Андердог, який ненавидів нічиї. Пам'яті Джорджо Скуїнці

За словами міського голови Сассуоло, він "перетворив мрію на чудову реальність". У місті після його смерті тиждень тому було оголошено траур, а на похоронній церемонії в Міланському соборі були присутні зірки футболу та промисловості. Його колишній підлеглий Франческо Ачербі розповідав: "Він був небагатослівний і ніколи не підвищував голос. Але всі його чудово чули". Голова Олімпійського комітету Джованні Малаго називав його "джентльменом з інших часів". Таким і був Джорджо Скуїнці, який помер тиждень тому в 76-річному віці. Скромним, спокійним, людиною, що не шукала світла софітів. І разом з тим завзятим бійцем, націленим лише на перемогу. Що в бізнесі, що в спорті.

Завжди крути педалі!

Уродженець маленького містечка в Ломбардії був незвичайним бізнесменом та людиною. Він поводився зі скромністю андердога і при цьому ніколи не визнавав нічиї. Батьківську фірму, що починала з чотирма працівниками, він перетворив на світового велетня у виробництві хімічних матеріалів для будівництва. І все це - без жодного року в "мінусі", без масових звільнень і прохань дотацій від уряду. Нині в МАПЕІ працюють більше десяти тисяч осіб в 36-ти країнах, її річний оберт становить близько 2.5 мільярда євро, вона відзначилася і в реконструкції Сікстинської Капели, і в будівництві хмарочосів в Азії. І в формуванні легкоатлетичного треку на Олімпіаді-1976.

Джорджо в результаті отримав посади голови національного та європейського об'єднань хімічних промисловців. А в 2012-2016 роках обіймав посаду голови Confindustria - організації італійських промисловців, що об'єднує 150 тисяч компаній з п'ятьма мільйонами працівників. І саме в його каденцію Італія (Мілан) вперше за 109 років прийняла престижний всесвітній ярмарок Експо. У розпалі кризи. Він просто вмів працювати. Медіамагнат та президент "Торіно" Урбано Кайро заявляв: "Він дотримувався принципу "бідна родина - заможна компанія", прибуток витрачав не на розваги або спекуляцію, а на розвиток свого бізнесу.

А Генеральний директор "Інтера" Джузеппе Маротта додавав: "Він завжди мав талант підприємця і відмінно підбирав людей".

При цьому власник почесних звань та орденів Італії, Ватикану та Бельгії аж ніяк не був похмурим консервативним промисловцем. Навіть навпаки - новатором, що не боїться ризикувати. Він вів активний діалог з "вічним ворогом" - профспілками. Він організував семитисячну делегацію промисловців до Папи Римського. Він боровся за сміливе впровадження нових технологій, зменшення бюрократії. "Між невизначеністю змін та визначеністю кризи мій вибір зрозумілий". Він об'єднував бізнес та родину, залишаючи зовні політику. "Я підприємець і завжди дію в такому стилі. Я хочу розширюватися, мати успіх в усьому світі і при цьому зберігати сімейний стиль. Моє гасло - ніколи не припиняй крутити педалі".

Батько двох Попелюшок

Саме така форма гасла Джорджо виникла не випадково. Любов до велосипедного спорту він перейняв у батька. І розвинув у своєму стилі, до максимуму. В 1993-2002 роках команда МАПЕІ вісім разів закінчувала рік першою в рейтингу Міжнародного Союзу Велосипедистів, 12 разів вигравала "Монументальну" одноденну гонку (таких протягом року п'ять), перемагала в загальному заліку Джиро Д'Італія та Вуельти і в 15-ти етапах Тур де Франс.

Казка закінчилася після впіймання одного з його підлеглих на допінгу. Джорджо відчув себе зрадженим і закрив команду. Але незабаром повернувся до спонсорства велосипедних чемпіонатів. А ранкові рейди на двох колесах з друзями він завжди полюбляв.

Віддушиною ж його останнього етапу життя став "Сассуоло". Скуїнці був закоханий в місто свого проживання - Мілан. Він був членом Ради Директорів і постійним відвідувачем Ла Скала. Намагався придбати і обожнюваний місцевий клуб. Щоправда, для цього йому не вистачило грошей. Та й, правду кажучи, червоно-чорний бовван на глиняних ногах - не його стиль. На відміну від команди з містечка з 41-тисячним населенням. "Нероверді" ніколи не піднімалися вище Третього дивізіону, а про Єврокубки навіть не мріяли. В еру ж Скуїнці вони пройшли від Четвертого дивізіону до Єврокубків за десять років, ставши представником найменшого міста в історії Серії А.

Більше того, "Сассуоло" - другий клуб ліги за сумою, сплаченою спонсором за своє ім'я на футболках з 22-ма мільйонами євро (нехай і мова про той самий МАПЕІ), перший і один з лише чотирьох, який придбав стадіон. Щоправда, знаходиться він в 26-ти кілометрах від міста, в Реджо-Емілії. Ультрас місцевої "Реджани" навіть протестують проти "крадіжки" (насправді звичайної покупки). А ультрас самого "Сассуоло" - проти переїздів та небажання "постійно почуватися гостями". Однак "МАПЕІ Стадіум" став одним з козирів команди.

Як і тренувальна база і медичний дослідницький центр, який намагається покращити виступи спортсменів за допомогою чистих методів. Все це чудово замінило витрати на трансфери, які в еру Скуїнці були мінімальними.

"Номер два" для всіх

Команда також розвивається за планом. Навіть коли у Серії А панували легіонери, "Сассуоло" часто виставляв дев'ять-десять італійців в стартовому складі, здебільшого - молодь. Сьогодні Лоренцо Пеллегріні, Стефано Сенсі, Маттео Політано грають в Топ-клубах, Сімоне Дзадза грав в "Ювентусі". Також клуб намагався обирати молодих, нехай і недосвідчених, тренерів на шляху нагору, а не посередніх або просто втомлених. Массіміліано Аллегрі в 2008-му році вперше вивів команду у Серію Б, а вже за три роки привів "Мілан" до Скудетто. Стефано Піолі незабаром взяв третє місце в Серії А з "Лаціо". А Еусебіо Ді Франческо в перший рік після "Сассуоло" вивів "Рому" до півфіналу Ліги Чемпіонів.

Головне ж - команда завжди бажала грати лише на атаку, на перемогу. Настільки, що в травні 2018-го року Джузеппе Якіні, який витягнув її з підвалин на 11-те місце, було негайно звільнено Скуїнці, оскільки він "будує гру від оборони". Особливий внесок в репутацію "нероверді" як гостроатакувальної модної команди, "номера два для італійських вболівальників", вніс той самий Ді Франческо. Екс-капітана "Роми" та шанувальника Зденека Земана, тобто вертикальних пасів і завантаження штрафного майданчика суперника гравцями, Скуїнці витягнув з рибного ресторану, де той переховувався від футболу. А потім звільнив, але швидко повернув. І ЕДФ вивів команду в груповий турнір Ліги Європи, захоплюючи всю Італію своєю грою.

Монумент собі

Гучна перемога "Сассуоло" над "Міланом" з рахунком 4:3 з чотирма голами Доменіко Берарді залишилася в історії. А двічі 0:7 від "Інтера" були перекреслені сімома перемогами над "нерадзуррі" за шість років у Серії А. І останнє особливо тішило Скуїнці, який жартував, що в його кабінеті не залишилося стін для фотографій цих перемог. Адже навіть чохол його телефону розмальований кольорами та лого "Мілана". А при першій зустрічі "нероверді" з "россонері" він заявляв, що вболіватиме за останніх. І в цьому весь Джорджо - прямий, чесний, оптимістичний. Працьовитий. Про його особисте життя нічого не було відомо, він не епатував публіку. А просто працював. Будував справжній сімейний клуб з чудовою атмосферою. Не забуваючи про амбіції.

Він аж ніяк не задовольнявся зробленим в "Сассуоло". "Врешті-решт ми повинні потрапити у Лігу Чемпіонів. Моя велосипедна команда виграла 654 гонки, тож для мене в спорті важлива не лише участь". Донині цього не вдалося досягти. Втім, клуб залишиться найкращою згадкою про його фактичного творця. "До 2016-го року мене знали як президента Confindustria. Нині ж знатимуть як президента "Сассуоло". Справді знатимуть. Навіть в майбутньому. Тому що творці не вмирають. А продовжують жити у своїх творіннях.