Автобус та Шпорс в його колеса. В провалі каденції Андрія Шевченка в Дженоа винні всі

"Відчувається сумний смак минулих часів у рішенні звільнити Андрія Шевченка. Тривають постійні бурхливі зміни тренерів, характерні для ери попереднього власника Енріко Преціозі. А це фани сподівалися не побачити більше ніколи", - заявив Марко Лігуорі з Pianeta Genoa. Справді, американські спадкоємці Преціозі, який отримав прізвисько "поїдач тренерів", пішли його шляхом. Постійні коливання маятника останніми днями між стовідсотковим звільненням та продовженням свідчать чимало про клуб.

Втім, до такої атмосфери приклав руку й Шевченко. Довівши команду до 19-го місця, вперше в історії лише однієї перемоги в першому колі, трьох очок у дев'яти турах Серії А своєї каденції. Єдину перемогу він здобув лише в Кубку – 1:0 над "Салернітаною". І символічно, що його останнім став програний матч Кубка на "Сан Сіро" проти Мілана, де його зустріли дуже тепло. Контраст між теплом майже рідного клубу та пронизливим вітром Генуї був очевидним. Холодно було і йому, і від нього.

Без плану та штабу

Насамперед Шевченко, звісно, помилився, починаючи клубну тренерську кар'єру з аутсайдера ліги Топ-5. Хосеп Гвардіола та Зінедін Зідан довгі роки, через навчання, тренування дублюючих складів та/або роботу асистентом готували себе одразу ж до Топ-клубів. Антоніо Конте, Дженнаро Гаттузо, Френк Лемпард розпочинали з нижчих дивізіонів. До того ж, працювали там невдало. Проте набирали досвід.

Існує третій варіант початку, також логічний. Очолити гранда скромнішої ліги. Так зробили Філіпп Коку, Франк Де Бур, Стівен Джеррард, Венсан Компані. ПСВ, "Аякс", "Рейнджерс", "Андерлехт" у своїх лігах чимало очок набирають наче за інерцією. Що дозволяє перепочити, попрацювати, закласти фундамент.

Звісно, невдача в "Дженоа" зовсім не означає, що кар'єра Шевченка навіть серйозно загальмувала. Ті ж самі Конте та Лемпард після невдалих каденцій одразу ж отримали призначення в Топ-клуби. Луїс Енріке після провалу у своїй першій команді - "Ромі" - отримав пристойну "Сельту", а після неї стрибнув у "Барселону". Франк Райкард, як і Шева, розпочав зі збірної рідної країни, потім став першим тренером за сто років, який опустив роттердамську "Спарту" в другий дивізіон. Наступна команда після цього? "Барселона".

Також Шевченко помилився, приходячи до команди Серії А без сильного штабу. Всі гравці та тренери, що приходять до цієї ліги, одразу ж, не сходячи з місця, заявляють, що тут схиблені на тактиці як ніде. Так, досі. Причому байдуже, чи грає команда в атакувальний чи захисний футбол. Тут завжди все продумано до дрібниць і роль тренера величезна.

До Генуї не приїхав ані Рауль Ріанчо, ані Андреа Мальдера. Мауро Тассотті ніколи сильним тактиком не вважався. А Андреа Адзалін, звісно, не просто фізрук, а відомий теоретик, автор книжок, поважний лектор. Але знову ж таки, мова про книжки та лекції з фізпідготовки, а не тактики. Одразу перекваліфікуватися неможливо. Та й у своїй галузі теоретикам завжди потрібно багато часу, щоб завести команду. Тут часу ніхто не мав.

В принципі, вся концепція тренерського штабу Шевченка – концепція методиста, теоретика. Концепція розвитку. Побудови гри з глибокого фундаменту. Його перша кампанія у збірній також була невдалою. Але там він отримав час. В аутсайдері ніхто не отримує. Тим більше – у Серії А, де звільняють тренерів постійно. І тим більше - в "Дженоа", де за 128 років існування змінилися вже 102 тренери. Наступник українського фахівця буде дев'ятим за п'ять з половиною останніх років.

Шпори в колеса

До "Дженоа" особливо не варто було йти. Що я вже детально розкривав у статті про клуб. Gazzetta Dello Sport підрахував, що влітку клуб здійснив 50 трансферів на вхід/вихід, Transfermarkt нарахував 60, а за рік до цього - всі 80. Без жодної програми. Ігрові хвилини минулого сезону у лізі отримали 35 людей, в цьому – вже 32 і буде більше. Такою вакханалією неможливо керувати ефективно, особливо недосвідченому тренеру. І про яке будівництво тут може йти мова?

Шевченко сподівався, що зі зміною власника вакханалія припиниться. Але одразу її припинити неможливо. Тут в будь-якому разі потрібно було розгрібати завали дуже довго. Тим більше, що Генеральний директор залишився тим самим, спортивний - також спочатку, колишній президент залишився у Раді Директорів. Забагато інтересантів. Потім прийшов новий президент, особистий лікар Сільвіо Берлусконі з нулем досвіду в футболі. Прийшов новий спортивний директор з нулем досвіду в італійському футболі.

В результаті утворилися кілька полюсів. Президент Альберто Дзангрілло заявляв, що вирішувати долю тренера – не його робота (а в чому тоді його робота?). Спортдир Йоханнес Шпорс, який працював в орбітах Ральфа Рангніка, "Ред Булл" та Романа Абрамовіча, взяв курс на трансфери з-за кордону.

фото - Getty Images/Global Images Ukraine

Причому не з клубів ані Рангніка, ані "Ред Булл" і ані Абрамовіча. А з "Янг Бойз", "Штурмa", з Другого англійського дивізіону. Тобто не готових до дуже специфічної та дуже складної Серії А.

Шпорс з дозволу американських власників клубу працював так, ніби турнірної таблиці взагалі не існує. Закладав фундамент. Не розуміючи, що спочатку слід забезпечити собі законне право на будмайданчик, тобто місце у Серії А, і розчистити його від мотлоху. Типова помилка для 39-річного спортдира, який ніколи не працював в аутсайдерах і лише півтора роки взагалі працював на такій посаді. Типова помилка для вихідців з США, де немає вильотів з Вищого дивізіону.

Як повідомляють ЗМІ, таку політику Шевченко не сприйняв зовсім. Він вимагав гравців з досвідом у Серії А з Топ-клубів, здатних допомогти прямо зараз. Міранчука з "Аталанти", Кастільєхо з "Мілану". Sky заявляє, що саме конфлікт з Шпорсом на цю тему і став останньою краплею, яка переповнила чашу. Так, спочатку призначати головного тренера, а лише потім – спортивного директора – також було помилкою нових власників. Не випадково кандидати на заміну Шеві росли в тій самій лізі, що й Шпорс – німецькій.

Останніми роками американці купили два клуби, які боролися за виживання у Серії А - "Фіорентину" та "Спецію". В обох вони намагалися не робити різких рухів, залишили головного тренера, змінювали керівництво клубом поступово та обережно. І втрималися у Серії А. В "Дженоа" американці вирішили ламати все одразу, одразу змінили тренера, тепер змінили ще одного...

Без прогресу

Звісно, й провал самого Шевченка очевидний. Травми, які часто вибивали авторів 14-ти з 17-ти голів команди, календар з матчами проти грандів - виправдання лише часткове. У листопаді-грудні майже всі гранди послабшали, майже всі аутсайдери відбирали очки у них. Вже точно люто боролися, а не влітали без боротьби. Беззаперечно найкращі матчі наприкінці року похмурі "Мілан", "Ювентус", "Рома" та "Лаціо" відіграли проти "Дженоа".

Від травм також страждали всі. "Спеція" - не менш, ніж "Дженоа", Тьяго Мотті доводилося часто ставити гравців не на їхні позиції. У Шевченка такого майже не було. Від недосвідченості страждав той самий Мотта, який до цього сезону тренував клуби Вищих дивізіонів в рівно десяти матчах, тренер "Венеції" Паоло Дзанетті не тренував в таких взагалі. Новий тренер "Удінезе" Габріеле Чоффі, також з нульовим досвідом у Вищих дивізіонах, переміг вже у своєму другому матчі Серії А. Шевченко так там і не перемагав.

Український фахівець був покликаний принести тактичну стабільність команді, яка змінювала тактику щоматчу. Він пішов в іншу крайність, не змінюючи 3-5-2, яку, як визнавав, не любить. Заявив, що за таких гравців не може перейти на улюблену схему 4-3-3. Але спробувати можна. Особливо – після перших січневих трансферів. Він перейшов лише у своєму останньому матчі, в Кубку проти "Мілана". І це вже виглядало набагато цікавіше, в першому таймі гранд був повністю переграний.

Шевченко то виходив з чотирма центральними захисниками, тобто глухою обороною, то з трьома центральними нападниками плюс атакувальним півзахисником. Двійка форвардів завжди йшла далеко вперед, пресингувала лише вона і мляво. Тому зв'язати комбінаційну гру не вдавалося. Лише біля власних воріт, де захисники щоразу обрізалися та привозили. Так, поступово кількість цих помилок скорочувалася, але вони залишалися. За настільки розібраної гри в атаці.

В його каденції жодного разу "Дженоа" не зберегла той самий стартовий склад у двох матчах поспіль. Не через травми, через рішення тренера. 1:19, 0:27, 3:24, 1:17 - такої статистики ударів по воротах так часто не дозволяв собі жоден аутсайдер. Зрештою, Шевченко приймав команду над зоною вильоту, а за забитими – взагалі десятою. З ним атака зникла одразу, і залишилися лише "автобуси". З ним не виникла пристрасть до боротьби, усвідомлення боротьби за виживання. Гравців постійно звинувачували насамперед у байдужості.

Команда, традиційно відома насамперед своєю жорсткістю, грубістю, припинила грати жорстко, припинила фолити. Програла дербі і не менш знаковий матч проти "Спеції" в плані боротьби. Постійні розмови тренера про те, що виживання у Серії А для "Дженоа" буде як Скудетто, чи навіть як перемога у Лізі Чемпіонів, розхолоджували її, відбивали бажання боротися. Створювали відчуття відмазок. Адже склад генуезців точно не слабший за склади "Салернітани", "Венеції" та "Спеції".

Тренер говорив про бажання побачити спрагу боротьби та одночасно про схожість футболу з шахами (в які, як довго розповідав місцевим ЗМІ, дуже полюбляє грати), про бажання збудувати гру з основ. Ані того, ані іншого й близько не було помітно.

Що далі? Зневірятися Шевченку точно не слід. Слід пам'ятати про кар'єри Конте, Райкарда, Луїса Енріке. В тій самій Італії Стефано Піолі, Джан П'єро Гасперіні, Мауріціо Саррі довгі роки борсалися між невдачами. Той самий Мотта в десяти матчах в "Дженоа" в 2019-му році виглядав не краще, жахливо, але отримав шанс у "Спеції". Роберто Де Дзербі вилетів з Серії А поспіль з "Палермо" та "Беневенто", але одразу ж отримав шанс у міцному "Сассуоло". Потрібно винести уроки та рухатися вперед.