄЧ проти скромного "Вітковіце" поклав початок повільному спаду, що завершився через пару років 15-м місцем в Лізі 1.

***

Хоча, напевно, почати слід зовсім не з цього, а з грандіозного конфлікту Ульє і Давида Жинола. Справа якось навіть доходила до суду - ганьба була на всю країну.

Все сталося в 1993-му. Жерар тоді тренував збірну Франції, якій для виходу на ЧС залишалося набрати одне очко в матчах проти Ізраїлю і Болгарії. Суща дрібниця для команди, де трійку нападників складали Жинола, Кантона і Папен. Втім, закидати шапками євреїв не вийшло - 2:3. Ронні Розенталь з "Ліверпуля" виявився ефективнішим за всіх французьких суперзірок.

Після цього з Болгарією футболу від Франції вже не дочекалися. Як сказав Стоїчков, "французи бігали з міцно стиснутими сідницями". Вирішальну помилку випало здійснити Жинола. Десь за хвилину до свистка Давид отримав м'яч на куті поля і замість того, щоб потягнути час, нехитро навісив в порожній штрафний. Болгари легко відбилися, і в зворотній атаці Костадінов приніс своїм перемогу.

Дешам пішов в роздягальню весь в сльозах, Блан сів біля воріт і так просидів хвилин 20. Кантона пізніше називав ту поразку найгіршою у своєму житті. Ну а Жерар Ульє відразу після гри наїхав на свого колишнього фаворита:

"Те, що накоїв Жинола - це злочин проти футболу. Він пробив м'ячем прямо в серце Франції".

Це поклало початок ворожнечі, що тривала до самої смерті тренера. Він так і не зміг пробачити, або хоча б розділити з Давидом його помилку. Визнання своїх промахів не було сильною стороною Ульє.

***

Хоча, звичайно, щоб історія вийшла красивішою, почати можна і з 1996-го. Жерар в ті роки був ідеологом революції в системі підготовки молодих футболістів, одним з кураторів нової академії в лісі під Парижем. Ви точно чули цю назву - "Клерфонтен".

У 96-му перше покоління вихованих "по-новому" французів під керівництвом Ульє виграло чемпіонат Європи U-19. Там були Анелька, Анрі, Трезеге, Галлас, Сільвестр.

Ідея Ульє допомогла "Ле Бле" виграти ЧС і ЧЄ, але, що ще важливіше, вона заклала фундамент домінування Франції на ринку футбольних талантів. Жинола і Кантона були штучним товаром. Завдяки "Клерфонтену" в країні запрацював конвеєр, що випускав вже не настільки харизматичних, але прекрасно навчених і ефективних бійців, котрі незабаром наводнили топ-ліги.

Ульє це побачив вже на відстані - з "Енфілда". До Жерара "Ліверпуль" тренували виключно британці, і клуб зубами чіплявся за архаїчні порядки, немов не помічаючи, як далеко вперед пішли іспанські та італійські гранди.

Боси "Ліверпуля" одночасно бажали і боялися змін. Спочатку до Ульє навіть приставили другого "головного тренера" Роя Еванса. Посміховисько було на всю Європу - вони навіть склад на матчі узгодити не могли. Щоб дати Ульє нарешті працювати, Еванса довелося прибрати. І тільки після цього "Ліверпуль" відкрив для себе 21 століття.

***

Напевно, правильну історію Ульє треба було почати з того, як він привіз на "Енфілд" нових медиків, відправив кожного гравця до дієтолога, змінив весь підготовчий цикл, урізноманітнив тренування і навіть виписав з Франції агрономів, які стежили за станом тренувальних полів.

Мсьє розігнав майже всю стару команду - Фаулера, Інса, Харкнесса, Джеймса, набравши в Європі інших хлопців. Паралельно було зроблено ставку на ліверпульську молодь - саме при Ульє запалилася зірка Стівена Джеррарда. А ще були Майкл Оуен, Данні Мерфі, Джеймі Каррагер.

Та команда взяла п'ять трофеїв в 2001 році - Кубок Англії, Кубок ліги, Суперкубок Англії, Кубок УЄФА і Суперкубок Європи. За це Оуену навіть вручили Золотий м'яч. А ось Ульє не витримав напруги і ледь не помер.

Повернувся Жерар ще наполегливішим і впевненішим у своїх ідеях, але вийшло у нього тільки підготувати грунт для майбутніх тріумфів Рафи Бенітеса. Для успіху тут і зараз Ульє занадто часто помилявся. У Саліфі Діао він побачив "нового Вієйра", в Ель-Хаджі Діуфі - "другого Анелька", а в Бруно Шейру - не смійтеся - самого Зідана.

Коли ж на п'ятий рік роботи конструкція остаточно обрушилася, Ульє ще й почав страждати параноєю, запідозривши змову проти себе. Єжи Дудек розповідав, що в роздягальні тренер припер його до стінки і кричав:

"Я знаю, ти спеціально пропускаєш м'ячі, щоб мене злити".

***

Мсьє Жерар не вмів програвати, це правда. Він влаштовував полювання на відьом, звинувачуючи в поразках Жинола, Оуена, Хескі і багато кого ще, тільки не себе.

І він не так багато виграв. Крім ліверпульського періоду і золота з "ПСЖ" були тільки два титули під завісу кар'єри в "Ліоні" - мабуть, єдина робота Ульє, де обійшлося без революцій. "Ткачі" середини нульових були настільки сильні, що претендували на перемогу в ЛЧ. Ульє майже пройшов "Мілан", але в доданий час Шевченко все зіпсував. Андрій умів вигравати великі матчі, а Жерар - ні.

Стихією Ульє були не трофеї, а експерименти, впровадження нових методів і знань. З перших днів у футболі він прагнув зробити його професійнішим і без вагань різав по живому, штовхаючи вперед всіх навколо себе. Час довів його правоту. Дієти, фітнес, нові стандарти в роботі з молоддю - все це прижилося і стало невід'ємною частиною гри.

Мсьє Жерар якось жартував, мовляв, коли помре і потрапить в пекло, там йому поставлять на повтор гол Костадінова.

Це дуже несправедливо. Своєю креативністю Ульє заслужив на небесах затишне місце, звідки він зміг би спостерігати, як футбол продовжує йти второваною ним доріжкою.