Дік Руз: Принц воротарів

У 1916-у році голкіпер Лі Руз вперше опинився в сумнозвісних траншеях Першої світової. В серпні Принца, за проявлену ним хоробрість в битві на Соммі, відзначили Військовою медаллю за Хоробрість. "Коли вороги обстріляли наші позиції з допомогою вогнеметів, Руз, попри те що ледь не задихнувся від випарів та був в обпаленому одязі, відмовився йти в перев’язувальний пункт. Він почав метати гранати, доки вже просто не міг підняти руки через втому, але це не зупинило Руза. Лі вхопив рушницю та почав ефективно викошувати ворогів", – читаємо в наказі про присвоєння голкіперу медалі. На жаль, Принцу воротарів залишалося жити лише кілька місяців.

Дік Руз, четвертий син пресвітеріанського священика, народився 26-го листопада 1877-го року в Голті, невеличкому містечку в Північному Уельсі. Його мама Еліза померла від раку, коли хлопчику виповнилось лише чотири. В 1893-му році Руз почав вивчати медицину в Уельському університеті. Тоді ж він захищатиме ворота збірної навчального закладу. Лі відзначався своєю готовністю покидати ворота та грати додаткового захисника, чого раніше ніколи не траплялося відтоді, як бек перекваліфікувався у воротаря в 1860-х. Як скаже про Лі його колега по "Сандерленду" Джордж Голлі, "він був формою, з якої згодом відливали інших голкіперів". Граючи за університетську збірну, Дік почав проявляти свої задатки шоумена. Руз вибігав на поле з піднятою вгору рукою, вітаючи таким чином натовп. Потім він ставав у ворота, швидко прискорювався, покидаючи їх, і бубнив собі щось під носа, коли мчав з усіх сил в центр поля, таким був передматчевий ритуал Діка, якого згодом назвуть Принцом Голкіперів.

Невдовзі слава про нього розійшлася по всій країні і Діка підписав "Аберістуїт Таун", який восени 1898-го шукав заміну Джеку Джонсу, котрий пішов на підвищення в "Ліверпуль". Руз винайшов свій унікальний стиль гри, використавши прогалину в тодішніх правилах футболу. В ті часи голкіперу дозволялося грати руками на власній половині поля, але він не міг нести м’яч, а лише відбивати. Хитрий Руз придумав коронний номер, який зробив його кумиром тисяч глядачів. Вискочивши з воріт та перехопивши пас суперника, Дік біг в центр поля, жонглюючи сферою, а вже звідти він посилав м’яча у ворожий штрафний майданчик. Спенсер Вайнс в своїй ґрунтовній біографії Діка "Загублений у Франції" так розповідає про улюблений фокус воротаря: "Він діяв в рамках правил. Чому ж інші воротарі не брали з нього приклад? Вони боялися залишити свої ворота без догляду та й агресивна протидія суперників лякала голкіперів не менше. А ось Лі безстрашно летів вперед та розпочинав атаки своєї команди".

Тоді пост номер один в збірній Уельсу належав Фреду Гріффітсу. Але після того, як він пропустив п'ять голів від Шотландії, Руз отримав свій шанс. Дік використав цю нагоду на всі 100. 24-го лютого 1900-го року Лі дебютував за "Драконів". Уельс впевнено переміг Ірландію 2:0. Проте голкіпер запам’ятався зовсім не своїм кліншітом. В середині другого тайму він зіткнувся з форвардом ірландців Гаррі О’Райлі. Дікові вдалося виштовхнути нападника за бокову лінію. Лі настільки сильно приклався до ірландця, що той втратив свідомість. В цьому епізоді Руз дещо перегнув палицю. Але його можна зрозуміти. Валлієць вперше зробив з форвардом те, що інші нападники робили з ним десятки разів. Незважаючи на всю скандальність даного епізоду, суддя не призначив навіть штрафного. Руз після матчу зазначив: "Якщо форварда потрібно зустріти та дати йому достойний опір, я жодної секунди не сумніваюся і заряджаю з усіх сил". Той сезон стане найуспішнішим в історії "Аберістуїта". Скромний клуб візьме Кубок Тоуїна, Кубок Південного Уельсу й Валлійський Кубок. І внесок Руза в цей неймовірний тріумф важко переоцінити. Але після завершення сезону голкіпер покинув команду, оскільки вирішив сконцентруватися на кар’єрі медика. До того ж, любителю нічого життя Лі було занадто тісно в крихітному провінційному містечку. Дік переїхав до Лондона, де працював асистентом лікаря в госпіталі Королівського коледжу.

12-го жовтня 1901-го року Лі підписав "Сток Сіті", який виступав в Першому англійському дивізіоні. Оскільки він працював лікарем, то у складі "Гончарів" на папері був аматором. Проте де-факто Руз перейшов в "Сток" зовсім не заради любові до воротарського мистецтва. Звичайно ж, йому не платили зарплатню, але "Гончарі" задовольняли всі його інші чималенькі апетити. Клуб оплачував поїздки Руза в Сток поїздом в першому класі, найдорожчі номери в топ-готелях, численні костюми, вишукане взуття та інші витрати, які ховалися в контракті за всеохоплюючим словом "бонуси". Зі свого приїзду в Сток голкіпер зробив справжнє шоу. Він домовився, що на вокзалі його завжди повинен чекати запряжений двоколісний екіпаж. Вийшовши з поїзда, Дік сідав в карету й гнав її на неймовірній швидкості, а за ним щодуху мчали численні фанати, намагаючись наздогнати кумира.

Оригінальний стиль гри Руза привернув увагу ЗМІ. Він грав як сучасний свіпер і більшу частину часу проводив за межами власного штрафного майданчика. Згодом валлієць так описував свою стратегію:

"Воротар повинен уважно спостерігати за тим, що відбувається біля його володінь і якщо він вважає це необхідним, слід негайно виходити з воріт. Голкіпер ніколи не повинен задумуватися про наслідки, і за необхідності повинен кинутися головою вперед в зграю футболістів, в яку більшість гравців побоялася б вставити ногу і, як справжній спартанець, воротар повинен витримати всі удари. Причиною того, чому мої колеги нечасто виходять з воріт, є страх перед наслідками. Я ж ніколи нікого не боявся". Також Руз додав: "Сильний голкіпер не повинен діяти згідно зі стереотипами. Лише воротарі, які мають розвинений інтелект для розробки власного стилю, котрий успішно застосують на практиці, можуть піти далеко".

Якось під час матчу "Стока" з "Вулвіч Арсеналом" неподалік від воріт Руза трапилося якесь неймовірне стовпотворіння з гравців обох команд. Дік, не гаючи ні секунди, кинувся на м’яч. Всі інші гравці теж помчали до сфери. Футболісти завалилися одне на одного. Видавалося, що десяток тіл просто роздушать безстрашного голкіпера. Але через кілька секунд він вирвався з цієї пастки і викинув м’яча в поле. Неймовірний кайф, який отримував Руз під час подібних епізодів, повністю компенсовував біль від численних ударів, котрі він отримував в цих протистояннях. Фредерік Уолл, секретар Футбольної асоціації так описував Лі: "Він – справжня сенсація. Руз дуже розумний чоловік, для якого характерне те, що інколи називають ексцентричністю генія. Дік безстрашно діяв в воротах. Також він часто ризикував і, як правило, виходив тріумфатором з багатьох халеп". Руз був природженим актором, який обожнював розважати публіку. Саме тому він часто сидів на перекладині не лише в перерві, а й під час матчів.

The Bristol Times зазначала: "Лише кілька футболістів проявляють свою індивідуальність в грі так само яскраво, як Руз. Неможливо провести і п’яти хвилин в його товаристві, не здивувавшись його енергійності, зухвалості. Його знанню людей та речей – безсумнівно він дуже розумний, проте абсолютно нестриманий в своїх словах та вчинках. Руз нечасто стовбичить біля штанги. Дік завжди уважно слідкує за м’ячем й готовий кинутися на нього, наче мисливський пес на зайця. Якщо володінням Руза загрожує небезпека, він одразу починає рух. Воротар не думає, чи встигне до м’яча, котрий знаходиться від нього в 10 чи 15 ярдах, навіть якщо захисники мають не гірші шанси заволодіти сферою. Він також стрімголов вибігає до бокової лінії, приймає м’яча та миттєво вибиває вперед, щоб гра продовжувалась максимально швидко". Руз також придумував всілякі трюки, щоб виводити з себе форвардів суперників. Ви думаєте, що ноги-спагеті винайшов Брюс Гроббелар в 1984-му році, але ж це не так. В 1901-му Руз настільки шокував цим трюком форварда "Манчестер Сіті", що той не зміг забити пенальті. Відбивши одинадцятиметровий, Дік тріумфально підняв руки та почав насміхатися над фанатами "Містян". Недивно, що вони закидали його всім, що опинилося під рукою.

3-го березня 1902-го року Лі підкорилося ще одне унікальне досягнення. Того дня валлійці вибороли нульову нічию в протистоянні з "Трьома Левами". Голкіпер "Драконів" востаннє втримував свої ворота на замку в матчі з англійцями в 1881-му році. А потім в наступних двадцяти матчах Уельс незмінно пропускав. Однак Руз ніколи не звертав увагу на всілякі серії, він любив множити їх на нуль. Після цього матчу Діка почали вважати найкращим воротарем Великобританії, а футбольний журналіст Джеймс Кеттон охрестив його "Принцом голкіперів". Слід зауважити, що Лі був не першим, кого так називали. Вперше цей титул отримав Тедді Дойг з "Сандерленда". Недивно, що саме Руза Daily Mail вибрала воротарем своєї Кращої команди світу на потенційний поєдинок з іншопланетянами.

В сезоні 1903/04 "Сток" лише дивом зумів вижити в Першому дивізіоні, проте виплати за кредитом, який взяв клуб на будівництво стадіону, тягнули його на дно. Тому "Гончарам" довелося затягнути паски, що невдовзі Руз відчув на своїй шкірі. В заключному матчі сезону проти "Дербі" Лі вискочив з воріт, проте не розрахував відскік, незграбно впав та подарував сферу Стіву Блумеру, який забив один з найлегших голів в своїй кар’єрі. Розчарований та пригнічений Руз вирішив поставити хрест на футбольній кар’єрі і надумав зрештою здобути вчений ступінь в медицині. Він написав листи в "Сток" та Футбольну асоціацію Уельсу, проінформувавши їх, що вішає рукавички на цвях. Тоді Інтернетом навіть не пахло, тож вболівальники довідалися, що Принц зав’язує з футболом лише в серпні, коли Athletic News опублікувала своє традиційне прев’ю сезону.

Однак Лі швидко передумав. "Гончарі" давали Рузу стільки грошей, що навіть ставши видатним лікарем, не факт, що він зміг би компенсувати ці втрати. Голкіпер це чудово розумів. Тому про медицину вкотре довелося забути. Щоправда, Принц хотів залишити собі запасний варіант. Не бажаючи остаточно забувати про медицину, голкіпер почав шукати клуби, які б погодилися взяти собі непрофесіонала з Лондона. Щасливий квиток витягнули "Іриски". Руз став гравцем "Евертона" в листопаді 1904-го після того, як ліверпульці втратили двох своїх воротарів: Біллі Скотт травмував плече, а Джорджа Кітчена звалив грип. Отримавши солодку пропозицію від "Ірисок", Дік, звичайно ж, не зміг опиратися спокусі вкотре одягнути воротарський светр. В дебютному матчі Лі проти "Сандерленда" новачок став головним антигероєм. За п’ять хвилин до фінального свистка Руз не впорався з елементарним навісом та випустив сферу, яку одразу підібрав Артур Бріджетт, який і приніс перемогу "Чорним Котам" – 1:0.

А ось наступна гра з "Дербі" стала бенефісом Руза. Перед стартовим свистком Лі близько 15-и хвилин тиснув руки вболівальникам "Ірисок", вибачаючись за жахливий ляп в матчі з "Сандерлендом". Під час матчу Руз також не ловив ґав. Він не лише зберіг воротами сухими, а й потішив глядачів черговою виставою: "Його надпотужні удари ногами та неймовірні стрибки за м’ячем викликали аплодисменти, найприємнішу музику для вух Руза. На цьому шоумен не зупинився. У другому таймі під час вимушеної перерви, яку спричинили травми кількох гравців, Дік виліз на перекладину, після чого стадіон збожеволів, – журналіст не шкодував компліментів на адресу голкіпера за матч з "Дербі". – Коли Скотт і Кітчен повернулися з лазарету, то одразу зрозуміли, що їхній поїзд пішов. Тепер пост №1 в "Евертоні" забронював за собою Лі. Принц допоміг "Ірискам" провести неймовірний сезон – вони взяли срібло та вийшли в півфінал Кубка Англії", – читаємо в фундаментальній книзі Джонатана Уїлсона "The Outsider: A History оf the Goalkeeper".

"Сток" швидко зрозумів, що без Руза його справи кепські. Тож в 1905-у році зробив Принцу казкову пропозицію. Дік одразу почав відпрацьовувати свій чималенький гонорар. В першій домашній грі сезону число вболівальників на трибунах в порівнянні з минулим сезоном зросло втричі. 10-го лютого 1906-го року "Сток" програв "Сандерленду" на виїзді 0:1. На післяматчевій вечері вболівальник "Чорних Котів" постійно вигукував образи на адресу Руза та інших "Гончарів". Фанат не знав, що грає з вогнем. Дік піднявся з крісла та набив йому пику. Футбольна асоціація гідно оцінила нокаут Руза – двотижневою дискваліфікацією. В березні 1906-го Дік отримав капітанську пов’язку в збірній. Він був на сьомому небі від щастя: "Виступати за рідну країну – це велика честь. А ось капітан збірної – це найвища честь і ту гордість, яку я зараз відчуваю, неможливо описати словами", – розповідав Принц в одному з інтерв’ю. В 1906-у році Лі захищав ворота "Драконів" в легендарному матчі з Ірландією в Рексемі. Чим же прославилася ця гра? Її зняли на плівку. Гра увійшла до епохальної спортивної стрічки Edwardian Sports. 2,5 хвилини відзнятого матеріалу роблять поєдинок Уельс-Ірландія першим міжнародним футбольним матчем в історії, зафіксованим на кіноплівці. Принц ж продовжував творити дива, які були не під силу простим смертним. Якось під час одного з матчів "Драконів" колега Руза отримав травму, несумісну з продовженням матчу. Тоді Дік спробував грати на двох позиціях – захисника і воротаря. Й чудово впорався з цим непростим завданням. Уельс не пропустив.

В 1907-у році Руз зіграв ключову роль в неймовірному тріумфі валлійців. "Дракони" виграли домашній чемпіонат Великобританії, залишивши з носом не лише ірландців, шотландців, а й родоначальників. Це досягнення виглядає ще більш фантастичним, зважаючи на те, що в жодному з трьох матчів валлійцям не вдалося виставити оптимальний склад. Англійські клуби часто не відпускали гравців на "непотрібні" матчі збірних. Один з найкращих футболістів в історії Уельсу Біллі Мередіт так розповідав про цю проблему: "Ми завжди тримали, про всяк випадок, кількох гравців в резерві. Адже розуміли, що обов’язково недорахуємось кількох футболістів. Часто наші втрати були практично несумісні з гідним виступом. Коли не відпускали лише двох чи трьох футболістів – ми зітхали з полегшенням. Набагато частіше Уельс недораховувався половини команди. На щастя, ми могли собі дозволити розкіш не переживати про резервного воротаря. Руз завжди був доступним. Він так рвався в збірну, що його могла зупинити лише куля. Ні "Сток", ні "Евертон" не могли нічого з цим вдіяти й дозволяли йому ці, як вони вважали, безглузді мандрівки". Попри тріумфи в складі збірної, справи Руза в стані "Гончарів" складалися погано. "Сток", фінанси якого співали романси, хотів позбутися Лі. В Другому дивізіоні вони не могли дозволи собі розкоші утримувати ексцентричну зірку. Тож в пресу просочилася інформація від керівництва "Гончарів", начебто один гравець з Лондона вимагав в "Стока" компенсувати його витрати на няньку для собаки і це, попри те, що ніякого пса в нього не було. Природно, що Рузу увірвався терпець й він покинув клуб.

У січні 1908-го року Руз перейшов в "Сандерленд". Цікаво, що він замінив Тедді Дойга (першого Принца Голкіперів), який переїхав в "Ліверпуль". Конкуренти не дрімали й почали звинувачувати "Чорних котів" в тому, що вони робили незаконні виплати Лі. "Сандерленд" ж стверджував, що він лише оплачував витрати Лі. Руз завжди жив на широку ногу. Одного разу Лі проспав поїзд в Сандерленд, тоді він винайняв спеціальний чартерний потяг, який вчасно доставив голкіпера на матч. Звичайно ж, ця поїздка обійшлася воротарю в кругленьку суму, але він цим абсолютно не переймався. Адже "Чорні коти" оплачували всі, навіть найбільш неймовірні забаганки своєї головної зірки. Недивно, що Футбольна асоціація вирішила розпочати справжнє розслідування, сподіваючись спіймати Руза на гарячому. Але він вкотре вийшов сухим з води. Коли Діка попросили скласти список своїх витрат в сезоні 1907/08, голкіпер посміявся над чиновниками: "Понеділок – купив пістолет для того, щоб відстрілюватися від форвардів суперників, вівторок – пальто і рукавички, щоб зігрітися, коли стою на воротах без роботи. І користування платним туалетом – щодня". "Сандерленд" наполягав, що оплачував Рузу лише транспортні та добові витрати. Чиновники так і не змогли знайти доказів нечесної гри з боку "Чорних котів", тому розслідування довелося припинити. В сезоні 1908/09 "Сандерленд" взяв бронзу. Дещо нівелювало цей тріумф те, що чемпіонами стали закляті вороги з "Ньюкасла". Щоправда, "Чорні Коти" мали що згадати в тому сезоні. Вони розірвали "Сорок" в їхньому домашньому гнізді з рахунком 9:1.

Руз був особливо популярним серед представниць прекрасної статті, які табунами почали ходити на футбольні матчі, щоб побачити зблизька потенційного чоловіка. Daily Mail недарма називала його "найбільш завидним холостяком Лондона". Жодна з жінок не могла встояти проти магнетичної харизми та ефектної зовнішності голкіпера. У 1909-у році в Принца розгорівся бурний роман з головною англійською зіркою мюзик-холів Мері Ллойд. Преса миттєво роздула скандал, адже кохана голкіпера була дружиною співака Алека Герлі. Однак це не зупиняло Мері та Лі. Його часто бачили на концертах Ллойд, а співачка не пропускала жодного матчу "Сандерленда", коли той грав в Лондоні. Фанати "Чорних котів" обожнювали Руза. Особливо їм подобався фокус голкіпера, коли той розпочинав атаки, вибігаючи з м’ячем в центр поля. "Згідно з правилами, будь-який голкіпер може пробігти свою половину поля перш ніж позбутися сфери. Це не лише шокує суперників, а й допомагає закласти фундамент блискавичної та гострої контратаки. Я не розумію, чому настільки мало воротарів використовують цей козир?", – зазначив Руз в одному з інтерв’ю.

Джордж Голлі так спробував відповісти на це питання Принца: "Просто він був унікальним голкіпером, єдиним, хто міг точно вибивати та кидати м’яч на великі відстані, це дозволяло йому вчасно повернутися у власні ворота, не остерігаючись пропустити метелика". Природно, що суперникам не подобалося, коли Дік виходив за пивом в центр поля. Кілька клубів написали скаргу на воротаря в Футбольну асоціацію. Деякі чиновники стверджували, що стратегія Руза негативно впливає на видовищність футболу, начебто він руйнує творчу та атакуючу гру. Проте до пори до часу вони не знали, як змусити вершника без голови не покидати власні ворота. Журналісти також підключилися до цькування Лі. Athletic News в своїй статті про перемогу "Сандерленда" над "Ліверпулем" у вересні 1909-го року з рахунком 4:1 писала: "Руз, безсумнівно, видатний гравець. Але назвати його геніальним не дозволяє погана звичка вибігати з м’ячем в центр поля".

Якось в матчі з "Астон Віллою" Дік, відбиваючи верховий удар, торкнувся руками перекладини, після цього вхопився за неї, підтягнувся і всівся зверху на поперечину. Осідлавши її, голкіпер насолоджувався оплесками, якими його нагородили тисячі вболівальників. В поєдинку з "Вулвіч Арсеналом" Лі відбив удар суперника грудьми, опустив м’яч в ноги, кілька секунд пожонглював ним та вибив в поле. Щоправда, інколи фокуси Принца вилазили йому боком. Так, в жовтні 1909-го року Ернест Нідем, голкіпер "Шеффілд Юнайтед", передав привіт колезі, забивши йому гол надпотужним ударом від своїх воріт, Руз цього разу не встиг повернутися на свій пост. Цікаво, що після гри Дік пригостив свого кривдника випивкою та продовжив свої витівки. 5-го березня 1910-го Руз знову "відзначився". До 86-ї хвилини Уельс утримував нульову нічию в матчі з Шотландією. Раптом гравець "Тартанової армії" Ендрю Девайн побачив як Руз безтурботно розмовляє з глядачами, стоячи за власними воротами. Хоча до цілі було 40 метрів, шотландець вирішив спробувати своє щастя – і не прогадав. Захисники попередили Руза про небезпеку, він стрімголов помчав в ворота, але не встиг – м’яч над його головою залетів в сітку.

Незважаючи на такі жахливі помилки, Руз залишався найкращим воротарем "Сандерленда" та збірної Уельсу. Він завжди безстрашно кидався в натовп суперників, вириваючи в них сферу та розпочинаючи власну атаку. Джеймс Кеттон писав, що хоробрість Руза є своєрідною формою безумства. Щоправда, він додав, що всіх топ-голкіперів можна назвати трішки схибленими. Ось як він описував гру Принца в матчі з "Блекберном": "Лі виділявся на полі, наче супермен, серед пересічних людей. Він єдиний стояв між багатьма гравцями "Блекберна" та тією ціллю, якої вони так відчайдушно жадали досягнути. Що б трапилося з "Сандерлендом" в цьому поєдинку без Руза, мені страшно навіть подумати. На його ворота градом сипалися удари – прямі, косі, в кути, під перекладину, підступні та гарматної сили. Але жоден з них не застав Принца зненацька. Він – найкращий воротар сучасності". Хоробрість Принца пришвидшила кінець його кар’єри. В листопаді 1909-го форвард "Ньюкасла" Альберт Шеферд, намагаючись вибити м’яч з рук Руза, зламав йому зап’ясток. Принц повернувся в гру 6-го березня 1910-го року на матч Уельсу проти Шотландії. Згодом Лі зізнався, що він не повністю оговтався від травми й не міг грати в повну силу. Це виявився 24-й і останній поєдинок голкіпера в складі "Драконів". Руз здав свій пост Бобу Евансу з "Блекберна".

"Чорні коти" також не вірили, що Лі зможе вийти на попередній рівень. Тому вирішили вказати йому на двері. В сезонах 1910-12 Руз міняв клуби майже так само часто, як справжній англійський джентльмен обходиться з рукавичками: "Селтік", "Порт Вейл", "Хаддерсфілд Таун", "Астон Вілла", "Вулвіч Арсенал". Один з репортерів так прокоментував жахливу гру Принца проти "Шеффілд Венсдей", коли він привіз три голи: "Можливо, я зараз скажу блюзнірську думку, але проти істини не попреш. Після травми Руза мов підмінили. Це вже зовсім не той голкіпер, який вражав усіх своєю геніальною грою протягом десятиліття. В жодному матчі поточного сезону ми не бачили того розумного, оригінального, сміливого та універсального воротаря, до якого ми звикли". В грудні 1911-го року Руз перейшов в "Вулвіч Арсенал" в якості граючого тренера. Молодий голкіпер "Канонірів" Гарольд Кроуфорд не шкодував компліментів на адресу легенди: "Лі стоїть на голову вище усіх інших воротарів. І якщо Ви не зможете навчитися в нього, тоді ніхто Вас не зможе навчити. Руз – справжній майстер". Хоча Дік був лікарем, він ніколи не турбувався про чистоту свого светра. Забобони часто переважували важливість гігієни. Руз не прав його з 1900-го року, коли "Аберістуїт" виграв Кубок Уельсу. З фартовим светром голкіпера трапилась неймовірна історія. Тренер, який щойно очолив "Канонірів", не знав про це дивацтво Принца. Побачивши, в якому жахливому стані була амуніція Руза, він віддав її в пральню. Дік ж ледь не побив наставника, адже стверджував, що тепер вже ніколи не зможе повернутися на колишній рівень, оскільки втратив свій талісман.

23-го березня 1912-го року Руз грав на виїзді проти своїх старих друзів з "Сандерленда". Він, наче на машині часу, перенісся в старі часи та зробив кілька дивовижних сейвів. Після фінального свистка Лі жбурнув свій светр в натовп вболівальників і більше 20-и хвилин розгулював полем, потискуючи руки вболівальникам та розмовляючи з ними. Фанати "Чорних котів" розуміли, що вони стали свідками історичної події – вони прощалися з легендою. За десять років Принц зіграв 285 матчів в Першому англійському дивізіоні. У червні 1912-го року Футбольна асоціація вирішила змінити правило, яке колись дозволяло Рузу прогулюватись аж до центру поля. Тепер воротарю заборонялося виносити м’яч в руках за межі власного штрафного майданчика. Лі ж вирішив продовжити свою медичну кар’єру. Він також не забував й про футбол. І майстерно користався своєю колишньою славою. Руз відкрив власну справу "Обід з зіркою". Спочатку щасливчики трапезували з голкіпером, а потім він розповідав їм казочки чи реальні історії зі свого футбольного минулого. Гонорар Лі за ці побрехеньки складав нереальні 50 фунтів. І це за якихось три години невтомної роботи язиком. Цікаво, що найбільш високооплачувані футболісти тих часів отримували подібні суми за три місяці. Також Руз інколи підробляв, граючи в суботніх матчах. В період з 1912-го по 1914-й послугами Діка скористалися кілька заштатних валлійських клубів. Також він часто брав участь в шоу "Забий воротарю", де численні охочі за символічну платню намагалися забити пенальті в ворота, які захищав Принц.

З початком Першої світової війни Руз негайно пішов добровольцем на фронт. Він служив в королівському військово-медичному корпусі. Його батько виступав категорично проти участі сина в військовому конфлікті, адже був пацифістом. Руз працював у Франції, де неподалік від Руана лікував поранених солдатів, перш, ніж їх відправляли в Великобританію. У квітні 1915-го року Лі перевели в евакуаційний госпіталь в Галліполі. Лі так описував "принади" цього місця в листі своєму товаришу Джорджу Голлі:

"Якщо і є десь на цій планеті диявол, тоді це спекотне, задушливе, брудне, хворобливе місце повинне бути його домівкою. Я бачив, як миттєво обривається молодість, бачив нерухомо лежачі під палючими променями сонця сотні спотворених тіл, які нещодавно були життєрадісними хлопцями, котрі будували грандіозні плани на майбутнє. Бомбардування, артобстріли є абсолютно безжальними і зрештою ти вже просто не звертаєш уваги на безкінечний монотонний звук "тра-та-та"".

Через кілька місяців він повернувся в Лондон. Лі не збирався довго відсиджуватися в тилу і скоро знову був на фронті, щоправда, вже не лікарем, а рядовим 9-го батальйону Королівських стрільців. Лі підхопив так звану "траншейну стопу" – грибкову інфекцію, яку спричиняли тривалий вплив сирості, холоду та негігієнічних умов. Діка вбили 7-го жовтня 1916-го року під час атаки на німецькі позиції в районі Гедекура (Франція). Потужна артпідготовка мала знищити німецькі позиції, тож британські солдати безстрашно пішли в атаку. Руз мчав на повній швидкості до траншей ворога, він згадував, як колись біг з м’ячем в центр поля, щоправда, тепер у нього в руках була гвинтівка, а не сфера. На жаль, один кулемет на лівому фланзі зумів пережити англійську пісню полум’я. В Руза не було жодного шансу вціліти. Його тіло так і не знайшли. Фредерік Уолл стверджував, що Дік не повернувся з фронту, тому що занадто часто ризикував…