Футбол і Війна. Боснія і Герцеговина. Між трьома вогнями

Після паузи UA–Футбол відновлює цикл матеріалів, які розповідають про розвиток футболу в умовах війни. На черзі історія Боснії і Герцеговини – країни, яка пережила руйнівний конфлікт, але яка зуміла в умовах війни не тільки зберегти футбол, але й розвивати його.

Боснійська війна – загальноприйнята назва міжнародного конфлікту, що розгортався на території Боснії і Герцеговини між Сербією і Чорногорією з одного боку, Боснією і Герцеговиною - з другого та Хорватією - з третього

Тривалість конфлікту – майже три з половиною роки (з квітня 1992-го по вересень 1995-го)

Місце конфлікту – Боснія і Герцеговина

Втрати (за оновленими даними) – близько 95 000 загиблих

Результат – Дейтонська мирна угода, яка визначила, що Боснія і Герцеговина залишається єдиною незалежною державою з двома суб’єктами - Мусульмано-Хорватською Федерацією і Республікою Сербською. Влада - центральна федеральна

Боснія і Герцеговина – одна з найбідніших країн Європи. Ця земля завжди важко жила. Ще коли Боснія і Герцеговина була в складі Союзної Югославії, тут був один з найнижчих показників рівня життя в порівнянні з іншими союзними республіками. Звісно, Боснія і Герцеговина мала свої багатства, такі як залізна руда, кам’яновугільний кокс, сільське господарство. Але так склалось історично, що ці землі безпардонно експлуатували, а коли нарешті країна отримала незалежність, її територія стала місцем бою трьох народів: сербів, хорватів і, власне, самих босняків. Боснійська війна, як називають тристоронній міжнародний конфлікт, стала одним з найбільш кровопролитних і руйнівних конфліктів з часів Другої світової.

Босняки – південнослов’янський народ, що мешкає на території Боснії і Герцеговини. За походженням босняки – це хорвати з сербами, які в часи правління Османської імперії прийняли іслам. Тому недивно, що життя босняків так тісно переплетене з життям сусідів.

БіГ дуже складно виходила зі складу Югославії. Різношерстий етнологічний склад населення сприяв виникненню в країні різних за ідеологією і переконаннями національних партій. Між політичними силами виникали суперечки і непорозуміння, але заради добробуту власного народу їм довелося встановити мовчазний альянс – тобто, не воювати один проти одного, але й не співпрацювати. Кожен просто займався своїми справами, перебуваючи в повній готовності об'єднатися з конкурентами заради боротьби зі спільним ворогом.

Таким ворогом, забігаючи наперед, стали серби, проти яких босняки з боснійськими хорватами об'єдналися, змігши в союзі зупинити агресію краще озброєних і більш вишколених сербів. На початку 90-х, коли тривав процес розпаду Югославії, Боснія і Герцеговина розумно побудувала свою владу. Кожен з народів, що мешкав на території БіГ, отримав представника у правлячій верхівці: головою Президії Республіки Боснії і Герцеговина став босняк, головою парламенту обрали серба, а главою уряду став хорват. Така схема мала створити ідилію і вберегти країну від полум’я війни. Втім, владні інститути БіГ працювали дуже погано, через що на території країни почали формуватись самоорганізовані самоврядні структури кожного народу. З середини вересня до середини листопада 1991-го року Сербська демократична партія – одна з трьох найбільших коаліційних партій, що виграла перші вільні демократичні вибори в БіГ (в 1990-му році) – почала створювати на муніципалітетах, в яких здобула найбільшу підтримку виборців, Сербські автономні області, які в своїх діях не залежали від центральної влади. Згодом на тих територіях відбувся референдум сербського народу, на якому серби проголосували за створення так званої незалежної Сербської держави на території Боснії і Герцеговини. Серби мали намір приєднатися до залишків Югославії.

СДП відмовлялася діяти згідно з Актом підтвердження суверенітету Республіки Боснії і Герцеговини, який був прийнятий парламентом країни.

Великою несподіванкою для країни стало те, що партія Хорватської демократичної співдружності Боснії і Герцеговини почала утворювати суб’єкти, подібні до тих, що утворювали серби. При цьому, права сербів і хорватів в державі ніяк не подавлювалися, тож такі дії розцінювалися центральною владою як антиконституційні та сепаратистські. Але найгіршим було те, що всі ці події фактично відбувалися в умовах не оголошеної окупації. ЮНА – Югославська національна армія – намагалась придушити самостійницький рух Хорватії, використовуючи територію БіГ як плацдарм для ведення воєнних дій та підбурення сербського народу. Власне, діяльність партії Хорватської демократичної співдружності була неоднозначною. Якісь інститути працювали в інтересах стабілізації ситуації в країні, а інші, навпаки, дестабілізували ситуацію створенням автономних одиниць і підривною роботою. Боснія і Герцеговина опинилась між трьох вогнів: зовнішня і внутрішня агресії, плюс нестабільний союзник.

ЮНА, а також сербські резервісти, мобілізовані в армію, ворогами вважали хорватів, але босняки, знаходячись в умовах воєнної окупації і оточення, не страждати не могли. Часто військові перевищували свої повноваження і відкривали вогонь по мирному населенню, перекривали дорожній рух, руйнували будинки. Тобто, можна сказати, що війна в Боснії і Герцеговині почалась ще до 1992-го року. А план повномасштабного наступу, який окупанти почали втілювати в життя саме з квітня 1992-го року, полягав у захопленні всієї території БіГ. Серби планували наступ в трьох напрямках: Сараєво (столиця країни), долина річки Сава, долина річки Дріна, Герцеговина.

Почався паралельно і боснійсько-хорватський конфлікт, який також роздирав Боснію і Герцеговину на шматки. Страшна кровопролитна війна тривала майже чотири роки, поки в ситуацію не втрутилося міжнародне співтовариство. Сили НАТО та США, які мали на меті підірвати військову спроможність Республіки Сербської, провели кілька операцій, які мали допомогти БіГ вибратися з глухого кута. В посиленому режимі працювала так звана човникова дипломатія – посередники між ворогуючими сторонами. Під тиском тієї дипломатії, започаткованої американцем Ричардом Голбруком, у листопаді 1995-го року були підписані Дейтонські мирні угоди. Згідно з їх положеннями, Боснія і Гецеговина залишалась незалежною єдиною країною, що складалася з двох суб’єктів: Мусульмано-Хорватської Федерації і Республіки Сербської. Війні, в якій загинуло близько сто тисяч осіб, було покладено край.

В таких нелегких умовах тут розвивався і футбол… Власне, Боснія і Герцеговина – це яскравий приклад того, як політика впливає на спорт. В країні спочатку взагалі не було спільного турніру, а змагання організовувались окремо для кожного народу. Тобто, босняки грали в своїй Мусульманській лізі, боснійські хорвати – в Хорватській лізі, боснійські серби – в лізі Республіки Сербської. Згодом босняки та хорвати об'єдналися в спільну лігу, в той час як серби продовжували бути об'єктом ненависті.

Окремо три чемпіонати, вибудовані за етнічним принципом, функціонували до закінчення сезон 1996/1997. Далі команди теж грали кожна в своїй лізі, але босняки з хорватами пішли на об'єднання, організувавши раунд плей-офф між двома переможцями ліг: чемпіон Мусульманської ліги змагався з чемпіоном Хорватської ліги за право називатися чемпіоном країни і представляти БіГ в єврокубках. А етнічні серби продовжували варитися в своїй лізі – не визнаній ні УЄФА, ні федерацією футболу БіГ.

В 2000-му році в країні відмовилися від формули плей-офф, організувавши спільний для етнічних босняків та хорватів чемпіонат. Запросили до Прем’єр – ліги і клуби з ліги Сербської Республіки, але ті запрошення проігнорували, ще два сезони граючи окремо. Тільки з 2002-го року чемпіонат набрав загальнонаціональних масштабів. Цікаво, що в першому спільному для босняків і хорватів турнірі брали участь двадцять дві команди, а в другому (і останньому в своєму роді) – шістнадцять. На старт в першому сезоні Прем’єр – ліги вийшли двадцять команд, але вже з другого чемпіонату кількість учасників скоротили до шістнадцяти.

Дуже цікаво, що такий турнір як Перша ліга Республіки Сербської, яка до 2002-го року була єдиним футбольним турніром для етнічних сербів на території БіГ, існує й досі. Разом з Першою лігою Федерації Боснії і Герцеговини ця першість утворює систему нижчого рівня футбольного господарства країни. Простими словами – другу лігу.

Повністю об'єднати футбол в країні не вдалося. На федеральному рівні функціонує Футбольна асоціація Республіки Сербської, яка навіть має власну збірну, яка бере участь в товариським матчах. Асоціація контролює більше 300 клубів по всій Республіці Сербській, має молодіжну систему, підтримуючи фінансово молодіжні команди та будуючи школи. Одним словом, в загальному розрізі Футбольна асоціація Республіки Сербської функціонує за типом самостійних асоціацій УЄФА, хоча де-юре вона є суб’єктом Боснійської ФФ.

Така структура, звісно ж, не може сприяти цілісності футбольного господарства. Етнічні серби здійснюють тиск на керівників Федерації, вимагаючи організовувати для збірної більше товариських поєдинків на вищому рівні. У 2012-му році до боснійських сербів з проханням про товариський поєдинок звернулась збірна Косова і президент ФАРС навіть звертався з подібним клопотанням до УЄФА.

Для чемпіонату БіГ нормальна картина, коли на трибунах відбуваються дійства не менш цікаві, ніж на футбольному полі. Команди об'єднали в один турнір, але вболівати відповідно до етнічних ознак у країні не перестали. Серби підтримують своїх - представників Республіки Сербської і ненавидять збірну Боснії і Герцеговини; хорвати підтримують свої клуби, босняки переживають за своїх. Традиційно для балканської країни сформувалися декілька вболівальницьких течій, які роблять погоду на ниві футбольної субкультури. Найпотужніші з них – це боснійські Horde Zla ("Сараєво") і Manijaci ("Железнічар"). Перші ненавидять представників хорватської частини Боснії і Герцеговини, вступаючи з ними в сутички. Другі ворогують з сербськими фанатами, які, в свою чергу, на домашніх матчах збірної БіГ не цураються підтримувати суперників "Золотих лілій". Масові безпорядки, сутички, фаєр-шоу і зриви матчів – це традиційна картина для чемпіонату Боснії і Герцеговини.

Найпотужнішу армію вболівальників-босняків мають, як уже зазначалося, "Сараєво" та "Железнічар". Хорвати – це "Широкі Брієг", серби – це "Боруц" із Баня-Лука. А місто Мостар, представлене командами "Зрінські" та "Вележ", взагалі унікальне. Воно розділене на дві частини – хорватську і боснійську; і от хорвати вболівають за "Зрінські", а босняки – за "Вележ". Можна собі уявити, в яких умовах проходять дербі…

Через війну збірна Боснії і Герцеговина була змушеною пропустити по одному відбору до світового та європейського форумів. "Золоті лілії" стартували з кваліфікаційного турніру до чемпіонату світу 1998, після того, як в 1996-му році стали членом ФІФА.

Цю країну можна класти в приклад: руйнівна майже чотирирічна війна та міжусобиці не завадили боснякам за відносно короткий часовий відрізок вивести футбол на рівень, який дозволяє виховувати низку висококласних футболістів, придатних для боротьби на європейському рівні, і мати збірну, яка є далеко не останньою командою Європи.