Філософ та його бандити. До 50-річчя Скудетто Кальярі

Джанфранко Дзола, Енцо Франческолі, на честь якого Зінедін Зідан назвав свого сина... І все ж перш за все "Кальярі" відомий сенсаційним Скудетто-1970. Провінційна столиця забутого острова стала першим південним містом, що взяло цей трофей. Більше того, забезпечила його за два тури до фінішу, не втрачаючи лідерство з п'ятого туру. І одразу ж делегувала п'ятьох гравців до стартового складу збірної Італії на "срібному" Чемпіонаті Світу. 50-річчя тріумфу сарди повинні були відсвяткувати зі своєю звичною пристрастю. Коронавірус перешкодив цьому. Тим не менш, ми згадаємо про нього і про його творця.

Забутий острів

700-1200 років тому за Сардинію боролися всі - візантійці, сарацини, італійці, французи, іспанці. Однак потім за 400 років панування останніх вона лише деградувала. Італійська Савойська династія, що володіла і Турином, іноді навіть називала своє королівство Сардинією і базувалася на острові. Але не розвивала його. В 19-му столітті звідси здебільшого вивозили ліс. Під час Другої Світової острів нещадно бомбардували, а після неї тут базувалися 60 відсотків італійської армії. Тут знаходився найбільший плацдарм НАТО в регіоні, найбільший полігон для навчань та випробувань військової техніки.

І в 1960-х роках майбутній воротар команди та збірної Енріко Альбертозі сприймав острів як колонію для злочинців і спочатку не бажав залишати Флоренцію. Луїджі Ріва погоджувався: "Я сприймав Сардинію як Африку, як місце заслання. Завжди говорили, що там є лише пастухи та бандити. Я лише хотів швидше звернути на себе увагу на континенті і забратися звідти". А відомий письменник Джанні Брера заявив, що лише в 1970-му році сарди справді приєдналися до Італії, позбулися старого комплексу неповноцінності та негативних думок. Так, він мав на увазі саме Скудетто. Воно було настільки важливим.

Бункер та гармаш

Клуб, заснований доволі пізно (в 1920-му році), вперше потрапив до Серії А в 1964-му і вистрілив лише за рік до тріумфу. Та й те друге місце вважали випадковим, а відхід влітку 1969-го одного з лідерів команди Роберто Бонінсеньї до "Інтера" - важким ударом. Але вийшло навпаки. Моральна втома "Мілана" після перемоги в Кубку Чемпіонів та бійок (в прямому сенсі) в Міжконтинентальному Кубку, труднощі чемпіона Італії "Фіорентини" в грі на два фронти, гостьові проблеми "Інтера", жахливий старт "Ювентуса", полегшуючий ранній виліт самого "Кальярі" з Кубка Ярмарків - і сенсація відбулася.

Рекорд за середньою кількістю пропущених за сезон у лігах Топ-5 (0.37, 11 в 30-ти матчах) "Кальярі"-1969/70 тримає й досі. З них вдома - лише чотири. "Наш стадіон "Амсікора" був бункером", - згадує Анджело Доменгіні. "Вийти звідти цілим було дуже важко". А в гостях у березні ("Ювентус", 2:2) сарди пережили сумнівний пенальті з перебиванням, відігралися і втримали лідерство. Працювали і в атаці. Ріва з 21-им м'ячем знову став найкращим бомбардиром ліги. Володар гарматного удару лівою (що нібито колись зламав руку дитині і змушував воротарів тікати з тренувань) був нестримний.

Обмінений на Бонінсенью швидкий вінгер Доменгіні відзначався, колишній опорник, а нині захисник П'єрлуїджі Чера розігрував в стилі Франца Беккенбауера ще до самого "Кайзера". Ну а такий як Ріва (найкращий бомбардир збірної з 35-ма голами) дістається такому скромному клубу одного разу на сто років. Не випадково в 1973-му році, році переходу Йохана Кройфа з "Аякса" до "Барселони" за близько двох мільйонів доларів, "Ювентус" пропонував за Джіджі в півтора рази більше. Але той завжди відмовлявся. "Ювентус" не раз хотів обсипати мене грошима, але я лише хотів принести Скудетто моїй землі".

Філософ

Та все ж головний творець успіху "Кальярі" - Манліо Скопіньо. Причому мало не випадково. Уродженець Фріулі, що виріс в столичному Лаціо, не був схожий ані на типового сарда, ані навіть на типового тренера. Прізвисько "Філософ", дружні стосунки з відомим художником, сімейне життя без футболу... "Він цікавився тисячею речей. Особливо культурою", - слова колишнього функціонера "Кальярі" Фабіо Крівеллі. "Він не любив говорити про футбол, зате про політику та мистецтво - з великим задоволенням. Він скоріше став футбольним тренером випадково. Він любив футбол, але це не було сенсом його життя".

Скопіньо насамперед цінував свободу. Він не полюбляв будь-які обмеження, не полюбляв тренування, не навантажував своїх гравців на зборах, не бачив ніякого ефекту в замиканні на базі. "20 хвилин тренувань у спекотному Кальярі рівні годині на півночі". Така концепція в тогочасній Італії була дикою. Одного разу на зборах, побачивши, що тренувальні поля занадто далекі, він просто вказав гравцям бігати в коридорах готелю і навколо нього, а сам дивився з вікна з сигаретою в руках. "Тоді футбольні команди були чимось середнім між коледжами та казармами. А він приніс нам свободу", - зазначає Ріва.

Він не влаштовував тривалі бесіди з гравцями. А вже голос підвищував вельми рідко. "Він кричав лише коли ми нешанобливо ставилися до офіціантів в їдальні, або навіть гірше - до офіціанток. Завжди повчав, що до робітників потрібно ставитися з повагою", - згадував Бонінсенья. Того ж самого Ріву, який постійно спав до пізнього ранку, він підтримав перенесенням тренувань ближче до вечора. Звісно, на радість й іншим гравцям. Не випадково підопічні обожнювали його і запекло боролися за нього. Не випадково погрожували, що залишуть клуб, якщо він піде до "Ювентуса", змусивши залишитися.

При цьому "Філософ" блискуче розбирався в тактиці. Говорили, що йому вистачало двох хвилин на полі для прочитання суперника. Ріва розповідав, що Скопіньо вчив команду зонному захисту, що в Італії часів Катеначо та чистильників-питбулів також було дикістю. Тому його і брали в "Болонью" через рік після того, як вона взяла своє восьме Скудетто (1965), з метою замінити легендарного Фульвіо Бернардіні. "Інтер" навіть сплачував йому премію за відмову від роботи в інших клубах, чекаючи на відхід Еленіо Еррери. А вже після "Кальярі" він прийшов до "Роми". Втім, душею так і залишився на Сардинії.

Гуморист

Манліо не святкував перемоги бурхливо, обираючи самотність або компанію близьких друзів та чималої кількості віскі. Навіть справжнє щастя бачив не в самій перемозі, а в "надії на перемогу". "Я іноді засинаю від футболу. Описати себе одним словом? Сплюха". Разом з тим, він був вельми гострим на язик і нерідко дозволяв собі доволі дикі вчинки. Особливо відомий інцидент в італійському консульстві в Чикаго, коли був настільки п'яний, що скористався кущами з квітами як унітазом. І на обурення президента "Кальярі" вранці відповів: "Говори швидше, бос, у мене суп на плиті холоне".

Не дивно, що лист про звільнення з "Кальярі" він отримав одразу ж, і одночасно з призом найкращому тренеру Серії А за сезон 1966/67, коли вивів скромну команду до Кубка Ярмарків. А лист про звільнення з "Болоньї" він прокоментував так: "Тут дві синтаксичні помилки та одна пунктуаційна". Надалі ж на запитання "чи повернулися б ви в Болонью" відповідав: "Так, в якості пілота бомбардувальника". "Що я думаю про можливого новачка Паоло Нуті? Він як Вірджіліо Левратто (екс-гравець збірної Італії, який незадовго до розмови помер). Такий ж сильний гравець? Ні, такий ж мертвий".

І після повернення до Кальярі він не змінився. У чемпіонському сезоні провів п'ять місяців на трибунах через заклики до лайнсмена "засунути прапора собі в дупу і йти до центру поля отримувати оплески". А на запитання, чи не підвів команду, відповідав, що навпаки, адже з трибун прочитати гру значно легше, ніж з лави запасних. "Грають гравці, а не я". Цю фразу він повторював і під час однієї з віскі-вечерь: "Якщо я зможу прокинутися вранці - проведу тренування. Якщо ні - нехай самі тренуються. Адже вони чемпіони Італії. І, якщо вони прийдуть будити мене у номері - я викину їх геть".

Звісно, не забував він і про улюблене заняття всіх суперників "Ювентуса" - говорити про його вплив на лігу. "Ювентус" лише в одному очку позаду нас? Якщо вони не змінять регламент, ми все ще лідери". Обігрував девіз ФІАТа - "Земля, море, небо та Тозеллі", де останнє - прізвище арбітра. "Італійський футбол - це замок, побудований на брехні. "Ювентус" та міланські клуби занадто довго робили, що хотіли. Якщо ми візьмемо Скудетто - це буде перше чесне Скудетто в історії ліги. Скудетто з "Кальярі" варте десяти Скудетто з будь-ким іншим".

Він глузував і над своїми гравцями. "Права нога Ріви придатна лише для підйому в трамвай". "Я очікував побачити в житті все, крім Коммунардо Ніколлая на світовому телебаченні". Автоголу цього ж захисника проти "Ювентуса" він аплодував стоячи. "Він гідний форварда". "З іншим прізвищем Маріо Мартірадонна був би у збірній". Разом з тим, він багато прощав підопічним. Застукавши одного разу їх з цигарками, алкоголем та грою в покер вночі, він також закурив і також сів грати. А кризового форварда прохав опікати на тренуваннях менш щільно, і той незабаром заграв впевненіше і почав забивати.

"Можливо, мені було б некомфортно в "Юве". Моє справжнє середовище - "Кальярі". Безсумнівно. Місто та острів пристрасних, прямих, простих, впертих та патріотичних "пастухів та бандитів", для яких футбол - більше, ніж життя, в поєднанні з індифірентним, начебто байдужим, але розумним та кумедним тренером, створили незабутній чемпіонський сплав. "Найкращий шлях сприймати речі - жартівливо. Потрібно жити заради життя. Нічого гарнішого немає". Що ж, надзвичайно справедливо та чудово, що саме така філософія залишила померлого ще в 1993-ому році "Філософа" та його "бандитів" в історії кальчо.

Фото - Storie Di Calcio, Globo, Wikipedia