Ювілею Баварії присвячується. Трофей, який Мюнхен обмивав 8 днів

Якщо Ви відкриєте список досягнень мюнхенців, то сильно здивуєтесь, довідавшись, що між першим та другим чемпіонством ротен минуло аж 37 років. "Колись панувало помилкове переконання, що "Баварія" не була топ-клубом, аж поки їй не посміхнулася Фортуна. Нібито за помахом чарівної палички, в Зірці Півдня з’явилося золоте покоління футболістів, навколо яких була збудована вбивча команда, яка наводила жах на весь світ у 1970-х. До речі, навіть у самій Німеччині також багато хто вірив цим байкам. У часи мого дитинства та молодості в 70-х-80-х усі вважали, що в Мюнхені є лише один великий клуб "TSV 1860" з легендарною історією, а "Баварія" – це вискочки та скоробагатьки. Ніхто нам тоді не сказав, що ці плітки не мають нічого спільного з реальністю. Існувала вагома причина, через яку ротен багато років провели в тіні набагато скромніших команд – нацисти ледь не знищили найкращий клуб Німеччини", – пише Улі Гессе в своїй ґрунтовній книзі: "Баварія. Глобальний суперклуб". Зупинимося ж сьогодні на першому тріумфі мюнхенців.

У 1930 році президент ротен Курт Ландауер підписав контракт з першим тренером, який золотими літерами вписав своє ім’я в історію "Баварії". Щоправда, насправді в нього було багато імен та прізвищ. Він народився в Австрії як Ріхард Кон. У Барселоні, де він з тріском провалився, його величали Джеком Домбі. Більшість фанатів ротен називає тренера Ріхардом Домбі або ж маленьким Домбі. В деяких джерелах стверджується, що друге слово в його імені означає "знаменитість". Це не зовсім так. Даний псевдонім походить від угорського слова "domb", яким мадяри називають "пагорб". Це прізвисько дали Ріхарду вболівальники будапештського "МТК", за який свого часу виступав австрієць. Навіть зараз в Угорщині невисоких та повненьких людей лагідно називають "домбі". Ріхард же не заморочувався значенням цього слова. Він зробив своє прізвисько прізвищем через набагато банальнішу причину – так австрієць приховував власне єврейське походження. А в Німеччині вже в 1930 році євреям жилося вкрай непросто.

Ріхард чудово знав свою роботу, і Ландауер недарма так довго переконував його очолити "Баварію". В одному з інтерв’ю 1932 року Домбі зазначив: "Найбільшу увагу я приділяю тому, щоб ми завжди тренувалися з м’ячами й в умовах, наближених до бойових. Коли ми відпрацьовуємо удари головою та передачі, то робимо це з активною протидією суперників, оскільки саме так все виглядає під час матчів. Якщо ж ми тренуватимемось в тепличних умовах, то гріш ціна таким тренуванням". Підписавши контакт з Домбі, ротен отримали не лише наставника. "Ще ніколи в історії "Баварії" не було тренера, який би присвячував стільки свого часу клубові. Він одночасно виконував функції наставника, фізіотерапевта, масажиста, менеджера та організатора", – читаємо в одній з книг, присвячених історії мюнхенського клубу. Ріхард також мав хороший нюх на таланти. Перед тим як очолити "Баварію", Домбі працював в "Мангеймі", де помітив форварда Оскара Рора. Наставник розумів, що з нього мають бути люди. І тому одразу переманив нападника в свій новий клуб. Як показав час, Ріхард не помилився. Оскар був вбивчим форвардом, який міг би стати кращим бомбардиром в історії "Баварії", якби не прихід до влади в 1933 році біснуватого фюрера.

Вже в своєму другому сезоні Домбі подарував Ландауеру титул, про який президент давно мріяв. У 1932 році Ріхард вивів "Баварію" в фінал чемпіонату Південної Німеччини. В ньому на мюнхенців чекав франкфуртський "Айнтрахт". У першій половині мюнхенців наче підмінили. В "Баварії" гра не клеїлась, і вона цілком закономірно горіла з рахунком 0:2. В перерві Домбі метав громи й блискавиці. Потім слово взяв капітан Конрад Гайдкамп: "Я не можу дочекатися миті, як подивлюся в обличчя франкфуртцям, коли ми відновимо статус-кво, а потім заб’ємо ще кілька голів та візьмемо титул". На другу половину гри вийшла зовсім інша "Баварія". Хлопці Домбі не давали "Айнтрахту" перейти центр поля, проте м’яч вперто не йшов в ворота Орлів. До того ж, суддя свистів лише в один бік. Мюнхенські футбольні історики стверджують, що арбітр не призначив мінімум два стопроцентних пенальті. Чаша терпіння ротен переповнилася на 80-й хвилині. Тоді захисник "Айнтрахта" Франц Шютц заблокував постріл Рора рукою. Проте суддя вкотре прикинувся сліпим. Арбітр миттєво пошкодував про це своє рішення. Через кілька секунд розлючені вболівальники мюнхенців прорвалися на поле, а за ними рушили сотні нейтральних глядачів. Зігмунд Гарінгер, правий захисник ротен, згадував що фанати викрали його та інших гравців команди, а потім обнесли їх на руках кілька разів навколо стадіону. Таким чином вболівальники хотіли показати, що саме "Баварія" є моральним переможцем цього матчу. "Згори я побачив, як арбітр дістав в голову кріслом".

Гру вирішили не продовжувати, а "Айнтрахту" присудили перемогу. На цьому роман між мюнхенцями та франкфуртцями не закінчився. Обидві команди продовжили з’ясовувати стосунки в чемпіонаті Німеччини. В півфіналі мюнхенці нокаутували "Нюрнберг", а "Айнтрахт" здолав "Шальке". Гарінгер з приємністю відзначив: "Отже, на нас чекало повторення битви в Штутгарті. Ми жадали вендети, та й франкфуртці хотіли довести, що та їхня офісна перемога не була випадковістю. Гравці "Айнтрахта", так само як і ми, зраділи можливості закінчити перерваний штутгартський бій. Щоправда, тепер на кону стояла набагато більша ставка – титул чемпіона Німеччини".

Фінал проходив в Нюрнберзі, на півдорозі між Мюнхеном та Франкфуртом. Вже тоді фанати "Баварії" тінню слідували за своїми кумирами. Домбі довелося зробити хід конем, щоб вболівальники та папараці не довідались, в якому готелі зупинилися ротен. Тренер наказав гравцям вийти з поїзда в Фюрті, за кілька станцій до Нюрнберга. "Ми виглядали як справжні ідіоти, коли почали дертися по головах пасажирів, намагаючись пробитися до виходу. В Фюрті футболісти завантажились в таксі, які зробивши чималенький гак, завезли нас в Нюрнберг. Цікаво, що ми зупинилися в готелі, розташованому неподалік від головного залізничного вокзалу. Щоб гравці там не говорили про цю божевільну ідею Домбі, але він досягнув мети. Фанати та вболівальники витратили кілька годин, перш ніж знайшли наше гніздечко", – розповідав Гарінгер.

Тисячі фанатів приїхали з Мюнхена в Нюрнберг спеціальними потягами та власними авто. Звичайно, що не всім по кишені була така дорога одіссея, адже вже три роки світову економіку підточувала Велика депресія, яка збільшувала в геометричній прогресії число прихильників НСДАП. Багато вболівальників "Баварії" втратили роботу, і тому правління вирішило зробити щедрий жест. Клуб роздав 500 безкоштовних квитків своїм найбільш відданим фанатам та організував для них безкоштовну ночівлю. Але залишалася ще одна проблема – як доставити п’ять сотень безробітних з Мюнхена в Нюрнберг. Все геніальне – просте. 11 червня, за день до фіналу, 500 фанатів ротен сіли на велосипеди. Перед стартом "Тур Мюнхен-Нюрнберг" представник клубу звернувся до фанатів з короткою промовою, просячи їх не пускатися берега та не заплямувати честь клубу в серці Франконії. Потім на вболівальників чекав 170-кілометровий марафон під палючим літнім сонцем – і не забувайте, що тоді велосипеди не мали швидкостей. Але хіба така дрібниця могла зупинити справжніх вболівальників ротен. Чого тільки не зробиш для свого клубу. Фанати сподівалися допомогти улюбленій команді здобути чемпіонство, яке до того постійно вислизало з рук мюнхенців.

Фінал відбувся 12 червня 1932 року, в неділю, на нюрнберзькому "Муніципальному стадіоні". Вже через рік, буквально за 600 метрів звідси відбудеться перший з масштабних з’їздів НСДАП, а загони гітлерюгенд маршируватимуть стадіоном, на якому боролися за титул два німецькі клуби, які називали єврейськими. Нюрнберзька арена могла офіційно вмістити 50 000 глядачів. Однак на фіналі їх набилося аж 60 000. Неподалік від бокової лінії за матчем напружено спостерігав Ландауер, який вірив, що цього дня клуб зрештою доведе те, що президент мюнхенців постійно повторював: ""Баварія" – це найсильніший клуб країни". Фінал вийшов напруженим та емоційним. Однак, вже на 10-й хвилині Гайдкамп мав передчуття, що цього дня свято прийде на вулиці Мюнхена. Конрад сказав Гарінгеру: "Бергмаєр самотужки виграє для нас титул".

Капітан виявився хорошим провидцем. Той фінал став кращим матчем в короткій кар’єрі Йозефа Бергмаєра (він загине в 1943 році на Східному фронті, в день, коли йому виповнилось 34). На 35-й хвилині мюнхенці провели разючу контратаку. Бергмаєр втік від голкіпера Орлів Людвіга Шмітта, але на останньому рубежі його скосив захисник Ханс Стубб. Цього разу арбітр вирішив не прикидатися Гомером та вказав на точку. До м’яча підійшов Рор. Шмітт вгадав напрям удару, але постріл Оскара вийшов ідеальним – форвард увігнав сферу точно під праву штангу.

Невдовзі матч почав більше нагадувати театр бойових дій. Найбільше дісталося півзахиснику ротен Ернсту Нагельшмітцу. За кілька хвилин до перерви він через травму був змушений покинути поле. В ті часи замінами і не пахло. Тому "Баварії" довелося б усю другу половину грати в меншості проти надпотужного "Айнтрахта". Ернст не міг підвести команду, в якій він провів усю свою кар’єру. Нагельшмітц прийшов до "Баварії" у 1915 році, коли йому було 13. Фінал став для нього 378-м матчем в червоно-білих кольорах. Ернст настільки довго чекав на чемпіонство, що просто не зміг би всидіти на лаві запасних, тому півзахисник переконав Домбі, що зможе продовжити гру. Нагельшмітц не підвів і чудово відпрацював весь другий тайм. За 15 хвилин до кінця Бергмаєр віддав філігранну передачу просто в ноги Францу Крумму. Форвард пошив в дурні Стубба та завдав вбивчого удару в дальній кут (Крумм загине в 1943 році неподалік від Орла). Цей гол став останнім цвяхом в домовину "Айнтрахта". Протягом заключних 15 хвилин гравці франкфуртського клубу навіть не намагалися йти вперед. Вони чудово розуміли, що цього дня їм нічого не світить.

Коли пролунав фінальний свисток, тисячі фанатів затопили поле та знову понесли футболістів "Баварії" на руках. Навіть нейтральні вболівальники святкували перемогу мюнхенців. "Мабуть, вперше в історії нашого футболу сторонні глядачі влаштували на честь чемпіона Німеччини настільки гучну овацію", – писав Kicker. Один з фанатів "Айнтрахта", який відвідав фінал, згодом нарікав: "Шкода, що матч не відбувався на нейтральному полі. Так, Ви скажете, що Нюрнберг – це не Мюнхен. Але. На стадіон приїхали вболівальники ротен з усієї Баварії, а більшість фанів з Нюрнберга несамовито підтримували ротен. На трибунах та по дорозі додому нас вітали оглушливим свистом. Можливо, добре, що ми програли. Якби "Айнтрахт" переміг, не факт, щоб ми б повернулися до Франкфурта на своїх двох".

Мюнхен після перемоги "Баварії" зійшов з глузду. Десятки тисяч людей вітали ротен, які об’їхали місто на кареті. Мер прийняв футболістів та похвалив їх не лише за спортивний успіх, а й за те, що вони поводили себе під час фіналу, як справжні джентльмени. За словами Гарінгера, святкування тривало два тижні. Він, звичайно ж, трішки перебільшив. Бенкет продовжувався "лише" 8 днів, адже багаті фанати не пошкодували грошей на грандіозні застілля, на яких пиво лилося рікою. Мюнхен обожнював цей клуб. Щоправда, не всіх у місті тішив тріумф ротен. Сотні людей кипіли від люті, бачачи, як натовпи вітають єврейського президента клубу та тренера-єврея. Одним з цих незадоволених був художник-невдаха, який опинився в Мюнхені, косячи від призову в австро-угорську армію. Він мешкав за 5 кілометрів від будинку Ландауера. Звали цього чоловіка Адольф Гітлер. Цю набагато сумнішу історію ми розповідали в нашому попередньому матеріалі, присвяченому "Баварії".