"Я сказала йому лишитись вдома, і того дня поле обстріляли": Едін Джеко пройшов через пекло, щоб стати героєм нації

Футбольних м’ячів в оточеному Сараєво майже не було, тож вони робили їх із звичайних ганчірок і скотча.

Вони - це дітлахи по 5-10 років, які геть не розбиралися у політичних і релігійних протиріччях, що як невидимі шрами покрили Балкани на початку 90-х. За неповний рік запалало все - від Словенії і аж на південь до Косово. Але дітям яка різниця?

Їм треба було просто десь грати, тож відчайдухи з числа спортивних людей проводили тренування на пустирях і в критих спортзалах.

Мідхат Джеко, дарма що екс-футболіст, цим не займався. Він встиг вивезти сім’ю з передмістя Сараєво Брієшце до того, як артилерія сербів знищила їхній дім, а тоді вступив до ополчення, щоб захищати столицю.

"На що це було схоже?" — запитали Едіна через багато років. "Це було схоже на лайно", - принаймі, він відповів чесно.

***

"У мене було дуже сумне дитинство посеред обложеного міста. Наш дім був зруйнований, тож ми жили у дідуся та бабусі. Вся сім’я – приблизно 15 осіб – були втиснуті в квартиру площею 35 квадратів. Я був маленьким і часто плакав. Щодня можна було почути гармати, що стріляли. Ми втратили друзів і рідних, і це лишиться з нами назавжди".

/
Едін Джеко в дитячій команді "Железнічара", 1996 рік. Фото: ilromanista.eu

Футбол за таких обставин вже не був грою - він став схованкою від реальності із трупами на вулицях, нестачею їжі, ліків, криками про допомогу, на які нікому було відгукнутися.

Мати Едіна Бельма знала, як ризикує малий зі своїми "тренуваннями", проте не зупиняла:

"Ми прокидалися і не мали чим снідати. Навколо були тільки смерть і жахи. Що я могла йому сказати? М’яч повертав його у дитинство, яке вкрали".

Лише одного разу вона наказала Едіну сидіти вдома. Шосте відчуття, материнська інтуїція - називайте як хочте, але саме того дня по полю, де бігала дітвора, серби вдарили з мінометів. Було багато крові.

Вони - серби - стояли неподалік; на висотах за містом. Західна преса оцінювала їхню кількість у 13 тисяч солдат та офіцерів. Всередині Сараєво без електрики, води, опалення і майже без сполучення із зовнішнім світом оборону тримали майже 70 тисяч погано озброєних ополченців.

Оточені не мали сили прорвати кільце, адже самими гвинтівками танки не перемогти. З іншого боку, у сербів теж не вистачало потуги, аби зачистити вулиці міста. За таких умов командувач армії сепаратистської Республіки Сербської Ратко Младич наказав бити по цивільних:

"Паліть по них стільки, щоб вони з’їхали з глузду".

Стихійний цвинтар в Сараєво, 1994 рік. Getty Images/Global Images Ukraine/ автор: Kevin Weaver

***

У такі часи дітям простіше, бо вони не розуміють, наскільки все погано.

Малий Едін гадки не мав, що у 1990-му почалися бойові дії між сербами та хорватами, і що останні проголосили незалежність.

Він не знав, що босняки-мусульмани теж захотіли відділитися, а ЮНА (Югославська народна армія) та місцеві серби - їх у Боснії приблизно третина - сприйняли це вороже.

Джеко був лише маленьким хлопчиком, коли 1 березня 1992-го босняки організували власний референдум, де 99,7% виборців проголосували за незалежність від Белграда. І ні, його геть не схвилювала звістка, що у центрі Сараєво кримінальник Раміз Делалич розстріляв сербське весілля; загинув батько нареченого, а священика поранили.

Чорт, навіть для дорослих події розгорталися надто швидко! 6 квітня 92-го Боснія та Герцеговина отримала визнання провідних світових держав; 2 травня сербські загони встановили повну блокаду Сараєво; 6 червня з міста з важкими боями вийшли останні частини ЮНА - армії вже колишньої Югославії; здебільшого це були серби. 25 серпня потужними артобстрілами була зруйнована міська ратуша; 30 серпня серби вогнем з гармат вдарили по ринку, вбивши 15 цивільних і покалічивши ще сотню.

Прем’єрів вбивали, а президента брали в полон; в Сараєво приїжджав Франсуа Міттеран і письменниця Сьюзен Зонтаг, причому американка потрапила у місто через легендарні тунелі. Вона приїхала поставити п’єсу класика театру абсурду Семюела Беккета "В очікуванні Годо", і в цьому дійсно щось було.

Трагедії, канонади, похорони, кохання, а на тлі цього місива хлопці грали у футбол, і малий Едін відчайдушніше за всіх.

"Ми ходили разом у школу в Zeljeznicki skolski Centar, я був воротарем, а він нападаючим. Я відбивав п’ять ударів, він забивав сім - ніяких проблем. Якось раз він не був у школі тиждень, і я пішов до нього додому, щоб подивитися, як він себе почуває, а в його кімнаті в кутку стояла ігрова форма: він сказав мені, що йде тренуватися з першою командою.

Це було близько 18:00, і він запитав, чи зможу я піти з ним на тренування. Незважаючи на грип, він хотів тренуватися двічі. Я більше ні в кого не бачив такої пристрасті ", - згадує дитячий товариш Едіна Мірза Трбоня.

Типові діти війни. На своєму першому помітному турнірі вже по її завершенні австрійці вчили їх вмикати світло, бо вони не вміли.

Зараз Трбоня бачиться з Джеко щоразу, як той приїздить до міста. В них є "свій" заклад неподалік від стадіону "Грбавиця", що у роки війни теж був спалений дотла.

Перша замітка в пресі про Джеко. Фото: ilromanista.eu

***

Ви скажете, як Джеко з такої біди став тим, ким став? Але відповідь на поверхні - війна. Вона або ламає, або гартує. Едін вибрав бути сильним.

Якось після 26 голів за сезон у "Вольфсбурзі" журналісти приїхали до першого тренера зірки Юсуфа Шеховича:

"У нього завжди були хороші манери", - згадував наставник, - "І він завжди залишався тренуватися довше за інших. Він був амбітним, він хотів йти вперед за всяку ціну. У 1994 році ми не тренувалися на великому полі, були обстріли. На той момент мені було потрібне нове покоління гравців, і через кілька місяців я зрозумів, що він талановитіший за інших. Але разом з тим йому довелося багато працювати, і він жертвував собою.

Навіть під час війни ми працювали. Футбол був нашою пристрастю. Кожен день ми не були впевнені, що виживемо, але ми точно знали одне: якщо не загинемо, то будемо тренуватися".

Облогу Сараєво зрештою зняли згідно з Дейтонськими угодами 29 лютого 1996 року. Того ж року Едіну виповнилося 10, та дитиною він був хіба за віком.

Ще один його товариш Жасмін Лігата, якого Джеко згодом взяв працювати до себе, називає його "рвачем". Ну, а як інакше було пробиватися із розтрощеного Сараєво? У Едіна не було таланту Роналдо.

І так, ми усі пам’ятаємо міцну збірну Боснії та Герцеговини на ЧС-2014, проте Бегович, П’янич, Салихович, Мисимович, Ібишевич та інші зростали далеко від батьківщини, як і сотні тисяч босняків. Це не їхня вина.

Лікар-імунолог Асмір Селимович отримав освіту і працює в Сент-Луїсі. Його сім’я надіялася перечекати війну в Сребрениці, і він, як усі діти, грав футбол склеєними в кулю ганчірками, аж поки в липні 1995-го місто не зайняли сербські ескадрони смерті.

"Вони відділили хлопчиків і чоловіків від жінок. Моїй матері вдалося одягнути мене як дівчинку, і ми сіли в автобус та поїхали. Наступного дня вони розстріляли понад 8 тисяч чоловіків і хлопчиків, серед яких і мого батька".

І все-таки Джеко, який не поїхав і зростав у Сараєво під бомбардуваннями, досі ближчий боснякам, ніж будь-хто інший.

***

Фото кумира Андрія Шевченка над ліжком, позиція під нападниками і зовсім негламурне прізвисько "cloc" (ліхтарний стовп) - так починалася його кар’єра.

Але як в усіх історіях з хепі-ендом, на шляху Джеко трапився чоловік, який повірив у височенного, худого і трохи незграбного хлопця, що важив десь на 25 кіло менше, ніж зараз.

#OnThisDay in 2006, Edin Džeko made his debut for Teplice, today he is close to the 400th goal in his career. ????⚽️ @EdDzeko #BiH #Inter #Dzeko
Photo by (@zmajevi) pic.twitter.com/CIgBd8Wq2X

— Edin Džeko 9-Fans (@dzeko_diamond) February 20, 2023

Його звали Їржі Плішек, і він був чех, що деякий час тренував "Жельо". Там тренер встиг роздивитися задатки Едіна і порекомендував викупити його своєму наступному клубу - "Тепліце". За Едіна заплатили 25 тисяч євро, і в Сараєво відсвяткували угоду шампанським - абсолютно всі були впевнені, що впарили чехам неліквід.

Уявляєте їхнє здивування? 8 голів у оренді в "Усті-над-Лабе", далі 17 вже у самому "Тепліце" - і ось Джеко за 5 млн викупив "залізний" Фелікс Магат, котрого на ринку цікавили виключно воїни. Едін йому підходив. Незадовго до завершення чемпіонату він навіть забив через жахливого Томаса Ржепку!

Ну і все, далі ви все знаєте - крім, хіба, одного. Едін як рідний боснякам не лише через своє минуле. Його дружина також боснячка, він проводить відпустки в Сараєво, курує благодійні проєкти.

Якось перед ЧС-2014 у Боснії повінь змила цілі села, і Джеко покинув табір збірної заради благодійного матчу, оплачував з власної кишені евакуаційні та будівельні роботи. І ні, він не зацілований владою, навпаки:

"Країна не розвивається. Не зрозумійте мене неправильно, я люблю Боснію, це найкрасивіше місце на землі. Але людям тут важко, безробіття 40%. У Боснії чиновники існують у якомусь власному пузирі. Їм байдуже, що частина народу ледве виживає. Я намагаюся допомагати, але пожертвування грошей не вирішать усі труднощі".

***

Звісно, правда на його боці. Боснія та Герцеговина, яку намалювали в Дейтоні, існує хіба на папері.

Федерації по суті не відбулося, і президент сербської меншості Мілорад Додік - до речі, великий друг Кремля - заявляє, що вболіватиме за боснійську збірну лише у матчі з турками.

Едін під час відпусток не тусить, а ходить по школах, щоб говорити з дітьми про шкідливість пропаганди:

"Я намагаюся щось змінити. Я ходжу у ліцеї і бачу, що багато з них розділені; це ніби дві школи в одній. Я намагаюся показати дітям, що неважливо, як їх звуть і якої вони віри - мусульмани, православні чи католики".

На полі збірна Боснії та Герцеговини це ілюструє. Тут роками хорват Шуньїч пасував на серба Мисимовича, а той віддавав на гол босняку Ібишевичу. Та матчі тривають 90 хвилин, а далі за справу знову беруться додіки, а отже і гарантій нема - все хитке, ненадійне, прогниле.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Edin Dzeko (@edindzeko)

В цьому неспокійному місці монументальна фігура 37-річного Джеко ніби маяк для його нації - у Сараєво, Мостарі, Європі чи навіть для Селимовича у далеких США, де футбол з якогось дива називають "соккер":

"Після війни, коли мене запитували, звідки я, першою асоціацією були бомбардування. Тепер же, коли ви говорите Боснія, ви тим самим говорите людям Джеко. І це дуже, дуже приємно…"