З миру по нитці, або Як у збірній Вірменії опинилися колумбієць, швед і два аргентинці

А ви знали, що за збірну Вірменії грає форвард "Бока Хуніорс"?

На матч з Україною Норберто Бріаско, щоправда, не викликаний, та й за "Боку" майже не виходить, але факт залишається фактом. У 2018 році вірмени залучили до своєї збірної хлопця, який народився та все свідоме життя провів у Буенос-Айресі.

З Вірменією Бріаско пов'язує матір – її прізвище Балекян. У дитинстві він чув вірменську мову від мами та дідуся, але говорити так і не навчився – тільки розуміє окремі слова.

Закавказьку збірну це, втім, не збентежило. Населення Вірменії не перевищує 3 млн осіб, тоді як за її межами проживають ще 7-8 млн вірмен, що перетворює діаспору на цінний ресурс, який використовують у тому числі й у футболі.

Ще в 90-ті були перші спроби заграти у збірній "французів" Мішеля Тер-Закаряна та Еріка Асадуряна – обидва приїжджали, але через вік погоду не зробили.

Україна навряд чи забула Альберта Саркісяна – технічний хав тричі забивав нашій збірній, а ще грав за київський "Арсенал". Так-от він народився в Нальчику і в житті не виступав за вірменські клуби.

Та сама історія з героями покоління, кому зараз трохи більше 30. Араз Озбіліс – уродженець Стамбула, а футболу навчався у Нідерландах; Юра Мовсісян взагалі з 12 років проживав у Каліфорнії та зробив кар'єру в МЛС.

Бріаско на загальному фоні виділяється хіба що екзотичним походженням і… невисоким рівнем гри. Років 10-15 тому вірмени навряд чи ним би зацікавилися, але зараз хапаються і за Норберто, і за 31-річного уродженця Стокгольма Андре Чалішира, і навіть африканців якихось натуралізують. Чому – здогадатися нескладно.

***

Після Оксамитової революції 2018-го вірменський футбол скинув із себе пута мафіозі Рубена Айрапетяна, який з початку століття очолював федерацію, але світле майбутнє все одно не настало.

Реформатори, як водиться, багато обіцяли і навіть привезли до Єревана наддосвідченого Хінеса Мелендеса, який доклався до всіх найбільших успіхів іспанських молодіжок за останні 20 років, але що це змінило?

Збірна U-17 програла 14 матчів із останніх 15; Вірменія U-19 поступилася у 4 матчах із останніх 5; молодіжка U-21 провалилася 18 разів в останніх 20 зустрічах.

Цікаво, а Мелендес узагалі знав, куди приходить? Футбол у Вірменії завалили задовго до нього. Місцевий чемпіонат перетворився на рай для чорних букмекерів; команди наситили дворові іноземці; молодь готують дуже погано.

У 2020-му ентузіасти порахували, що за 5 років до збірної Вірменії викликали 64 футболістів, з яких 31 виховувалися у школах Єревана, ще 26 – за кордоном і лише семеро стали профі у регіонах Вірменії.

Система побудована так, що у талановитого хлопця у провінції шансів пробитися, як у африканця досягти успіху в хокеї. Треба або їхати до столиці, або шукати іншу професію. Комусь, як Аліку Аракеляну, пощастило – його батьки заради кар'єри сина переїхали зі Спітака до Єревана. Але скільки дітей не "дожили" у футболі навіть до U-16?

Мелендес і його протеже Хоакін Капаррос, які все життя пропрацювали в ідеальних умовах Іспанії, напевно в шоці від побаченого, але вигляду не подають і намагаються тримати фасон.

"Ми з великим ентузіазмом підійшли до цього матчу, хотіли порадувати наших уболівальників, та гра не вийшла, з перших хвилин команда грала погано і пропустила швидкий гол", - заявив головний тренер після поразки Північній Македонії з рахунком 0:5.

І ось на цьому самому місці в нашу розповідь знову вривається стрімким домкратом товариш Бріаско.

***

Ви уявляєте, який має бути кадровий голод, щоб його знайшли та привезли з Аргентини?

У Мелендеса та його колег по федерації просто немає вибору. Молодіжки розвалені, клуби займаються невідомо чим, от і риються за кордоном, де до них ще не побували.

pic.twitter.com/QmCEofuZq2

— Jordy96 (@JordyJordy96) November 13, 2021

Географія пошуків вражає. Так, до збірної підтягли Жорді Монро - темношкірого колумбійця, чия мати Луселія, як з'ясувалося, мала в роді вірмен. Яскравою кар'єрою правий бек клубу "Бояка Чіко" похвалитися не міг, тож навіть переїхав на новонабуту батьківщину.

Ще один персонаж епохи Мелендеса – Андре Чалішир. Син батька-ассирійця та вірменської матері, він народився у Стокгольмі і майже всю кар'єру провів у Швеції. Зараз Андре 31, і він обживається у ролі основного центрбека вірменської збірної.

Нарешті, найобдарованіший з усіх – плеймейкер "Коламбус Крю" Лукас Селараян. Цей народився в аргентинській Кордові, як, наприклад, Пауло Дібала чи Давид Налбандян. Легкий, технічний хавбек вміє і сам забити, і віддати пас; на піку кар'єри його оцінювали у 10 млн євро.

Його залучення обіцяло чималі вигоди, але гостро постало питання адаптації. Коріння корінням, але де мате, а де вірменський чай? Поки що Лукас явно не у своїй тарілці.

З "росіянами" у цьому плані набагато простіше – їх головне вламати. Раніше було складно, але крига скресла, коли вірмен перестали вважати в РПЛ легіонерами. Хорен Байрамян та Давид Юрченко вже дають результат; за ними – юний та мегаперспективний Едуард Сперцян. Хлопець подекуди нагадує Генріха Мхітаряна 15-річної давності. Йому б у пристойний чемпіонат – і можуть бути люди.

***

Додайте сюди "датчанина" Бабаяна, "німців" Адамяна та Карапетяна – і що отримуємо?

Збірна Вірменії - це збірна не держави, а, швидше, розкиданої по світу вірменської нації. Звідси й контраст між результатами національної команди та юніорів.

Там, де за все відповідає держава, у вірмен повний провал; там же, де в діло вступає нація, часом трапляються й гідні матчі, як ось на тижні з Ірландією (1:0), де переможний гол забив уродженець Ставрополя Сперцян.

Він із "аястанців" - трудових та економічних мігрантів сучасності. Їх багато; лише за перші 20 років незалежності Вірменію залишило близько мільйона людей. Ще більше "аспахів" – нащадків старовинних хвиль міграції, як, наприклад, Бріаско. Ну, а вся разом діаспора називає себе Спюрком. Така ось термінологія.

Коротше, не дивуйтеся, якщо сьогодні проти України вийдуть грати темношкірі вірмени або вірмени-латінос - це вже нова норма.

І так, у цієї монети дві сторони. З однієї, дуже круто, коли люди пам'ятають про коріння; коли Юрі Мовсісяну, який народився в Баку і виріс у США, не все одно.

"Наша збірна змінилася завдяки єдності, духу, вірі в себе. Нині ми на вірному шляху. Я присвячую свій гол усіма улюбленому Араїку Хандояну та всім нашим героям", - хто знає, той зрозуміє.

З іншого боку, Вірменія показує, що без розвитку молодіжного футболу доросла збірна теж приречена страждати. Найкращі з діаспори все одно виступатимуть за країни, де народилися, як Джоркаєфф, Богоссян або, зі свіжого, Арсен Захарян, якого не зупинила навіть буря хейту в інтернеті (він обрав росію).

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Armenia, La Terra di Hayk (@laterradihayk)

Для кроку вперед потрібне сильне покоління всередині Вірменії, але результати юніорів падають; країна загрузла у війні та політичних розбірках; на легендарному "Раздані" розбита барахолка; ще й Мхітарян у березні зі збірної пішов. Є теорія, що найтемніший час перед світанком - може, це воно?

Поки що ж констатуємо: Вірменія самобутня, напрочуд різноманітна, але при цьому... слабка. Україна зобов'язана без нервів та на класі брати три очки.