Від bandiera до банди. Італійський шлях Мауро Ікарді

Першим гучним трансфером літа ще в останній день весни став перехід Мауро Ікарді з "Інтера" до "Парі Сен-Жермен". Попри втрату двохсот мільйонів євро через коронавірус та раннє припинення Ліги 1, попри інші фінансові проблеми, парижани не пошкодували за гравця, який виступав за них в оренді, 50 мільйонів євро плюс 7-8 можливих бонусів. А також близько 12-ти мільйонів зарплатні. Таким чином, перший, а, можливо, і останній етап кар'єри аргентинця в Італії точно закінчився. Спробуємо підсумувати його. Нудно точно не було.

Смертельний форвард

Ікарді безсумнівно запам'ятається в Серії А як супербомбардир. Як один з лише двох гравців з двома титулами найкращого бомбардира ліги в десятилітті. Як офіційно найкращий гравець Серії А-2018 і автор найкращого голу. Як восьмий бомбардир в історії "Інтера", причому забив 124 голи він лише за шість неповних років. Ніхто за сім років (2012/13-2018/19) не забивав у Серії А більше, ніж він. До його 121-го голу в турнірі за "Сампдорію" та "Інтер" (до речі, у лише 219-ти матчах) не дотягнувся ані Ігуаїн (117), ані Іммобіле (99), ані Квальярелла (88).

А 30 асистів збивають з пантелику тих, хто вважає його некомандним гравцем.

І його статистика здобута аж ніяк не лише за рахунок аутсайдерів. Третє місце серед його улюблених суперників поділяють "Ювентус" та "Лаціо" - по вісім пропущених. Вболівальники "Мілана" після хет-трику в дербі і переможного голу в кінцівці другого бачать його в нічних жахах. У дебютному сезоні Ліги Чемпіонів він приніс перемогу над "Тоттенхемом" та нічию з "Барселоною" після 84-ої хвилини. Тому Паоло Россі справедливо називає його "смертельним центрфорвардом", наставник "Мілана" Стефано Піолі - "звіром в штрафному майданчику". А Хуліо Крус порівнював з Габріелем Батістутою та Ернаном Креспо.

Суперфорвард Мауро Ікарді народився рано. Наймолодший автор "покеру" у лізі з 1950-го року, один з наймолодших гравців з сотнею голів в Серії А, наймолодший Капоканноньєре ліги з 1978-го року, капітан "Інтера" вже в 22 роки. Перший його гравець з 1959-го року з 29-ма голами за сезон. 45 відсотків командних голів дозволили йому в 2018-му році стати найкращим гравцем року у лізі. Єдиним не з "Ювентуса" за вісім років гегемонії туринців. При тому, що "Інтер" був лише четвертим. Згідно з словами Джорджо К'єлліні, "Юве" "пощастило, що Мауро не залишився в "Інтері" на 15 років". А за віком він міг.

Його останній наставник в Італії Лучано Спаллетті називав його ідеальним центрфорвардом, а також лідером. "Я бачу в ньому Златана Ібрагімовіча. Він завжди бажає брати на себе відповідальність". Безмежна впевненість в собі, ідеальний хист голів та небезпека в кінцівці вражали. Здавалося, Мауро позбавляється захисників і забиває з легкістю, граючи. 20 голів після 75-ої хвилини за останні три сезони в Італії - ознака характеру. А 121 гол у лізі та Єврокубках за "Інтер" з лише 222-ох ударів в площину воріт і 552-ох ударів по воротах - ознака якості.

Людина з 70-х

Разом з тим, і в ігровому плані до нього накопичилося чимало претензій. Колишній учень барселонської "Ла Масії" не може бути дерев'яним. Мауро і не дерев'яний. Він вміє і протягнути м'яч, і технічно пробити, і обіграти суперника. Вміє, але не хоче. Говорили, що він і не любив футбол в дитинстві, а зайнявся їм лише після наполягань батька. З флегматичної гри аргентинця це помітно. Логічно, що статичний форвард, який не пасує по 70-80 разів за матч, не працює між ланками, не прижився в "Барселоні" і в підсумку пішов з "Ла Масії" сам. Але і для Італії його стилю недостатньо.

Він часто опускався в третю сотню у лізі за загальною кількістю передач за матч і за їхньою точністю, його середня кількість передач за сезон ніколи не перевищувала 20, опускаючись і до 11-ти. Він просто стояв і чекав на м'яч. Вальтер Маццаррі заявляв, що після першого забитого Мауро команда ніби грає вдесятьох. Адепт володіння м'ячем та руху Спаллетті часто висловлював невдоволення малою допомогою півзахисникам. Втім, сам форвард не бажав слухати нікого. "Єдине завдання нападника - забивати голи. Я допомагаю партнерам по команді саме цим". Не розуміючи, що на дворі вже не 70-ті.

Звісно, за клубних досягнень йому б все пробачили. Але справа в тому, що його ера в "Інтері" - найгірша в історії клубу. Жодного кубкового фіналу, жодного потрапляння в Топ-3 ліги - такої шестирічки ніколи не було. Лише два потрапляння до Ліги Чемпіонів. Так, можна заявити, що в невдачах "нерадзуррі" на полі перш за все винні невдачі в кабінетах - двічі зміна власників, роки з 100-150-мільйонними збитками. І навіть заявити, що Ікарді врятував команду від сповзання до другої десятки турнірної таблиці. Та все ж саме беззаперечного лідера запитують про командні успіхи.

Ватажок без зграї

Мауро - не ледар, не сноб, не монстр. Працює над тренуваннях над бомбардирськими аспектами. Сілвіньо, помічник Роберто Манчіні, який призначив його капітаном, говорить про скромну просту працездатну людину. На честь завоювання титулу "капоканноньєре" він купив кожному партнеру по команді годинник Rolex. Одночасно не випадково чимало вболівальників "Інтера" бачили команду без капітана. Адже футбольний лідер Ікарді не особливо вміє розмовляти, заводити партнерів або критикувати їх. Він замкнутий, часто похмурий, не жартує. Він досягає успіху, але не вміє тягнути інших до успіху. Ватажок без зграї.

Нічого страшного в цьому не було б. Якби не зриви, типові для інтровертів під тиском. Історія з ультрас, з автобіографією, в якій висловлював бажання побити їх, загрози закликати до Італії сотню бандитів з Аргентини для розправи - ідеальна наука іншим на майбутнє. Приклад того, що навіть мегабомбардир та надлідер не може дозволити собі оступитися в стосунках з вболівальниками. І що іноді достатньо пари невірних слів для краху легенди. Після цього банери ультрас з написами "навіть сто голів та трофеїв не змінять те, що ти шматок лайна" стали вказівником шляху геть з клубу.

Вона

Ну і, звісно, Ванда. Одна, але трійця жахливих осіб. Перше - історія її втечі від Максі Лопеса до друга останнього, що налаштувала всіх проти Мауро і, згідно з чутками, викинула його зі збірної. А також сварка та бойкот подружжям Ікарді сестри чоловіка Івани. Друге - сама колишня акторка фільмів для дорослих, а нині зірка футбольних та інших шоу. Епатажна, з гострим язиком, з бажанням постійно світитися на публіці, викликати скандали. З заявами на кшталт "Мауро крутіший, ніж Кріштіану Роналду", "якби він хотів Золотий М'яч - давно пішов би з "Інтера" і "Лукаку дивиться плей-офф Ліги Чемпіонів по телевізору".

Третій ж аспект - Ванда-агент. Сама вона називає себе революціонеркою. Заздрістю чоловіків-агентів вона і пояснює бурі в пресі. До речі, в цьому з нею погоджується і Адріано Галліані, який говорить про мачізм в футболі. Насправді ж з революційного в її діяльності лише вміння в рекордні терміни перетворити клієнта на ворога клубу, з символу, bandiera, на проклятого. Після відмінного початку сезону 2018/19 саме її шантаж з приводу нового контракту, постійні підвищення вимог, бойкот тренувань та навіть матчів з боку чоловіка (що сидів на жирному чинному контракті) і налаштували проти нього всіх.

Мауро заявляє, що дружина ніяк не погіршила його, нагадуючи про голи за "Інтер". Івана, також зірка соцмереж, навпаки, вважає, що брат змінився до невпізнання. Називаючи шлюб з Вандою "хронікою анонсованої смерті". Хто з них має рацію? Ванда - відданий агент та дружина або руйнівник? Навіть не важливо. Важливо те, що все перетворювалося на мелодраму, на реаліті-шоу. Ще огидніше, бо, схоже, всі фронти родини Ікарді шукали це шоу, підігрівали його. Ви скажете, що весь сучасний футбол мелодраматичний? Через історії Мауро, Ванди та Івани і хочеться бути Against нього.

В цьому контексті згадується стара історія подружжя Ванди Василевської та Олександра Корнійчука. Ці люди були не лише видатними українськими письменниками першої половини 20-го століття, але й вельми неприємними особистостями, кар'єристами. Схоже, писали доноси на колег в партійні органи і особисто Сталіну. Тому про них в літературній тусовці і ходив такий віршик: "Корнійчук та Ванда - не родина, а банда". При погляді на пригоди родини Ікарді виникають схожі відчуття. В будь-якому разі, в колись улюбленому "Інтері" його сприймають саме так. Туди він вже не повернеться.

Au Revoir

Не всі аплодували остаточному відходу гравця. Наприклад, легенда "Інтера" Сандро Маццола заявив: "Таких гравців не можна продавати. Навіть після того, що сталося. Він виграє матчі". Спаллетті також шкодує, що все так склалося. З іншого боку, Джузеппе Маротта, П'єро Аузіліо, Антоніо Конте не хочуть і чути про нього. А президент клубу Стівен Чжан навіть привітав двох перших за вдалу операцію. За порятунок від 14-ти мільйонів зарплати брутто та проблемного гравця. Навіть при тому, що в нормальні часи за нього повинні були виручити значно більше, ніж 50 мільйонів. Мости спалені.

Вже у вересні 2019-го року родина Ікарді стала проблемою "Парі Сен-Жермен" і насолодою французьких ЗМІ. Там Мауро вже пройшов шлях від травмованого до бомбардира, від запасного, який кидався стільцями в роздягальні і майже пішов з клубу, до викупленого ним. І до свого першого трофею в кар'єрі - Чемпіона Франції. "Інтер", що рік тому сухо, без згадки його імені, відібрав у нього пов'язку через Twitter, нині також сухо та коротко ("дякуємо... бажаємо успіху") попрощався з ним. Прощається і вся Серія А. Її форвард Мауро Ікарді заслужив значно більше. Але не Мауро Ікарді-людина.