Карлос Вальдеррама. Той, хто подарував надію цілій країні

Карлоса Вальдерраму завжди можна було впізнати на футбольному полі не лише завдяки його неймовірній зачісці. В першу чергу він виділявся своїй унікальним стилем, тим який боготворив уругвайський письменник та футбольний фанат Едуардо Галеано: "Наш футбол, як і танго, народився в нетрях. Уругвайський стиль гри в футбол схожий на танці, винайдені в клубах, де танцювали мілонгу. Танцюристи показували своє мистецтво на єдиній плитці кахелю, а футболісти відточували власний стиль, в якому на крихітній площі намагалися зберегти м’яч якомога довше, а не просто позбутися його, і їх ноги видавалися руками, до яких футбольний м’яч здавався прив’язаним. В ногах перших креольських віртуозів народжувався "дотик" "el toque": вони з м’ячем спілкувалися так, наче це була гітара чи інший музичний інструмент".

На початку 1990-х ще ніхто не чув про тікі-таку, яка через 2 десятиліття допоможе іспанським конкістадорам завоювати футбольний світ, але саме таку гру прищепив збірній Колумбії тренер Франсіско Матурана. Кавові діяли швидко й точно, і поки суперники розбиралися, що робити з цим механічним апельсином, їм вже доводилось витягувати м’яча з сітки власних воріт. Метрономом тієї Колумбії виступав Вальдеррама. Без нього кавовий оркестр виглядав обезголовленим, а ідеальна гра перетворювалася на какофонію.

23 червня 1990 року. Колумбія грає проти Камеруну в 1/8 фіналу чемпіонату світу. Вальдеррама згодом назве цей матч "одним з найважливішим матчів нашого покоління та нашої країни". Кавові чудово розуміють, що не можна недооцінювати камерунців, адже Неприборкані леви вже зняли на цьому турнірі скальп з діючих чемпіонів світу, аргентинців. Основний час матчу не виявив переможця, а на 106-й хвилині Роже Мілла створив чергове диво та вивів африканську збірну вперед. Колумбія опинилася на краю прірви. А через 3 оберти секундної стрілки видавалося, що тепер вже ніщо не врятує Кавових. За другий пропущений гол Колумбія мала подякувати своєму божевільному воротарю Ігіті. Рене вкотре довів – якщо в тебе є хоробре серце, то, на жаль, з ним в комплекті вкрай нечасто йде розум. На жаль, колумбійський лев так і не зустрів Гудвіна, який дав би йому трішки сірих клітин.

Коли м’яч потрапив до Ігіти, ніщо не віщувало біди. Але Рене хотів попасти на перші сторінки газет і йому це вкотре вдалось. Вийшовши з воріт на 40 метрів, щоб зупинити м’яч після сильного виносу, Ігіта віддав пас Луїсу Переа. Захисник миттєво переадресував сферу голкіперу й тоді Рене не придумав нічого кращого, як обвести Міллу. Роже обікрав колумбійського шоумена, вискочив на порожні ворота та спокійно відправив м’яча в сітку.

Згодом з’являться чутки, що саме Вальдеррама напередодні гри з Камеруном поділиться зі своїм старим другом по Монпельє Міллою відеокасетою, на якій була нарізка сейвів та метеликів колумбійця. В ці байки складно повірити, хто в ті часи не знав божевільного Ігіту! І навіть, якщо Мілла дійсно ніколи не бачив в дії Рене, то тренер збірної Камеруну Валерій Непомнящий однозначно звернув увагу Роже на те, що колумбієць може пуститися берега, а тому потрібно терпляче чекати на свій шанс.

Замість того, щоб звинувачувати Ігіту, Вальдеррама, закотивши рукави, взявся до роботи: "Ми завжди підтримували одне одного. Та збірна Колумбії була однією великою сім’єю", – стверджував Карлос. Через 7 хвилин гострий, наче скальпель, пас Карлоса розрізає камерунський захист та знаходить Бернардо Редіна, який скорочує розрив в рахунку. На жаль, фінальний штурм не приніс успіху Кавовим і їм довелося пакувати валізи. Проте вдома колумбійців зустрічали, як національних героїв. Футболісти подарували країні надію. Хлопчики нарешті почали мріяти не про кар’єру наркоторговця, а про футбольне майбутнє. Відтоді місцева біднота почала знімати зі своїх стін ікони Пабло Ескобара, а натомість клеїла плакати Вальдеррами.

Карлос просто не міг не стати футболістом. Його батько, який виступав за скромні колумбійські команди, завжди тягав сина з собою на тренування, адже не хотів залишати його самого вдома. Ще коли Вальдеррама навіть не задумувався про футбольну кар’єру, він отримав своє найвідоміше прізвисько El Pibe (Малюк): "Якось батько прийшов на тренування без мене. Тоді наставник запитав в нього: "А чому ти сьогодні без El Pibe?". З того часу я сам перестав називати себе Карлосом, не кажучи вже про інших. Ви не повірите, але часто трапляються випадки, коли я не одразу відгукуюсь на ім’я Карлос, я звик, що всі на мене говорять El Pibe. Тато не приховував свого задоволення, коли я сказав йому, що хочу стати футболістом. Він сподівався, що мені вдасться досягнути тих вершин, які він так і не зміг підкорити. Першою моєю командою стала Пескадіта, команда нашої вулиці. Ми грали проти команд інших кварталів. Згодом я виступав у всіляких шкільних та юнацьких турнірах. Я й досі щосуботи та щонеділі граю в чемпіонаті U-50. Футбол став єдиним наркотиком, на який я по-справжньому підсів. На жаль, цього не можна сказати про більшість моїх співвітчизників", – зазначив колумбієць в інтерв’ю 2006 року.

Свої перші кроки в футболі Карлос робив на вузьких вуличках рідного міста Санта-Марта. Через відсутність арбітрів, йому доводилось вчитися зберігати м’яч не лише від зазіхань численних ніг і колін, а й ліктів та рук. Саме там Вальдеррама відточував свою філігранну техніку. І саме на вулицях Санта-Марти він добре завчив, що ніколи не варто піддаватися емоціям. Успіху можна досягнути лише, маючи голову на плечах, toque-toque-toque. В 19 років Малюк ставить свій підпис під контрактом з Уніон Магдалена, тепер він грає на одному газоні з тими футболістами, які були його кумирами.

Далі – більше. В 1985 році El Pibe вперше вдягає кавову футболку. "Коли я отримав виклик в збірну, то рахував дні, які залишились до матчу. Я тоді світився від щастя, адже зігравши за Колумбію, я втілив одну зі своїх дитячих мрій в реальність". Щоправда, перший млинець виявився глевким. Парагвай розтрощив колумбійців в кваліфікації до чемпіонату світу 1986 з рахунком 3:0. Але наш герой продовжував працювати й згодом він стане тим локомотивом, який потягне Кавових на футбольний Олімп. Колумбія приміряє на себе туфельку Попелюшки на Копа Америка 1987, який відбувався в Аргентині. В матчі за бронзу Кавові нокаутують господарів на чолі з Марадоною. Вальдерраму визнають найкращим гравцем цього турніру зовсім не за оригінальну зачіску. На Копа Америка 1987 загорілася чергова латиноамериканська зірка. Всім стало очевидно, що Карлос давно переріс колумбійський чемпіонат.

Малюк вирушив підкорювати Старий Світ в 1988 році. "До нас доходили чутки, що в Колумбії грає великий півзахисник, тому ми вирішили подивитися на нього наживо, коли Кавові грали зі збірною Англії на "Вемблі". Це було незабутньо. Велика сцена та чудовий колумбійський актор. Він грав фантастично, залишивши в тіні всіх англійських зірок. Добре, що я повірив своїм скаутам та підписав з Карлосом попередній контракт. Якби ми трішки позволікали, то колумбійця перехопив би хтось з європейських грандів. Наступного дня після матчу на "Вемблі" англійські газети вийшли з шапкою: "Lucky Montpellier"", – згадував президент Паладинів Луї Ніколлін. Проте колумбійський смарагд не одразу засяяв в Європі своїм засліплюючим блиском. Вальдеррама на власній шкірі відчув, що латиноамериканський та європейський футбол – це дві великі різниці. Під час першого сезону в складі Монпельє Карлос протирав штани на лаві запасних. Але колумбієць не вішав носа та вперто працював, знаючи, що в нього обов’язково з’явиться шанс, який він не збирався проґавити.

"Європейський футбол виявилась занадто швидким для Вальдеррами, адже він звик грати вдома практично стоячи. До того ж тут, на перше місце часто виходила фізична боротьба, в якій не було місця для магії Карлоса. Вальдеррама дуже не любив захищатися, а без цього в Старому Світі напрочуд важко розраховувати на місце в основі. Саме тому він так довго шукав своє місце під європейським сонцем", – зазначив Лоран Блан, який грав з El Pibe в Монпельє. Насправді, в нас ніколи не було жодних проблем з Вальдеррамою, попри те, що він сидів в запасі, він жодного разу не бунтував. Та й за межами футбольного поля він ніколи не втрачав голову. В Монпельє його життя оберталося навколо команди та сім’ї. Він просто чудовий хлопець", – додає Ніколлін.

З приходом польського тренера Генрика Касперчака Карлос забув про лаву запасних, мов про страшний сон. Він не лише гарантував собі місце в основі Паладинів, а й став одним з лідерів команди. "Я обожнював його стиль "el toque"". Він виявився не лише ефектним, а й ефективним. Карлос ніколи не перетримував м’яч, він завжди віддавав пас в потрібний час і в потрібне місце. Для мене було за честь грати з ним в одній команді", – згадував Стефан Пайє. В першу чергу завдяки колумбійському магу Монпельє здобув в 1990 році Кубок Франції. "Без сумнівів Вальдеррама був нашим найкращим гравцем в цьому турнірі. Він врятував наші задниці в півфіналі з Сент-Етьєном. Інколи Вальдерраму звинувачують в тому, що він перетримує м’яч. Але я скажу вам, що так говорять ті, хто зі сферою на Ви. А Карлос довго тримає мяч, тому що може. Саме тому ми сьогодні п’ємо шампанське", – розповідав в інтерв’ю невдовзі після кубкового фіналу Ніколлін.

"В півфіналі з Стефануа гра Еl Pibe змусила вболівальників зірватися зі свої місць. Він був абсолютно казковим. Природно, що швидка та фізична європейська гра не була стихією Вальдеррами. Але все змінювалося, коли він отримував м’яч. Ми розуміли настільки добре, що цей хлопець грає за нас, а не проти нас. Він робив зі сферою те про що більшість з нас могла лише мріяти", - ніколи не шкодував компліментів на адресу Малюка Лоран Блан.

Влітку 1990 Вальдеррама дебютував на чемпіонаті світу. В першому матчі мундіалю Карлос забив чудовий гол в ворота ОАЕ, який поставив хрест на надіях арабів вирвати нічию. А ось в другій грі неймовірний Драган Стойкович виявився на голову вищим за колумбійця. В заключній грі групового турніру на Кавових чекала вбивча бундесмашина. Щоправда, у випадку перемоги югославів над ОАЕ колумбійцям для виходу в плей-оф вистачило б одного очка. Гра розпочалася так, як прогнозували букмекери. Німці повністю домінували на полі, створивши кілька моментів біля воріт Ігіти. Однак далі Карлос витягнув свою чарівну паличку і почав показувати фокуси. Лише дивом Кавові не вразили ворота Іллгнера. Найбільше в цьому плані "відзначився" Карлос Естрада, який змарнував вихід тет-а-тет з голкіпером манншафт. Але німці вкотре проявили характер та почали домінувати на полі. Колумбійці лише відбивалися з останніх сил. Табло показувало 88 хвилину, коли для Кавових трапилося, як тоді видавалося, непоправне. Літтбарскі показав Естраді, як потрібно реалізовувати виходи віч-на-віч.

Після голу німців, в Боготі зафіксували кілька інсультів, а сотні телевізорів, розпрощалися з життям, вилетівши з вікон. Проте, на відміну від своїх співвітчизників, Вальдеррама вірив, що ще не все втрачено. 92-а хвилина. Карлос отримує м’яч в центрі поля і, о диво! Приборкує його не першим, а другим дотиком. Складалося враження, що атака швидко захлинеться, оскільки з El Pibe не спускають очей троє німців. Однак він віддає ефектний пас на Рінкона. Той миттєво переадресовує сферу Фахардо, який в один дотик віддає на капітана. Вальдеррама краєм ока помічає, що Аугенталер, замість того, щоб тримати Рінкона, кинувся на нього. Карлос миттєво приймає рішення та віддає кинджальний пас на Фредді. Форвард не повторив помилку Естради та відправив сферу поміж ніг Іллгнеру. Колумбія починає святкувати вихід в плей-оф. Навіть Вальдеррама на мить дає волю емоціям та піддається колумбійському божевіллю.

"Це незабутній момент для нашого покоління і нашої країни, про який ми всі досі пам’ятаємо так, наче це було вчора. Колумбійське телебачення постійно крутило цей гол. Саме тому він навічно закарбувався в нашій пам’яті. Попри те, що ми вилетіли в Італії вже на стадії 1/8 фіналу, я там пережив одні з найщасливіших митей в своїй кар’єрі. Ми вперше з 1962 року склали екзамен в кваліфікації до мундіалю. Ми пройшли груповий турнір, вирвавши на останніх секундах нічию в майбутніх чемпіонів світу. Це був фантастичний досвід", – згадував Вальдеррама.

Надовго в Франції колумбієць не затримався. "Ми спочатку не хотіли його відпускати. Проте потім хтось нагадав про вік Карлоса. "Йому вже виповнилось 30 і він вже давно пройшов свій пік". Саме тому я продав Вальдерраму. На жаль, це виявилось великою помилкою. Ми не повинні були відпускати його ні за які гроші. А аргумент щодо віку виявився безглуздим. Карлос мов хороше колумбійське вино з кожним роком ставав все кращим", – шкодував Ніколлін. Якщо ви думаєте, що Малюк перейшов в європейський гранд, то сильно помиляєтесь. В 1991 Карлос підписав контракт з Вальядолідом. Чому він вибрав цей скромний клуб? Все дуже просто. За цю іспанську команду вже виступали друзі Карлоса – воротар Ігіта та хавбек Альварес. А тренував Вальядолід головний архітектор, мабуть, найкращої збірної в історії Колумбії Франсіско Матурана. Не дивно, що Карлос вирішив повернутися в сім’ю.

В 1994 році Кавові їхали на американський мундіаль мінімум за медалями. Але незадовго до турніру головний диригент збірної Колумбії травмується і його участь в чемпіонаті світу опиниться під питанням. Карлос встигне відновитися, проте на американських полях він буде лише власною блідою тінню. Як наслідок, Колумбія поїде додому вже після групового турніру. Через два роки Карлос дебютує в МLS, де стане однією з головних зірок американської ліги. Деякі місцеві гравці не могли повірити в те, що вони виступають в одній команді з Вальдеррамою: "Вчора його постер висів в мене на стіні, а тепер я граю поруч з ним". В 2000 році El Pibe, встановить рекорд, який МLS назве вічним – колумбієць віддасть 26 гольових передач за сезон.

Карлос поставив ефектний знак оклику в своїй 22-річній кар’єрі 1 лютого 2004 року, зігравши прощальний матч в Барранкільї. Того дня партнерами Вальдеррами були такі легенди, як Марадона, Франческолі та Чилаверт. Карлос так пояснював своє футбольне довголіття: "Просто частіше займайтеся сексом". Вальдеррама завжди жив згідно зі своїм рецептом. Так, в нього 6 офіційних дітей. А позашлюбних, мабуть, кілька десятків, адже від неймовірної шевелюри Карлоса втрачали голову сотні пристрасних латиноамериканок. Зараз колумбієць мріє про те, щоб самостійно повести футбольний корабель у велике плавання. "Незважаючи на те, що в мене наразі немає досвіду роботи на посаді головного тренера, я, звичайно ж, хотів би очолити свою рідну команду Уніон Магдалена, за яку колись виступав не лише я, а й мій батько. Також, як і будь-який наставник, я хочу тренувати національну збірну. Якби мене покликали, я б просто не зміг відмовити. Я люблю говорити, що хороші речі варті того, щоб на них дещо зачекати і тоді вони обов’язково трапляться. Просто мій час ще не настав", – зізнався колумбієць в одному з інтерв’ю.

Цей матеріал хотілося б завершити словами Вальдеррамми, адже, як каже народна мудрість, вустами Малюка говорить істина: "Якщо я скажу, що не хотів би стати чемпіоном світу, то покривлю душею. Але я не шкодую, що так і не підняв над головою кубок світу. Я вважаю, що варто про щось шкодувати лише тоді, коли ти не мав жодного шансу досягнути мети. А якщо в тебе була нагода здійснити власну мрію, а ти її не використав, то варто нарікати лише на самого себе. Ми тричі могли виграти кубок світу, але тричі поверталися додому з порожніми руками. Найбільше нещастя трапилось з нами в 1994 році. Нашу команду охрестили найсильнішою командою в історії Колумбії. Ми мали надійного воротаря, сильну оборону, потужний півзахист та смертоносну атаку. Недарма ми їхали в США в статусі одного з головних фаворитів турніру, а натомість вилетіли вже після групового етапу. На перший погляд, може видатися, що футбольний бог не любив мене. Але це лише на перший погляд. Я досі продовжую грати в улюблену гру. Що може бути кращим? Якщо ви запитаєте в мене, ким би я хотів стати, якби прожив ще одне життя, я б без вагань відповів: "футболістом"".