Футбол, політика, кохання та смерть. Трагічна історія забутої легенди угорського футболу

Історія угорського гравця Шандора Сюча – приклад сліпої жорстокості, яка панувала в середині минулого століття у всіх сферах життя країн так званого "соціалістичного табору".

Кращі часи угорського футболу припали на період із початку 50-х до перших років 70-х. Золотий період – саме 50-ті роки XX століття. Однак вже тоді в країні Тамаша Кадара існувала одна велика проблема – як не дати футболістам розбігтися. "Загниваючий Захід" манив своїми "принадами", не доступними в ситому соціалістичному суспільстві.

Спосіб "зробити країну більш привабливою для життя" не проходив хоча б тому, що був занадто тривалим за часовими рамками, до того ж навряд чи взагалі розглядався правителем Матяшем Ракоші та його соратниками – перший був типовим диктатором.

Залишався перевірений і апробований в країнах такого ладу варіант – груба сила. Що й було реалізовано на практиці. Дьюла Грошич з цілою командою, Дьюла Лорант, Йозеф Месарош, Карой Кері, Бела Егреші. Всі вони в кінці 40-х потрапляли в різні неприємності – простіше кажучи, були арештовані й переслідувані, і не тільки вони – так само й їхні сім’ї. Втім, це не зупиняло інших – зокрема, вхопити вдачу за яке-небудь місце пробував Ласло Кубала, який втік з сім'єю в спеціальній вантажівці, переодягнувшись в радянську військову форму. І тоді влада, дочекавшись чергового приводу, зробила хід, який мав неабияке значення для течії історії футболу Угорщини.

У 1951-му році за спробу втечі на Захід був розстріляний захисник будапештського клубу "Дожа" Шандор Сюч. Наведеного страху виявилося вдосталь, щоб аж до кінця 1956-го року ніхто подібних спроб більше не здійснював.

Однак історія Сюча – це не тільки й не стільки футбол.

Влітку 1948-го 20-річна співачка й танцівниця Ержебет Ковач разом з чоловіком-піаністом Ласло Борошем вирушила в турне, яке включало відвідання населених пунктів по березі озера Балатон. Одного разу Борош, завзятий футбольний уболівальник, дізнався, що по сусідству тренується перша команда "Уйпешту", й загорівся ідеєю влаштувати зустріч з футболістами. Про свій задум Борош не раз пошкодує – цей випадок ледь не поламає йому життя.

Знайомство Ласло з футболістами "Уйпешта" відбулося. Як відбулася зустріч поглядами Ержебет з 27-річним Шандором Сючем, досвідченим, зірковим футболістом, захисником національної збірної. На той час Сюч був одним з кращих футболістів не тільки Угорщини – його гру цінували за виступи найвищого рівня, за беком стежили провідні клуби Західної Європи. У Східній частині Старого Світу Сюч заслужено вважався одним з найкращих виконавців у грі мільйонів.

Розпочалося те, що прийнято іменувати "кохання з першого погляду". Додамо – в цьому випадку "горезвісне". Вже через два дні Ержебет пішла від чоловіка й почала жити на орендованій квартирі. Ледь не кожен день апартаменти відвідував Сюч.

Роман вийшов скандальним. Про стосунки діви й футболіста писали цілі статті, щоденно обговорювали те, що є, й те, чого нема – Будапешт жив плітками й чутками.

Перчинки ситуації додавало те, що Сюч так само не був вільним, його чекали вдома дружина й двоє маленьких дітей. Шандора, який незабаром став офіцером поліції, як всі гравці й тренери переданого в структуру МВС "Уйпешта", який перетворився в "Дожу", переконували як могли.

Для початку перестали запрошувати в збірну. Густав Шебеш, наставник зіркової команди, проти течії плисти не міг. 21-го квітня 1948-го року Сюч провів свій останній, 19-й, матч за збірну – проти Швейцарії. Гра вийшла абсолютно божевільною – угорці програвали з рахунком 1:3 в першій половині, відігралися до перерви, а закінчилося все 7:4 на їхню користь. Цікаво, що по роботі саме оборони "чарівних мадярів" нарікання були й раніше – ще Тібор Галлович відмовився від запрошення Сюча, а Шебеш, який прийшов влітку, вже просто не викликав його.

Не допомогло. Тоді за Шандора взялися по службовій лінії. Сюч був викликаний до себе Шандором Чакі, керівником "Дожі", який паралельно очолював поліцейську службу зі зв'язків з громадськістю. Чакі говорив недвозначно, без натяків.

"Твоя поведінка неприпустима. Вона кидає тінь не тільки на клуб, а й на все міністерство. Припини з нею зустрічатися, або сядеш".

Для Сюча це прозвучало як останній дзвінок. Він вирішив все й усіх покинути, й бігти з коханою на Захід. Ержебет підтримала.

Пізніше Ковач згадувала: "Шані придумав єдиний вихід – виїхати з країни. Він сказав, що йому передавали запрошення від італійського "Мілана", й додав, що знає людину, яка допоможе з переходом кордону. Коштувати це мало півфунта золота авансом, і п'ять тисяч доларів, коли ми опинимося на тому боці. На попередній зустрічі цей суб'єкт видався мені якимось підозрілим, але я не наважилася заперечити. Так ми ступили на фатальну доріжку. Були, були приводи для підозр, але ми були наївними й усе це відмітали! Перед кордоном наш "помічник" попросив Шані дістати пістолет, який він йому дав, і зняти з запобіжника – нібито для безпеки. Через кілька хвилин з окопів вискочили озброєні солдати".

Їх заарештували в селі Надятілайон в ніч п’ятого на шосте березня 1951-го року. Зрозуміло, що "провідник" і "контрабандист", а це був такий собі Йожеф Ковач (однофамілець) був агентом і провокатором AVH (служба державної безпеки, таємна поліція, яка існувала в Угорщині в 1945-56 роках. Під час повстання 1956-го агентів AVH пізнавали за характерними черевикам, вбивали всім натовпом, і вішали на деревах та ліхтарях вниз головами).

Цікаво, що в матеріалах справи, в тому числі звітах цього типу, міститься дещо інша інформація: пістолет був нічим іншим, як табельною зброєю самого Шандора Сюча, золота дали 700 грамів, а після належало викласти цілих 15 тисяч доларів.

Ковач обманув Сюча, показавши йому купу листів, а також підроблену вістку від тоді футболіста італійської "Роми" Дьюли Женгеллера, колишнього партнера Сюча по "Уйпешту" – мовляв, ти тільки доберися до австрійського Граца, а там я тебе неодмінно зустріну...

Сюч писав у відповідь. У своїй писанині Шандор лаяв комуністичний режим, який дозволяв йому заробляти щонайбільше 2500-3000 форинтів, тоді як на Заході він мав би щонайменше десять тисяч доларів на місяць (про куди більш значущі пропозиції для Деака на 150 тисяч доларів на рік від "Торіно" та 100 тисяч Фененцу Пушкашу від "Ювентуса", в угорських футбольних колах ходили легенди), і зміг би допомагати матеріально покинутій сім'ї.

Операція "перехід кордону" мала на меті залучення не тільки закоханих. В умови угоди з Ковачем входила доставка ще двох осіб, якими, за словами Сюча, повинні були стати його товариш по "Дожу", легендарний бомбардир Ференц Деак, і директор шкіряного заводу Шандор Мадяр. Чому саме вони, й наскільки реальними були наміри Деака, який перебував під пильним наглядом влади, достеменно не відомо (можливо, ці "відомості" в Сюча вибили тортурами). Проте в підсумку ці двоє виявилися електриком Йожефом Фіалатом і косметологом Ерікою Енгель.

То ж бігти намагалися дійсно вчотирьох. На довершення набору дурниць Шандор здогадався попрощатися з командою ще четвертого березня – мовляв, товариші, я вас точно не забуду. Не дивно, що в умовах тогочасного політичного устрою Угорщини про намір партнера по команді кілька гравців одразу повідомили куди слід.

Втеча від самого початку планувалася саме на четверте число, проте Ковачу наказали зобразити затримку, щоб краще підготувати операцію із затримання. То ж фактичний угорський чекіст сказав Сючу, що автомобіль, який був куплений спеціально для справи, зламався – відремонтуємо й гайда.

Відверто знущальна іронія полягає ще й у тому, що Ковач нібито повів утікачів через кордон. Проте насправді Надятілайон знаходиться в 60-ти кілометрах від лінії іншої держави.

Четвірка опиратися не стала, й одразу підписала зізнання. Суд відбувався за прискореною закритою процедурою, а справу вів Будапештський військовий трибунал. Винним призначили адвокатів, але поспілкуватися з ними підсудні не могли. Проте Шандор встиг сказати Ержебет кілька слів в залі суду: "Нічого мені не буде – я футболіст збірної, й лише хотів виїхати за кордон".

Іншої думки дотримувалися судді. Пославшись в обвинувальному висновку на ніде не опублікований закон про особливу відповідальність працівників силових структур (указ під №26 від 1950-го року, проте заковика в тому, що під таким номером можна знайти хіба що положення про Угорський національний банк), трибунал засудив Сюча на смертну кару. Це було 19-го травня.

Апеляцію відхилили настільки ж швидко, наскільки хотіли реалізувати вирок на практиці. Те, у що до останнього не вірив Сюч, здійснилося – четвертого червня Шандора розстріляли. Зірки збірної Угорщини, серед яких Ференц Пушкаш, Золтан Цибор і Ференц Суса, змогли добитися прийому в Міністра оборони Міхая Фаркаша, просили за Сюча, той обіцяв допомогти, але – нібито не встиг.

А що ж муза Сюча? Ержебет Ковач, як цивільна особа, була винна лише в спробі перетнути кордон, і отримала чотири роки в'язниці. Ковач вийшла на свободу за три роки, у 1954-му, і вже через рік її диск став "платиновим" – розлетівся тиражем два з половиною мільйони.

Ержебет стала однією з найбільш популярних угорських співачок, неодноразово гастролювала за кордоном, збирала величезні натовпи народу на концерти під відкритим небом. І – ще кілька разів сходила заміж.

У 79 років записала свій останній альбом, і покинула цей світ за шість років, у 2014-му, перебуваючи в статусу поважної особи, і з орденом "За заслуги" в активі.

У 1989-му році, після падіння влади комуністів, про долю Сюча згадали. Про нього писали багато статей в газетах. Страченого реабілітували, й навіть присвоїли йому чергове звання по лінії МВС. У 2006-му році Бела Соболіц зняв документальний фільм "Чому?! Історія трагічного кохання". На честь Сюча в будапештському районі Уйпешт названа школа, а на клубному стадіоні "Ференц Суса" – трибуна, на котрій зазвичай розміщуються активні вболівальники команди господарів.