Синонім голу в Італії. Сільвіо Піола - найкращий бомбардир в історії Апеннін

В березні 1935 року тренер Вітторіо Поццо нарешті наважився дати шанс одному з кращих італійських нападників Сільвіо Піолі. На Скуадру Адзурру чекав дуже складний екзамен в Відні. Проте напередодні матчу дебютант кудись зник. Піола мав в житті дві пристрасті: футбол та полювання. Тож напередодні гри Сільвіо вирішив підстрелити дичину в місцевому лісі. Поццо відправив на пошуки нападника його одноклубника воротаря Джакомо Блазона. Цей похід в ліс ледь не став для голкіпера останнім. Коли Піола почув якийсь шурхіт, то подумав, що це скрадається дичини і, недовго думаючи, вистрелив. На щастя, він не влучив. А ось в своєму дебютному матчі Піола продемонстрував снайперську точність. Його дубль приніс Скуадрі Адзуррі перемогу. Після матчу архітектор Вундертім Хуго Майзль охрестив італійця Бестією.

Піола з 274 м’ячами в 566 матчах вже протягом багатьох десятиліть залишається найкращим бомбардиром в історії Серії А. А якщо підсумувати влучання вбивчого форварда в усіх турнірах, то його гольовий доробок виглядатиме ще більш вражаючим. Сільвіо засмучував голкіперів суперника близько 400 разів. Журналіст Джанні Мура дав влучну характеристику форварду: "Піола – це синонім голу в Італії". Сільвіо був справжньою машиною для забивання м’ячів. Він недарма претендує на статус найкращого футболіста Апеннін всіх часів. Піола забивав голи на будь-який смак: з меж воротарського майданчика, з далекої відстані, з правої, з лівої, головою та завдяки різним акробатичним трюкам. Силу пострілів бомбардира часто порівнювали з ударом блискавки. І не варто забувати, що в Піоли "вкрали" ще 27 голів, які він провів в 23 матчах сезону, який довелося перервати через початок війни на території Італії. В збірній Сільвіо також не бив байдики – 30 м’ячів в 34-х поєдинках. Коли він забивав, Скуадра Адзурра могла почуватися в безпеці: лише двічі за 17 років Італія покидала поле на щиті, якщо Піола відзначався.

Сільвіо народився в футбольній сім’ї. Його старший брат Серафіно вважався дуже перспективним гравцем, однак хрест на його кар’єрі поставили серйозні вади зору. Тому він перекваліфікувався в бухгалтера. Двоюрідний брат Сільвіо – Паоліно також мав великий футбольний талант. Дядько Піоли Джузеппе Каванна був резервним голкіпером збірної Італії на чемпіонаті світу 1934 року. Він й переконав племінника, що тому світить велике футбольне майбутнє. Можливо, Сільвіо й не послухав би дядька, якби не зустріч з одним священиком. Дон Сассі, який у вільний від основної роботи час підпрацьовував скаутом "Про Верчеллі", якось переглядав матч потужної дитячої команди. Цей колектив створив власник спортивного магазину Бернасконі. Продавець мав чудовий нюх на гравців. Так, окрім Піоли, він дав путівку в футбол легенді "Ювентуса" Теобальдо Депетріні і чемпіону світу 1938 року П’єтро Феррарісу. Священик переконав наставника молодіжної команди "Про Верчеллі" Маріо Ардіссоне дати шанс юнаку, який практично ніколи не покидав поле без кількох забитих м’ячів. Той погодився і за це юнак віддячив йому сторицею. Вже через кілька років Піола гратиме в основі. Декілька разів Каванна, мабуть, пошкодував через те, що переконав племінника вибрати футбол: в одному з матчів форвард забив гол в ворота "Наполі", які захищав дядько, в іншому ж поєдинку, Сільвіо в боротьбі за сферу зламав родичу ключицю.

Місцевий експерт, який бачив гру нападника в "Про Верчеллі", дав йому таку характеристику: "Сільвіо тримає голову на пів метра вище за інших, а ноги несуть його туди, куди він захоче без найменшого сліду страху. Високий (хоча насправді він видається вищим, аніж є насправді, писав Джанні Брера), з невеликою головою та трішки клаповухий Піола не надто скидався на футболіста. Під час матчів він радше нагадував диво природи". Форвард мав неймовірний інстинкт до забивання голів, деякі журналісти відзначали, що Піола володів якимось шостим відчуттям. Експерти часто порівнювали Сільвіо з катапультою, він бігав: "великими стрибками, складалося враження, начебто Піола завоював землю, по якій ступав". Форварда також називають одним з винахідників бісіклети. Він забив чимало голів, використовуючи цей фокус. В Італії довший час бісіклету називали "удар в стилі Піоли". В плані технічного озброєння, наш герой дещо поступався Джузеппі Меацці, але за гольовим нюхом міг дати велику фору людині і стадіону. Вони ідеально доповнювали одне одного й Поццо стверджував, що йому пощастило мати під рукою досконалий дует форвардів. В 1933 році Піола забив вражаючі 6 голів в матчі з "Фіорентиною" (в 1961 це досягнення повторить ще один вбивчий нападник Омар Сіворі).

У 1934 році Сільвіо міг стати одноклубником Джузеппе. Але трансфер Піоли в "Інтер" заблокували, оскільки футбольні чиновники логічно припустили, що нероадзуррі, підсилившись супербомбардиром, стануть непереможними, а тому про інтригу в чемпіонаті можна буде забути. Тож "Про Верчеллі" продав форварда в "Лаціо" за кругленьку суму в 250 тисяч лір. Орли тоді користувалися неймовірною популярністю, адже клуб підтримували Муссоліні та секретар фашистської партії Джованні Марінеллі, а власником команди був генерал Джорджо Ваккаро, президент Федерації футболу Італії. Піола згодом зізнавався: "Коли в ті часи "Лаціо" кимось цікавився, в гравця просто не залишалося вибору. Для футболістів це була пропозиція, від якої вони не могли відмовитись. Мені залишалося лише сказати "так"". Коли Піола завершив кар’єру, з ним порівнювали кожного форварда-хижака, який з’являвся в італійському футболі. Проте жоден з наступників так і не зміг перевершити славу Сільвіо. Журналіст Джан Паоло Ормеццано писав: "Протягом багатьох років, коли ти починав вихваляти якогось нападника, то незмінно чув від старшого колеги по перу: "Ти так кажеш, тому що не бачив в грі Піолу"".

Сільвіо був повною протилежністю Меацци. Він так і залишився скромним хлопцем з провінції. Форвард вів спокійний, навіть дещо самотній спосіб життя та обожнював ходити на полювання зі своїми трьома псами. Якось це захоплення ледь не вилізло нападнику боком. Президент "Лаціо" Ремо Зенобі, який не знайшов спільної мови зі своєю головною зіркою, хотів виставити Піолу за двері, стверджуючи, що той набагато більше часу приділяє полюванню, аніж футболу. Інший очільник Орлів Еудженіо Гуальді також спробував позбутися Сільвіо, часто штрафуючи форварда за постійні запізнення на тренування. Проте гравці та вболівальники "Лаціо" любили Сільвіо всім серцем, тож саме Гуальді довелося піти. Якщо Меацца був справжнім селебріті, то Піола не пив, не палив, не бігав за жінками, ненавидів з’являтися в рекламі. Між Джузеппе та Сільвіо навіть існувала суттєва конкуренція. Дров в багаття протистояння підкидав й фашистський режим. Джанні Брера стверджував, що своїм пізнім дебютом в Скуадрі Адзуррі Піола повинен "завдячувати" Джузеппе та деяким іншим ветеранам збірної. Меацца називав свого партнера "неотесаним селюком". Проте це не зважало їм знаходити спільну мову на футбольному полі.

Ідеальна взаємодія між форвардами допомогла Скуадрі Адзуррі захистити свій чемпіонський титул на мундіалі 1938 року в Франції. І цього разу італійці обійшлися без допомоги ручних людей в чорному. Після чемпіонату світу про вбивчого форварда довідався весь світ. Сільвіо забив на мундіалі 5 голів, а дубль в фіналі розбив всі надії мадярів на титул. Фашисти, звичайно ж, не могли оминути увагою фігуру Піоли. Хоча взаємини форварда з нацистами важко назвати теплими, але він не приховував своєї радості від зустрічі з дуче, невдовзі після тріумфу на мундіалі. "Це були інші часи, в які ми насправді любили Вітчизну, а не так, як зараз, ця любов є лише на словах. Фашизм тут був ні до чого. Мене тішив факт, що нас прийняв прем’єр та його слова "Чудово, хлопці. Італія Вами гордиться" зробили мене по-справжньому щасливим". Піолу часто хвалили за його фізичну форму. Його називали італійським суперменом, який руйнував класичний образ чоловіка з Апеннін, котрий практично ніколи не нагадував Геркулеса.

Попри титул чемпіона світу, форвард так і не спромігся виграти жодного скудетто. Але до Сільвіо не може бути жодних претензій. Просто він майже всю свою кар’єру виступав за клуби, які ні на що не претендували. Якби чиновники не заблокували трансфер форварда в "Інтер", він би 100-відсотково взяв кілька титулів. Піолу обожнювали в вічному місті, особливо після його подвигу в римському дербі 1941 року. Сільвіо двічі повертався на поле, попри те, що йому розбили голову. До речі, саме своєю пошкодженою головою Піола зробив дубль, через що рана вкотре почала кровоточити. Сільвіо ніколи не зупиняли такі дрібниці, змусити нападника покинути поле міг лише перелом. Піола інколи забивав м’ячі з пошкодженою гомілкою чи зі зламаним ребром. Він був постійно голодним до голів і ніщо не могло зупинити Сільвіо. Якось виступаючи за "Про Верчеллі", Піола зламав великогомілкову кістку. Лікар поставив невтішний діагноз – два місяці без футболу. Але вже через 14 днів форвард з’явився на полі й вкотре забив.

В Римі Сільвіо отримав просте, але влучне прізивсько "Піола-гол". Футбольну кар’єру форварда перервала Друга світова війна. В 1943 році Сільвіо жив в Верчеллі, в той час, коли чималенька частина Італії опинилася під німецькою окупацією, внаслідок драматичних подій 8 вересня. Намагаючись втекти від вогню, італійці опинилася в полум’ї. Нацисти захопили північ та центр Італії, а союзники відкусили все, що залишилось від чобота. Тому Піола не міг повернутися до Риму, щоб продовжувати захищати кольори "Лаціо". Така подорож в ті часи могла стати мандрівкою в один кінець. Часто в пресу просочувалися неперевірені чутки, які миттєво розносилися на всі Апенніни. Так, одна римська газета написала: "Ми маємо сумну новину для всіх шанувальників "Лаціо" та італійського футболу. Кілька днів тому під час бомбардування загинув Сільвіо Піола". В столиці навіть оголосили жалобу. Щоправда, чутки про смерть Сільвіо виявились дещо перебільшеними. Тим часом, "воскреслий" Піола знайшов новий клуб. Його прихистило "Торіно". В гранатових кольорах Сільвіо відіграв сезон, який згодом визнають неофіційним. І шкода, не лише тому, що в супербомбардира "вкрали" 27 голів, а й через те, що в списку володарів скудетто фігурувала б команда пожежників зі Спеції. В наш час дістатися з Верчеллі до Турину можна менш, ніж за годину. В 1943-44 така одіссея була зовсім не з приємних. Піола їхав в столицю П’ємонту 6 годин, затиснутий, наче оселедець в консервній банці.

Після закінчення війни Сільвіо вирішив зрештою зняти прокляття та виграти скудетто. Піола думав, що саме в "Ювентусі" він зможе прикрасити свою шию золотими медалями. Однак форвард поставив не на той туринський клуб. Тоді на Апеннінах домінувало надпотужне "Торіно". Саме тому майже трьох десятків голів, які Піола забив за два сезони в складі б’янконері, вистачило лише для срібла. Розчарований форвард вирішив забути про скудетто і перейшов в "Новару", яка виступала в Серії В. Після цього рішення нападника численні спеціалісти махнули на нього рукою. Однак вони помилилися. Сільвіо відіграє ще 7 сезонів на топ-рівні. Отримавши італійського кілера, скромна "Новара" одразу підвищилася в класі. В першу чергу, завдяки 86 голам Сільвіо адзуррі трималися в еліті. ("Новара" одразу вилетіла з серії А після того як Піола повісив бутси на цвях. Недарма стадіон адзуррі носить ім’я фантастичного бомбардира). Рівень гри форварда чудово ілюструє той факт, що в 38-річному віці він за сезон залишив 18 автографів воротах суперників. Свій останній м’яч в кар’єрі Сільвіо забив, коли йому виповнилось 40.

Такому спортивному довголіттю Піола завдячує своєму здоровому способу життя, чого не скажеш про багатьох його одноклубників. І це при тому, що суперники часто влаштовували на Сільвіо справжнє полювання. Звичайно ж, навіть форвард не мав залізних нервів й інколи віддячував кривдникам тією ж монетою. Якось під час римського дербі Еральдо Мондзельйо (цікаво, що він мав "високу честь" навчати дуче гри в теніс) копнув лежачого Сільвіо в плечі. Піола накинувся на грубіяна з кулаками, після чого команди влаштували на полі справжнє побоїще. Вгамувати гарячих хлопців змогли лише карабінери. В римському дербі 1943 року Луїджі Аллеманді весь матч полював на форварда; цього разу Піола не тримав зла на костолома й після фінального свистка подякував захиснику за гру.

Була в кар’єрі форварда й Рука Бога. Цікаво, що як і Марадона, він забив кінцівкою у ворота збірної Англії. Численні італійські футбольні історики називають Руку Бога єдиною чорною плямою на ідеальній репутації джентльмена Піоли. Сам Сільвіо стверджував, що все вийшло випадково, тоді він діяв інстинктивно. За рахунку 1:1 форвард спробував пробити головою, однак не дотягнувся до сфери. "Спершу я намагався пробити через себе, але мені бракувало місця для цього… Коли я побачив падаючий м’яч, то спробував вдарити потилицею, але коли зрозумів, що не дотягнуся до нього, високо підняв руку і м’яч вдарившись об неї, відскочив в ворота". Суддя прикинувся Гомером та зарахував гол. Рука Бога допомогла Скуадрі Адзуррі здобути нічию в протистоянні з Трьома Левами, що в 1939 році вважалося грандіозним досягненням. Після матчу англійська преса змішала з брудом суддю та підлого макаронника Піолу. А ось італійські журналісти, як і сам Сільвіо, вдавали нібито не трапилося нічого кримінального.

Свій останній матч в складі Скуадри Адзурри форвард зіграє в 1952 році з тією ж Англією. Цікаво, що алленаторе збірної Італії в цьому поєдинку був Джузеппе Меацца. Лебедину пісню форварда чудово описав Джон Фут в фундаментальній книзі "Calcio. A History of Italian Football": "Виклик Сільвіо в команду спричинив чималенький скандал, адже востаннє він одягав футболку Скуадри Адзурри ще в 1947 році. Критики форварда заявляли, що в збірній не місце старим пішоходам. Патріарху італійської футбольної журналістики Джанні Брері також не сподобалося це рішення Меацци: "Я бачу великий сум в очах Піоли і те, що він боїться провалу. Я його чудово розумію, адже форвард стільки років був ідеальним прикладом для наслідування. Проте Сільвіо повинен зрозуміти, що сила не вічна і ще ніхто не зміг подолати найсильнішого ворога, час. Мені дуже прикро, що Меацца тебе так сильно підставив. Сільвіо не може брехати. Ти не можеш дозволити, щоб закінчення твоєї кар’єри мало настільки гіркий присмак. Усі повинні запам’ятати тебе як бога стадіонів та суперспортсмена, а не як ветерана, котрому давно пора на пенсію".

Піола не був до кінця переконаним, чи йому варто грати і цю невпевненість швидко підхопили папараці. Один з журналів навіть розмістив на обкладинці величезний заголовок: "Сільвіо жахливо втомлений". Форварда настільки болюче жалили папараці, що він заснув лише під ранок, через що запізнився на передматчеве тренування. А після однієї з особливо складних вправ Сільвіо корчився від болю. Звичайно ж, цей факт теж став поживою для преси. Акули пера не забули написати, що в "Новарі" Сільвіо, на правах легенди, практично не тренувався. А тому навантаження в Скуадрі Адзуррі стали для нього неприємною несподіванкою. Журналіст Етторе Берра дав таку характеристику найбільш смертоносному італійському кілеру: "Піола нагадує тенора на пенсії, який, попри те, що його час вже давно пройшов, намагається повернутися на сцену".

Меацца наполягав на виступі Сільвіо, обіцяючи йому полегшений режим тренувань. Зрештою Піола погодився. Подивитися на останню гастроль кумира в Флоренцію приїхали майже 100 тисяч вболівальників. Багато вболівальників з’явилося в столиці Тоскани за день до матчу і для тих, кому з них не вдалося знайти номер в готелі чи квартиру, спеціально відкрили кінотеатри. Натовп не міг дочекатися виходу тенора на сцену. Остерігаючись, що фанати можуть розтрощити стадіон, організатори відкрили вхідні ворота о 10-й годині, хоча матч розпочинався аж о 16-й. Вже опівдні чаша Комунале була повною по вінця. Флорентійські карабінери побоювались, що вболівальницьке море може пуститися берега, тому вони викликали підкріплення з Сицилії. Матч завершився з рахунком 1:1, а Піола, який вивів Скуадру Адзурру на гру з капітанською пов’язкою, навіть ледь не заткнув горлянки численним критикам, оскільки був напрочуд близьким до забитого гола. Брера відзначив, що Сільвіо не був найгіршим футболістом на полі, і в його віці це вже великий успіх. І гріх не відзначити, що "Піола вкотре виділявся своїми бійцівськими якостями та сміливістю, котрі завжди були його візитівкою". А ось англійська преса не поділяла оптимізму Брери: "На жаль, Сільвіо в цьому матчі нагадував лише тінь того великого гравця, перед яким колись тремтіли всі захисники світу"".

Італієць повісив бутси на цвях в 1954 році, коли йому виповнився 41, маючи за плечами неймовірні 24 сезони. Згодом Піола спробував тренерського хліба, але швидко зрозумів, що він йому не до смаку. Однак Сільвіо не міг жити без футболу. Ранок екс-форварда розпочинався не з кави, а зі спортивного чтива. Піолу завжди цікавили клуби, в яких він забивав десятки голів протягом своєї кар’єри: "Про Верчеллі", "Лаціо", "Ювентус", "Торіно" і "Новара". Також він продовжував дотримуватись режиму, за словами доньки, Піола ніколи не вирушав в подорож до Морфея після 23:30. Столичне життя не вабило Сільвіо й він ховався в тіні крихітного містечка Гаттінара, попиваючи славнозвісне місцеве вино. На жаль, під завісу життя Піола боровся з небезпечним ворогом, набагато сильнішим за всіх тих хвалених захисників, яких він пошивав у дурні на футбольних полях. У 1996 році хвороба Альцгеймера забрала в кращий світ найбільш вбивчого італійського форварда. Сподіваємось, що в останні хвилини свого земного буття Піола згадав найкрасивіші та найважливіші голи, які зробили його безсмертним.

Фінал ЧС-1938. Італія - Угорщина 4:2. Сільвіо Піола забив третій і шостий голи в поєдинку