Ген переможця. Для кого успіх на ЧС - звична справа?

Уже завтра в Південній Кореї будуть зіграні перші матчі молодіжного чемпіонату світу. На відміну від світового форуму дворічної давності, збірній України не вдалося пробитися на турнір, тому нашим уболівальникам залишається лише спостерігати за юними талантами з усього світу і гадати, хто ж в найближчому майбутньому прийде на зміну Мессі і Роналду.

До речі, серед строкатої компанії учасників турніру не знайшлося місця фіналістам новозеландського турніру - ні Бразилія, ні Сербія не зуміли вийти на чемпіонат світу. І якщо балканцям таку помилку можна пробачити, то для бразильців це серйозний удар по іміджу.

Як і доросла команда, бразильська молодіжка п'ять разів вигравала мундіаль і поступається за цим показником лише сусідам з Аргентини (6 перемог). Що стосується виходів до фіналу, то тут жовто-зеленим взагалі немає рівних - 9 разів пентакампеони брали участь у вирішальному матчі. Якщо сюди додати ще три третіх місця, то картина виглядає вражаючою. Нескладно здогадатися, що саме бразильське громадянство мають більшість футболістів, котрі здобували перемоги і на дорослих, і на молодіжних чемпіонатах світу.

Однак першим в цьому списку став аргентинець, ім'я якого відоме на весь світ. На молодіжному ЧС-1979 Японії світ дізнався про Дієго Армандо Марадону, який в парі з Рамоном Діасом зробив збірну Аргентини найрезультативнішою командою турніру (20 голів) і привів її до золотих медалей. Підопічні Сезара Луїса Менотті буквально розривали всіх своїх опонентів, а першою скрипкою в цьому ансамблі атакуючого футболу був саме Марадона. Вихованець «Боки» допоміг своєму партнеру стати найкращим бомбардиром чемпіонату світу, а сам удостоївся нагороди кращого гравця.

За 7 років в Мексиці Дієго Армандо на своїх плечах дотягнув альбіселесте до фіналу дорослого мундіалю, забивши в плей-офф два резонансних голи, які обговорюються і досі. Варто відзначити, що Марадона був єдиним футболістом, який захищав кольори Аргентини на обох ЧС, а, наприклад, Рамон Діас на момент тріумфу в Мексиці вже 4 роки не викликався в національну команду.

У 1994 році в США чемпіонами світу в складі збірної Бразилії стали одразу п'ятеро футболістів, які вже відзначилися подібним досягненням на молодіжному рівні. На початку 80-х бразильцям вдалося виграти два молодіжних ЧС поспіль (1983 і 1985), що стало основою для їхнього успіху на мундіалі в Сполучених Штатах.

На турнірі в Мексиці (1983) збірна Бразилії входила в число фаворитів, тому вихід у фінал не став несподіванкою. Після невеликої пробуксовки на старті Дунга і компанія набрали вражаючий хід, що дозволило впевнено дістатися до вирішального матчу і з великим скрипом обіграти в ньому Аргентину. Саме на ЧС-1983 засяяли зірочки Дунги і Бебето, які стали головними героями мундіалю.

За 11 років Дунга в статусі капітана селесао підняв над головою Кубок світу, а ще через 3 роки - Кубок Конфедерацій. В обох випадках пліч-о-пліч з ним знаходився «Біле золото» Бразилії - Бебето.

Крім цієї солодкої парочки лише одному футболісту вдалося пройти шлях від молодіжного ЧС-1983 до дорослого ЧС-1994. Один з кращих атакуючих захисників в історії футболу Жоржиньо, на відміну від своїх партнерів, встиг обзавестися чемпіонськими титулами відразу в трьох частинах світу - Америці, Європі та Азії. У Бразилії він допоміг стати чемпіоном «Фламенго», в Німеччині - був основним захисником чемпіонської «Баварії», а після чемпіонату світу в США вирушив підкорювати Японію.

Турнір 1985 року подарував «найнуднішим чемпіонам світу» ще двох виконавців. У Радянському Союзі бразильці на голову перевершували всіх своїх суперників і з легкістю виграли турнір, здолавши у фіналі Іспанію. Експерти захоплювалися феноменальною грою хавбека Сіласа, а також яскравими і швидкими нападниками Жерсоном і Мюллером (який в результаті і поїде запасним на ЧС-1994), проте забували, що за весь турнір Бразилія пропустила всього один гол. Причиною тому - Клаудіо Таффарел, який незабаром став основним воротарем селесао і утримував цей пост 11 років (101 матч).

У фіналі мундіалю-1994 Таффарелу довелося взяти участь у найдраматичнішій серії пенальті в історії чемпіонатів світу. Серії, з якої весь світ запам'ятав тільки промах Роберто Баджо. Мало хто пам'ятає, що попередній удар від Даніеле Массаро відбив саме Таффарел.

Що стосується Луїса Антоніо Корреа да Кости, більш відомого як Мюллер (взяв прізвисько на честь легендарного німецького бомбардира Герда Мюллера), то він з'їздив в США на правах туриста, взявши участь лише в одному матчі групового етапу, але заслужену золоту медаль і статус чемпіона світу отримав.

Доповнює бразильський секстет ще один «турист», який виграв мундіаль-2002 не встаючи з лави запасних. В Японії і Кореї голкіпер Діда надійно сидів за спиною Маркоса, на гру якого ніхто не звертав уваги. Роналдо, Рівалдо, Роналдіньо, блискучі атакуючі захисники Кафу і Роберто Карлос - ось хто приковував увагу. Це була остання збірна Бразилії, яку можна було асоціювати з карнавалом в Ріо. Підопічні Луїса Феліпе Сколарі діяли за принципом: ви нам заб'єте скільки зможете, а ми вам - скільки захочемо. При такому розкладі голкіперу залишається тільки не привозити собі зайвого, а інше можна списати на атакуючий стиль команди.

Це за рік Діда виграє серію пенальті у фіналі Ліги чемпіонів, а згодом взагалі стане найтитулованішим воротарем Бразилії. Але на той момент чемпіону світу серед молоді-1993 доводилося терпляче чекати свого шансу.

За честь Європи в черговому футбольному протистоянні з Південною Америкою постояла Іспанія. Фурія Роха лише одного разу за всю історію виграла як молодіжний, так і дорослий чемпіонат світу, але відразу трьом гравцям вдалося завоювати обидва титули.

На молодіжному світовому форумі у 1999 році можна було спостерігати цілі сузір'я майбутніх зірок світового футболу. Роналдіньо, Естебан Камб'яссо, Ешлі Коул, Дієго Форлан, Роббі Кін, Дам'єн Дафф, Сейду Кейта, майбутній рекордсмен чемпіонатів світу Рафа Маркес, Джуліус Агахова - склад учасників вражає, чи не так? Перемогу на цьому ярмарку талантів здобула Іспанія, гру якої вів основний хавбек «Барселони» Хаві. Оборону тієї команди цементував вихованець «Севільї» Карлос Марчена, який відіграв вже два сезони в дорослій команді, а в рамці воріт іноді з'являвся кантерано «Реала» Ікер Касільяс.

Так, вам не здалося. Напередодні першого повного сезону в основі «Мадрида» Ікера не можна було назвати варіантом №1 навіть для молодіжної збірної, а конкуренцію він програвав баску Дані Арансубії. Але свої пару матчів на ЧС-1999 Касільяс відіграв, а через 11 років не тільки підняв Кубок світу, а й був визнаний кращим воротарем планети. На даний момент у екс-голкіпера «Реала» в активі 167 матчів в головній команді країни, а Арансубія задовольняється спогадами про єдиний поєдинок проти Андорри в 2004 році.

За сорокарічну історію молодіжного чемпіонату світу всього 10 його переможців досягали аналогічного успіху на дорослому рівні. Напевно, це число буде з часом зростати, однак варто підкреслити кілька закономірностей. Так шлях від перемоги на молодіжній світовій першості до перемоги на дорослому мундіалі проходить не більше трьох гравців (Бразилія-1983, Іспанія-1999), а займає він не менше 5-7 років. Крім того, є і не дуже позитивний приклад збірної Німеччини, яка в 1981 році виграла чемпіонат світу U-20, однак за 9 років ніхто з тріумфаторів того турніру не брав участь в ЧС-1990.

Якщо проектувати на наші реалії, то можна відштовхнутися від юнацького Євро-2009. Чи багато переможців того турніру зараз виступає на постійній основі за першу збірну України? Це тільки підтверджує, що проблема переходу з юнацького футболу в дорослий без втрати якості була завжди, однак її вирішення не знайдено досі.