Italiano vero. Гонсало Ігуаїн - аристократ в плебейському середовищі

UA-Футбол представляет очередной материал рубрики Italiano vero.

Зазвичай, коли починаєш знайомитись з біографією футболістів латиноамериканського походження, то виявляється, що більшість з них виросли у злиднях і футбол якщо не врятував їх від голодної смерті чи в'язниці, то точно став перепусткою в інше життя.

З Гонсало Ігуаїном все не так. Народившись в Європі у родині професійного аргентинського футболіста Хорхе Ігуаїна, він уникнув голодного дитинства в нетрях та змалечку жив у відносному достатку. Власне, цей наклало свій відбиток на подальшу кар'єру футболіста.

В 17-річному віці він дебютував у дорослому футболі за "Рівер-Плейт" з Буенос-Айреса, який вважається клубом місцевої аристократії. За півтора сезони Гонсало відіграв 34 матчі та забив 13 голів. Мало? Як виявилось, цілком достатньо для того, щоб привернути увагу такого клубу, як "Реал" (Мадрид) – ще одного представника футбольної аристократії.

Отож, у грудні 2006-го, ледве відсвяткувавши своє 19-річчя, Ігуаїн відправився підкорювати Мадрид, тоді як у зворотному напрямку полетіли 12 млн. євро. "Це чудово – грати в такому клубі, як "Реал". Я пишаюсь тим, що вони помітили мене" – не приховував свого захоплення молодий талант, на якого також претендували "Манчестер Юнайтед", "Мілан" та "Лаціо".

В цей час в нападі "Реалу" балом правили Рауль та Руд ван Ністелрой, але головний тренер Фабіо Капелло не забував і про новопридбаного таланта. Вже 11 січня Гонсало дебютував за "королівський" клуб в Кубку Короля, а 24 лютого в Мадридському дербі проти "Атлетико" відзначився дебютним голом (матч завершився з рахунком 1:1). Менше з тим, сходу гравцем основного складу йому стати не вдалося, зате в кінці сезону він отримав золоту медаль чемпіона Іспанії.

Наступний сезон під керівництвом Бернда Шустера пройшов у боротьбі за місце у складі. Німець не надто балував молодого аргентинця увагою, тому при ньому наш герой грав мало, а забивав ще менше. Все змінилося в грудні 2007-го з приходом на тренерську посаду Хуанде Рамоса (зараз важко повірити, але в ті роки "Реал" змінював тренерів щороку), який почав більше довіряти Ігуаїну.

Той сезон "Реалу" вдалося врятувати шляхом здобуття чергового чемпіонського титулу і Рамос залишився тренувати команду далі. Хто знає, можливо саме це відіграло вирішальну роль в кар'єрі аргентинського форварда, тому що саме в сезоні 2008-2009 світ вперше побачив того Гонсало Ігуаїна, якого ми знаємо зараз. Щоправда, не останню роль у цьому відіграла чергова травма Руда ван Ністелроя, яка залишила нідерландця поза футболом на тривалий час. Як би там не було, а у підсумку наш герой забивши 24 голи за "Реал" у всіх турнірах став найкращим бомбардиром команди, плюс записавши на свій рахунок особисте досягнення – у матчі проти "Малаги" відзначився першим покером.

В наступному сезоні "Реал" знову очолив новий тренер, чілієць Мануель Пеллегріні, однак Гонсало вже було не зупинити – 29 голів за сезон, з яких 27 у Прімері та 2 в Лізі чемпіонів і знову титул найкращого бомбардира команди. А тут ще й Чемпіонат світу в Південній Африці нагодився, де Ігуаїн став головною ударною силою збірної Аргентини, забивши чотири голи в чотирьох матчах.

До речі, про збірну. Народившись у Франції, Гонсало крім аргентинського отримав ще й французьке громадянство і мав запрошення виступати за збірну Франції. Однак, після тривалих роздумів, наш герой вирішив не йти стопами Давіда Трезеге, а одягнув футболку збірної Аргентини. Про що, мабуть, жодного разу не пошкодував.

Окремою сторінкою в біографії Ігуаїна можна вважати період роботи в "Реалі" Жозе Моуріньйо. Ці три сезони пройшли в жорсткій конкуренції за місце під сонцем з форвардом збірної Франції Карімом Бензема. Аргентинець забивав більше в Прімері, однак в цілому за сезон француз щоразу примудрявся обходити його за кількістю забитих голів. Щоправда, були тут і об'єктивні фактори. Наприклад, у Лізі чемпіонів 2012-2013 Жозе Моуріньйо вибудував гру своєї команди так, що Бензема грав з перших хвилин у домашніх матчах, а Ігуаїн – у виїзних. Звісно, що на своєму полі "Реал" більше атакував, тому у француза було більше нагод для взяття воріт.

Влітку 2013-го року в "Реалі" знову змінився тренер (на місце Жозе Моуріньйо прийшов Карло Анчелотті), однак наш герой вирішив не випробовувати долю і попросився на трансфер. У підсумку він опинився у Неаполі, де одіозний Рафаель Бенітес саме формував нову команду для великих звершень, витрачаючи зароблені на продажу Едінсона Кавані 64 млн. євро. За Ігуаїна він не пошкодував 40 мільйонів євровалюти, зробивши аргентинця основним (навіть єдиним, що там казати) форвардом команди. На аргентинця також претендував "Ювентус", однак зрештою в Турині вирішили, що запрошена мадридцями сума відступних є занадто великою і підписали більш дешевого Карлоса Тевеса.

Що цікаво, цього разу Гонсало вперше в кар'єрі переїхав не до столиці країни, і навіть не до міста, яке асоціюється з аристократією, а до дуже навіть плебейського Неаполя (побутує навіть думка, що місцеві трущоби дадуть фору бразильським фавелам). А з іншого боку, це місто в Італії давно називають більше аргентинським, аніж італійським, особливо в футбольному плані, тому в деякій мірі він потрапив додому. Так, славні часи Дієго Марадони досі в пам'яті місцевих тіфозі, і багато хто з них досі чекає на нового аргентинського футбольного месію, який виграє для них Скудетто. Гонсало Ігуаїну судилося стати черговим кандидатом на цю почесну "посаду".

Рафаель Бенітес одразу ж дав усім зрозуміти, що бачить в аргентинцеві атакуючий наконечник тактичної схеми 4-2-3-1. А щоб Ігуаїну було комфортніше, іспанський тренер вирішив не створювати зайву конкуренцію в атаці, залишивши в команді лише малозабивного і вже підстаркуватого форварда Горана Пандєва та зовсім молодого та зеленого Дувана Сапату. У підсумку з ігровою практикою в Неаполі в Ігуаїна проблем не було жодних – при Бенітесі він грав в середньому по 50 матчів за сезон, забиваючи в кожному другому з них.

Щоправда, при цьому не можна було не помітити весь примітивізм роботи, яку виконував на футбольному полі цей форвард. Весь його обов'язок зводився до того, щоб відкритись під передачу з глибини поля, прийняти м'яч, протаранити оборону суперника і пробити по воротам. Коротше кажучи, типовий невиразний центрфорвард типу Крістіана Вієрі часів збірної Італії імені Чезаре Мальдіні.

Звичайно, Ігуаїн досить багато забивав, але скільки моментів він при цьому не реалізовував – не злічити. Хоча, дехто береться стверджувати, що причина крилася в адаптації до італійського чемпіонату, мовляв, он Едін Джеко в "Ромі" зараз переживає ті самі труднощі. Хто знає, можливо вони й праві, але за дивним збігом обставин ця "адаптація" дуже чітко співпала в часі з періодом роботи в Неаполі Рафаеля Бенітеса. Апофеозом цього періоду взагалі мало б стати завершення Ігуаїном футбольної кар'єри, однак він виявився людиною не самого твердого слова (мова йде про його невиконану обіцянку завершити кар'єру, якщо "Наполі" не пройде "Дніпро" у півфіналі Ліги Європи).

Однак все змінилося з приходом на тренерську посаду "Наполі" 56-літнього Мауріціо Саррі, який до цього ніколи в житті не працював ані з клубами, ані з футболістами такого рівня. Менше з тим, досить швидко новому тренерові вдалося не лише підібрати оптимальне поєднання футболістів та тактичної схеми, куди, звісно ж, увійшов наш герой, але й розкрити в багатьох підопічних нові таланти.

Не став винятком і Гонсало Ігуаїн. Ба більше – він став чи не найяскравішим прикладом футбольного перевтілення. Незважаючи на візуально зайву вагу, Гонсало став більше і якісніше пересуватися футбольним полем, не лише таранячи оборону суперників (хоча й цей його талант нікуди не дівся і часто використовується за призначенням), але й виконуючи безліч інших корисних і найрізноманітніших функцій. Зараз Ігуаїна можна побачити і на вістрі атаки, і в глибині поля, і на флангах – і всюди він приносить користь. Але, що найважливіше, Гонсало став помітно більше забивати! Станом на сьогодні в його активі вже 16 голів у 19-ти матчах сезону і все вказує на те, що це далеко не межа.

Шкода лише, що пік кар'єри (а те, що зараз відбувається з 28-річним форвардом саме так і треба сприймати) припав на сезон одразу після двох великих турнірів – Чемпіонату світу та Копа Америка. Хто знає, можливо саме його нинішньої форми і забракло збірній Аргентини для того, щоб переплавити два срібла на два золота.

Запитання автору ви можете задати на конференції.