Баварія, яку збудував Курт

"У листопаді 1943 року "Баварія" грала товариський матч у Цюріху зі збірною Швейцарії. Звичайно ж, Курт Ландауер не міг пропустити цю гру. Конні Гайдкамп, капітан чемпіонської команди 1932 року, який в цьому поєдинку був граючим тренером, розповів, що футболісти отримали наказ від гестапо вдати, що вони не бачать свого колишнього президента-єврея. Але ротен проігнорували цю завуальовану погрозу. Після фінального свистка гравці "Баварії" підійшли до головної трибуни та влаштували Ландауеру кількахвилинну овацію. Це було найменше, що футболісти могли зробити для президента, який збудував першу велику команду в історії ротен. Хоча ці аплодисменти могли мати й набагато більшу вагу. У фільмі 2014 року "Ландауер – Президент" Курт каже: "Тоді "Баварія" вкотре врятувала мені життя". Можливо, це зовсім не перебільшення. Кілька років екс-президент жив в постійному страху, що швейцарці депортують його до Німеччини, де на нього чекав концтабір. Не виключено, що саме аплодисменти гравців "Баварії", якими футболісти показали свою повагу до колишнього президента, змусили швейцарську владу дати Курту нові документи, згідно з якими він міг необмежений час жити в нейтральній країні", – читаємо в книзі Улі Гессе "Баварія. Глобальний суперклуб".

Курт Ландауер став президентом ротен в 1913 році. Тоді мюнхенці в екстреному порядку шукали заміну Анджело Кнорру. Його позбавили президентського крісла через гомосексуалізм. Це не була найбільша проблема, з якою зіштовхнувся Анджело. Тепер замість баварського трону він сидів на нарах. У ті часи гомосексуалізм вважався у Німеччині злочином. Ландауер народився в 1884 році в Планеггу, неподалік від Мюнхена. Він став членом "Баварії" в 1901 році, а згодом вже захищав ворота баварського дублю. На жаль, в основу Ландауер так і не пробився. Але коли в 1913 році керівництво ротен шукало того, кому можна було б передати клубний штурвал, воно розуміло, що бухгалтер Ландауер – це чудовий вибір. Курт обожнював жінок, пиво та свинину. Зразковий баварець, чи не так? Проте не все так просто. Він був євреєм. Хоча Курт не відвідував синагогу, але для вболівальників інших команд це не мало жодного значення. Вони охрестили мюнхенців єврейським клубом. Тоді ротен не надто звертали увагу на цей невинний жарт. Вони не знали, що через 20 років це матиме для них катастрофічні наслідки. Адже після приходу до влади Гітлера над кожним євреєм у Третьому рейсі висітиме Дамоклів меч. Але давайте не будемо бігти попереду паровоза.

Курт взявся до роботи, закотивши рукави. Новий президент підписав контракт з англійським тренером Вільямом Таунлі. Британець мав за своїми плечами хорошу кар’єру гравця. Він виступав за "Блекберн Роверз" та став першим футболістом, який відзначився хет-триком у фіналі Кубка Англії. Таунлі міг похизуватися успіхами й на тренерській ниві. В 1910 році Вільям привів Карлсруе до першого (і наразі єдиного) титулу чемпіона Німеччини, а з Фюртом виграв дві першості Баварії. Тому Курт сподівався, що англієць зможе вивести ротен на новий рівень. У ті часи "Баварія" вважалася найкращою командою Мюнхена, входила до топ-3 клубів Баварії та в октет найсильніших колективів Південної Німеччини. Ландауер хотів більшого. Головне завдання, яке президент поставив перед тренером – зробити з команди гранда, який міг би кинути рукавичку топ-клубам в боротьбі за чемпіонський титул. Це не була якась нереальна мрія Курта. Тоді мюнхенці могли похвалитися трьома гравцями, які виступали у складі збірної Німеччини. Хоча песимісти говорили Курту, що це зовсім не показник. В 1910-і манншафт зовсім не нагадувала машину. Красномовно цю тезу ілюструє такий факт. У травні 1910 року Німеччина приймала в Дуйсбурзі Бельгію. Перед стартовим свистком господарі назбирали лише 7-х футболістів, інші просто не встигли вчасно приїхати на матч. Тому тренеру німців довелося терміново шукати запасний варіант. Він вибрав з натовпу чотирьох вболівальників, які билися в груди, що вміють грати в футбол. Бельгія прогнозовано не помітила Німеччину, відправивши в її ворота три м’ячі.

Насправді, "Баварія" недарма вважалася однією з найперспективніших команд країни. Взяти хоча б голкіпера збірної Людвіга Хофмайстера. Попри те, що він був першим номером манншафт, воротар протирав штани на лаві запасних ротен. У сезоні 1913/14 членами "Баварії" було аж 900 людей (зокрема 400 юніорів); у барвах клубу на різних офіційних рівнях виступало 12 дорослих та 20 молодіжних команд. Майбутнє малювалося в рожевих барвах. Але, на жаль, ми так і не зможемо довідатись, чи вдалося б тоді Таунлі привести мюнхенців до чемпіонського титулу.

Влітку 1914 року в Європі стало не до футболу, оскільки розпочалася Перша світова війна, яка забере мільйони людських життів. Англієць Таунлі тепер, несподівано для себе, став персоною нон грата в Німеччині, а тому накивав п’ятами на рідний Острів. Ландауер, як і дві третини членів "Баварії", пішов на фронт. Він готовий був віддати життя за країну, котру вважав своєю. Більше 60 членів клубу не пережили чотирирічну світову м’ясоробку. На щастя, Ландауеру це вдалося, й він повернувся з фронту як офіцер з двома медалями на грудях. Курт завжди відчував певну ворожість до себе з боку німців. Тепер він думав, що пролив багато крові за країну, а отже, довів, що є хорошим німцем. Однак він помилився. Невдовзі праві почнуть звинувачувати соціалістів та євреїв у поразці Німеччини в Першій світовій війні. Це матиме жахливі наслідки не лише для нього та євреїв, а й для всього світу. З приходом нацистів до влади рідний для Ландауера Мюнхен з ліберального, мистецького та в хорошому значенні провінційного містечка перетвориться на один з головних оплотів фашизму. Невдовзі Ландауер вже не матиме куди тікати, єдиною криївкою, в якій він міг би заховатися від нацистських лап, стане "Баварія", котра не кине його напризволяще та допоможе вижити в пеклі. Але ми знову забігли наперед.

У січні 1919 року Курт вдруге очолив "Баварію". Ця подія стала початком першої золотої епохи в історії мюнхенців. Жадаючи нарешті отримати власний стадіон, "Баварія" в 1919 році об’єдналася з гімнастичним союзом імені Фрідріха Яна. Влітку Ландауер повернув в команду Таунлі, що виглядало досить ризикованим кроком, оскільки війна закінчилася якихось півроку тому. В 1920 році Курт запровадив страхування для гравців на випадок травм, також він невтомно шукав кошти для утримання юнацьких команд. Президент "Баварії" явно випереджав свій час. Це був чудовий період, щоб клуб міг зробити крок вперед. Тоді в країні спостерігалася справжня футбольна лихоманка. Німці втратили зацікавлення до гімнастики й почали віддавати свої серця англійській грі. Останній передвоєний фінал чемпіонату Німеччини відвідали лише 6 тисяч вболівальників. А перший післявоєнний матч за титул, який відбувся 13 червня 1920 року в Франкфурті, зібрав 35 000 глядачів, які по вінця заповнили чашу стадіону. Коли арбітр розпочав гру, біля входу на арену все ще стояли величезні черги, а перекупники продавали квитки за 200 марок. Такого аншлагу футбольна Німеччина ще не бачила. Повоєнні соціальні реформи, такі як восьмигодинний робочий день, зробили футбол спортом номер 1 для робітників.

Справи "Баварії" йшли зовсім не так добре, як би цього хотілося Ландауеру. Скромний мюнхенський клуб "Ваккер" став справжнім Давидом для Ландауерівського Голіафа. Він неодноразово переходив дорогу ротен, а тому президенту довелося вкотре шукати допомогу за кордоном. Курт підписав контакт з черговим британським тренером Джеймсом Макферсоном. Шотландець робив акцент на фізичній підготовці гравців. Під його керівництвом футболісти "Баварії" почали нагадувати напівпрофі. Гравцям тепер платили не лише за матчі, а й за тренування. Хоча ці бонуси зовсім не нагадували сучасні захмарні суми, але це краще, ніж нічого. Тодішня середньомісячна зарплатня робітника складала 200 марок. А футболіст "Баварії" отримував близько 150. Не варто забувати, що німецькі гравці у ті часи розглядали гру як хобі та мали основне місце праці. Тому ці 150 марок були для них чудовим подарунком. DFB (Німецький футбольний союз) косо дивився на такі ініціативи Ландауера, який вкотре випереджав свій час. Тоді чиновники настільки категорично виступали проти грошей в футболі, що навіть забороняли матчі між аматорськими та професійними командами. Курт не шкодував критичних стріл на адресу DFB: "Де опиниться німецький футбол, якщо нашим клубам заборонено змагатися з командами Англії, Австрії, Чехословаччини та Угорщини. Ми так і залишимось вічними студентами, які провалюватимуть іспити перед досвідченими європейськими професорами. Наші гравці варяться лише у власному соці, а так страва ніколи не вийде смачною".

Під завісу першого сезону Макферсона на чолі "Баварії" клуб святкував своє 25-річчя. Урочистості проходили в Національному театрі Мюнхена, настільки фешенебельному місці, що "Kicker" не міг приховати свого подиву: "Ще ніколи футбольний клуб не був в усіх на вустах завдяки такій чудовій події". В публікації, виданій з нагоди ювілею "Баварії", знайшлося місце й для подяки Ландауеру: "В першу чергу ми повинні завдячувати Курту тим, що нас поважають як в Німеччині, так і за кордоном". Найкращим подарунком для Ландауера на день народження клубу стало те, що ротен нарешті залишили з носом "Нюрнберг", діючого чемпіона Німеччини. Однак це був лише перший крок на Олімп. Далі на мюнхенців чекала заруба в чемпіонаті Південної Німеччини. Й підопічні Курта чудово впоралися з непростим завданням. "Баварія" виграла 8 з 10 матчів, а два завершила внічию. Різниця м’ячів виявилась ще більш вражаючою – 56–17. На домашній грі з "Фюртом" фанати мюнхенців встановили рекорд відвідуваності. 30 000 вболівальників стали свідками перемоги ротен над основним конкурентом з рахунком 4:3. Цікаво, що радіорепортаж з цього матчу вперше в історії "Баварії" передавався закордонними радіостанціями.

Проте мюнхенці занадто довго святкували свій тріумф. Вже в 1/8 фіналу чемпіонату Німеччини на "Баварію" чекало жахливе похмілля. Ротен програли 0:2 скромній "Фортуні" з Лейпціга, про яку в Мюнхені практично ніхто не чув. Фанати "Баварії" були настільки шоковані цією катастрофою, що сотні з них дзвонили на радіо, сподіваючись що трапилась помилка і насправді улюблений клуб переміг. Однак це виявилась гірка правда. Сподівання Ландауера на титул вкотре були помножені на нуль. Після наступного провального сезону Курт вказав на двері Макферсону. На його місце президент запросив чергового легіонера, угорця Конрада Вейса. Цей наставник попив чимало крові Курту, адже очолюваний мадяром скромний "Ваккер" часто залишав з носом старшого брата. "Той, хто нам заважає, той нам допоможе" – подумав президент. У 1928 році Конрад привів "Баварію" до чемпіонства в першості Південної Німеччини.

До пори до часу ротен не помічали суперників на своєму шляху до титулу чемпіона країни. В 1/8 фіналу вже ніхто не збирався закидати шапками "Ваккер Галле", як наслідок – впевнена перемога 3:0, далі мюнхенці винесли "Кельн Зульц-07" з рахунком 5:2. А ось у півфіналі ротен чекав надпотужний "Гамбург" на чолі з вбивчим форвардом Отто Хардером. Проте мюнхенці зовсім не боялися цього супербомбардира, адже вони мали в своєму рукаві не менш потужного джокера – форварда збірної Німеччини Йозефа Петтінгера. Він і запалив рахунок на табло, проте мюнхенці недовго насолоджувалися лідерством. Хардер швидко відновив статус-кво. В перерві вболівальники, які того дня заповнили вщерть стадіон в Дуйсбурзі, сиділи в передчутті справжньої битви. Але не так сталося, як гадалося. Голкіпер ротен Альфред Бернштейн зламав кілька пальців і не зміг продовжити гру. Не забувайте, що тоді ніяких замін ще не було, тому у ворота мюнхенців став захисник Еміль Куттерер. Голкіпера з нього не вийшло. "Баварія" влетіла 2:8.

Не важко здогадатися, що Бернштейн був євреєм. На щастя для Альфреда, його мама виявилась чистокровною арійкою, що й врятувало йому життя. Звичайно ж, нацисти переслідували його як неповноцінного німця, але, на відміну від Ландауера та його родини, Альфреда не відправили в концтабір, де на нього майже зі 100-% вірогідністю чекала б смерть. До приходу нацистів до влади ще залишалося 5 років, й президент продовжував ліпити з "Баварії" топ-клуб. З запрошенням Ріхарда Домбі на посаду тренера президент влучив у десятку. 12 червня 1932 "Баварія", зрештою, втілила мрію Ландауера в реальність. Піднімаючи над головою статуетку "Вікторії", Курт був найщасливішою людиною в світі. Втім, Ландауер недовго насолоджувався тріумфом. У січні 1933 року небо над Німеччиною заволокли коричневі нацистські хмари. Президенту довелося думати не про чергові перемоги улюбленого клубу, а про те як вижити в "раю", який будував Гітлер.

У березні 1933-го Ландауер залишив пост президента "Баварії". За ним пішов єврейський кравець та бос потужної молодіжної академії мюнхенців Беєр. Курт та Отто зробили цей крок, випереджаючи офіційний наказ про вигнання всіх євреїв з офіційних посад. Це допомогло "Баварії" виграти трішки часу, щоб прийняти рішення, як жити далі. Через 5 тижнів Ландауер став безробітним – його звільнили з мюнхенського видавництва. Домбі не хотів гратися з вогнем та очолив швейцарський "Грассхоппер". Через рік після тренера втік з нацистського "раю" й форвард Оскар Рор, який також став коником-стрибунцем. А ось Курт вирішив залишитися в країні. Його сім’я також не бачила змісту покидати Третій рейх. Лише сестра Курта Хенні разом з чоловіком та дітьми виїхала до Палестини в 1934 році.

Ландауери любили рідну країну та вважали її своєю домівкою, вони вірили, що невдовзі німці отямляться та скинуть Гітлера. Це виявилось великою помилкою, за яку довелося заплатити жахливу ціну. Ландауери не знали, що нацисти їх поки що не чіпали, оскільки хотіли провести зразкову Олімпіаду 1936 року. Тому наразі Гейдріх і Co не вирішували єврейське питання, адже розуміли, що тоді їм світить міжнародний бойкот. Проте після завершення Берлінських Ігор нацисти показали своє справжнє обличчя. Отто Беєра, його дружину та дітей замордували в 1941 році. Троє братів та сестра Ландауера, які вирішили залишитись в Німеччині, загинули в концтаборах або по дорозі до них.

У листопаді 1938 року Курта заарештували та відправили в одне з найжахливіших місць на Землі, в Дахау. Ландауеру пощастило (якщо це можна назвати везінням), після місяця, проведеного в концтаборі, його випустили на волю. Мабуть, від вірної смерті його врятувало те, що Курт був ветераном Першої світової війни. Ландауер тепер чудово розумів, що йому не можна жодної зайвої хвилини залишатися в Третьому рейху. Адже нацисти могли будь-якої миті передумати, і відправити його в піч крематорію, а потім Курт став би добривом на полі якогось порядного німецького селянина. Спершу він спробував виїхати в США, але навіть з його зв’язками це не вдалося. Тоді Ландауер слідом за Домбі та Рором вирушив до Швейцарії. Курт покидав батьківщину зі сльозами на очах. "Баварія", яку він з такою любов’ю будував багато років, тепер була лише блідою тінню тієї команди, яка в 1932 році стала чемпіоном Німеччини. Кращі гравці покинули клуб, тому не дивно, що останній сезон перед вибухом Другої світової ротен закінчили лише на сьомому місці в чемпіонаті Баварії. Команда тепер не мала жодних шансів на те, щоб пробитися в чемпіонат Південної Німеччини, не кажучи вже про боротьбу за титул.

Улі Гессе в книзі "Баварія. Глобальний суперклуб" так пише про причини цього занепаду: "В "Баварії" завжди вважали, що кожна людина, незалежно від раси чи релігії, може займатися спортом. Раптово влада наклала табу для тих, кого вона вважала неповноцінними. З’явилися Нюрнберзькі расові закони. Таким чином нацисти викинули з "Баварії" багатьох досвідчених й відданих членів клубу (ці закони забороняли "неарійцям" входити до складу практично всіх організацій та співтовариств). Ротен також втратили чимало юних членів, адже всі хлопці, яким ще не виповнилося 14, могли грати лише в Гітлерюгенд. Так нацисти одним розчерком пера помножили на нуль багаторічну працю Отто Беєра, який зробив молодіжну академію "Баварії" найкращою в Німеччині".

В травні 2016 року "Der Spiegel" опублікував статтю, автор якої стверджував: "Розповіді про те, що "Баварія" тривалий час залишалася в опозиції до режиму – вигадка". Він підтверджував свою думку тим фактом, що вже в 1935 році в клубі запровадили расові закони. Звичайно ж, у "Баварії", як і в усіх інших організаціях, не обійшлося без нацистів, але тут варто копнути глибше. Запровадження Нюрнберзьких законів і розумне рішення Курта покинути президентський пост дозволило ротен зіграти на випередження. "Баварія" змогла обрати нового президента сама, а не за вказівкою партії. Черговий очільник мюнхенського клубу Зігфрід Германн був хорошим другом Ландауера та й фашисти були не в захваті від цього рішення ротен. Справа в тому, що в 1920-х він, як важлива фігура в поліції, виступив ініціатором заборони публічних виступів, якою влада Баварії намагалася позбавити голосу божевільного фюрера. Помічники Германна також не викликали симпатії в нацистів. Як це не парадоксально, але "Баварії", на відміну від інших німецьких клубів, аж до 1943 року вдавалося уникати присутності в своїх лавах справжніх нацистів…

30 квітня 1945 року Гітлер нарешті віддав свою душу дияволу, і через кілька днів Німеччина капітулювала. Коли влітку 1947 Ландауер вийшов з поїзда на мюнхенському вокзалі, він не впізнав місто, яке любив усім серцем. Половина столиці Баварії лежала в руїнах. Вітер грав в футбол пилюкою та сміттям від уламків будинків. З усіх споруд зникли червоні прапори зі свастикою, а голодні люди ходили по вулицях, намагаючись знайти щось, що могло б знадобитися в домашньому господарстві. Про який футбол можна говорити в такій ситуації? Ландауер також не хотів затримуватися в Мюнхені жодного зайвого дня. Він вже мав документи на виїзд в США, де хотів розпочати нове життя. Серед євреїв, які пережили Голокост, лише одиниці повернулися до Німеччини. І в цьому немає нічого дивного, оскільки вони просто не могли позбутися жахливої думки, що німець, з яким вони розмовляють, міг катувати їх маму, тата, сестру чи брата в концтаборі.

Ландауеру також не давали спокою привиди минулого. Йому часто снилася родинна вечеря, на якій він разом з трьома братами та двома сестрами святкував чемпіонство "Баварії" в 1932 році. Тепер же Курт залишився сам в Мюнхені, а сестра Хенні була в далекій Палестині, інші ж Ландауери перетворились на попіл. Однак серцю не накажеш. Не менше, ніж свою сім’ю, він любив "Баварію". Курт не міг залишити в біді клуб, який допоміг йому врятуватися з нацистських пазурів. "Зрештою переважила його любов до Мюнхена. Й до спорту та "Баварії". Курт зробив слушний вибір і дуже допоміг клубу", – розповідала Шарлотта Кноблох, голова Центральної ради євреїв Німеччини.

У 1947 році Ландауер втретє і востаннє став президентом "Баварії". Він врятував мюнхенський клуб від банкрутства, продавши сімейні дорогоцінності та віддавши в касу ротен свою грошову компенсацію за переслідування під час війни. Курт домовився з американською владою про поновлення ліцензії та вибив тренувальне поле для клубу на Зебенерштрассе (там досі знаходиться база "Баварії"). "Мавр зробив свою справу, мавр повинен піти", так вирішили члени клубу. І в 1951 році Курта не переобрали на новий термін. Ландауер важко переживав цю поразку. Але він не міг довго гніватись на своє улюблене чадо. Коли через кілька місяців "Баварія" влаштувала урочистості з нагоди його 50-річного членства в клубі, президент забув всі образи. До кінця свого життя Ландауер в міру сил працював на благо ротен. В 1961 році Ландауер помирав, не турбуючись за майбутнє "Баварії", він знав, що в молодіжній команді виблискують два справжні алмази – Франц Беккенбауер та Зепп Маєр.