Різанина, революція і вічна заборона: кривавий шлях єгипетських ультрас

З хвилини на хвилину почнеться гра Єгипту проти Росії на чемпіонаті світу, але Діні не до неї.

Вона взагалі не любить футбол, хоча з недавніх пір все про нього знає. Її брат потрапив до в'язниці, просто пішовши на стадіон. Матч африканської Ліги чемпіонів між каїрським "Замалеком" і лівійським "Аль-Ахлі" обернувся кошмаром для її сім'ї.

Згодом військові скажуть, що ультрас почали сутичку першими, і вони змушені були застосувати силу. Фанати парирують, що армія з самого початку націлювалась саме на "заміс". В підсумку близько 260 членів найбільшої фірми ультрас "Замалека" "Білі лицарі" потрапили за ґрати. Один з ув'язнених - брат Діни, якому вона несе бутерброди з тунцем. Якщо вдасться підкупити охоронця, він їх пронесе.

В цю саму хвилину коментатор на державному ТБ, а в минулому генерал поліції Медхат Шалабі вбивчо категоричний: "Ми хочемо, щоб уболівальники повернулися на стадіони. Але ми також хочемо, щоб ніхто не скандував проти своєї держави. Щоб ніхто не палив фаєри. Стадіони не для дурних активістів з Facebook, а для молоді, що захищає націю".

Такий він, нинішній Єгипет - країна двох реальностей, які майже не перетинається. Коли ж це відбувається, обов'язково ллється кров.

***

Стоячи біля стін в'язниці, Діна ненавидить футбол і все, що з ним пов'язано. Він приніс дуже багато горя в єгипетські сім'ї.

"Люди вмирають в тюрмах, бо вболівали за свою команду. Вони забули про свої проблеми, бідність, ціни на газ і продукти, відсутність інфраструктури і погану медицину, і стали рабами футболу, від якого жменька багатіїв отримає вигоду", - обурюється дівчина.

Старий Абу Махер, що стоїть поруч з Діною, з нею згоден, хоча ще пару років тому був відданим шанувальником "Замалека".

"Тепер я хочу вдарити себе чоботом тисячу разів. Я втрачаю сина. Все, що він зробив - це відвідав футбольний матч. Я радий, що він хоча б живий, але він проводить кращі роки в тюрмі".

І таких історій в Єгипті багато тисяч. Після приходу до влади в 2014 році президент Абдул-Фаттах Ас-Сісі кинув в тюрми не менше 60,000 неугодних. Це без урахування зниклих безвісти і загиблих під час затримання. Футбольні фанати натерпілися від режиму чи не найбільше. І на те були вагомі причини.

***

Взагалі рух ультрас зародився в Єгипті в 2005-07 роках. На той час припадає заснування найбільших фірм фанатів - "Ахлаві", які підтримували столичний "Аль-Ахлі", і "Білих лицарів" - саппорт "Замалека".

Природно, їх невдовзі наслідували інші, дрібні групи. В кінці нульових бути ультрас стало модно. Їх барабани, пісні, корео, безперервні оплески розривали шаблон в країні, де чемпіонат роками проводився при майже порожніх трибунах. При цьому ультрас нічого не вимагали взамін - вони вболівали безплатно, заробляючи на свої акції продажем атрибутики.

Так, часом доходило до бійок і навіть поножовщини - тут єгипетські ультрас наслідували прикладу своїх європейських колег. Однак глобально рух суспільством не засуджувався, навіть навпаки. У якийсь момент ультрас перестали бути просто футбольними вболівальниками - вони стали рупором низів, яких верхи зовсім перестали слухати. Класична революційна ситуація.

Хосні Мубарак правив Єгиптом три десятки років, але, постарівши, втратив хватку. Його диктатура захиталася, коли жадібність еліт і демографічний вибух (населення Єгипту підскочило до 100 млн) різко знизили рівень життя. Народ почав вимагати змін - і ультрас, найвільніші молоді люди в країні, виступили в авангарді боротьби за світле майбутнє.

***

"Ахлаві" послужили паливом для революції, що повалила Мубарака. Вони будували барикади, брали участь в акціях протесту, забезпечували їх плакатами з критикою режиму. Люди вважали їх своїми захисниками, голосом бідних і безправних", - пише письменник Метт Голд, який особисто спостерігав за Арабською весною в Каїрі.

Напевно, однією з найяскравіших її сторінок стала спільна хода заклятих ворогів - фанатів "Аль-Ахлі" і "Замалека", які разом дали бій поліції, втративши вбитими десятки людей.

Коли Мубарака все-таки відсторонили, авторитет фанатів був дуже високим. Навіть дивно, що їхнє середовище не народило жодного політичного вождя - лідери ультрас, якщо такі й були, вважали за краще залишитися в тіні, віддавши боротьбу за владу на відкуп генералітету і руху "Брати-мусульмани", що набирав оберти. Їх опоненти не були настільки великодушні.

Хоча, звичайно, самі фанати теж перегинали палицю. Так буває, коли народ проливає занадто багато крові - в такі моменти ціна людського життя різко падає, і те, що ще вчора було божевіллям, стає нормою.

Виїзд "Аль-Ахлі" проти "Аль-Масрі" з Порт-Саїда якраз з цієї опери. Провінціали недолюблювали столичних, та і загалом мали погану репутацію, але того разу переборщили особливо сильно. Пізніше вони будуть виправдовуватися, мовляв, натовп хтось підстьобував, але факт залишається фактом - ледь суддя дав фінальний свисток, як сотні ультрас "Аль-Масрі" пішли на штурм спершу гостьової трибуни, а потім і роздягалень.

***

Те 1 лютого стало чорним днем ​​в єгипетському календарі. В результаті бійні загинуло 73 людини, не менше тисячі отримали різного роду травми.

Легенда єгипетського футболу Мохамед Абутріка прямо з місця катастрофи кричав якомусь новинному каналу: "Це не футбол, це війна! Нас ніхто не захищав, поліцейські просто стояли і дивилися! У нас тут трупи в роздягальні! Людське життя взагалі нічого не варте ". У підсумку він ледве втік зі стадіону.

"Мене били руками і ногами, потім витягли за межі арени", - розповідав тодішній тренер "Аль-Ахлі" Мануел Жозе. Він до роботи повернутися так і не зміг, і з 2012-го на пенсії.

Тодішній тимчасовий правитель Єгипту Мохаммед Тантаві оголосив у країні траур і скасував футбольний чемпіонат. Сильне рішення - хто не знає, саме тоді юний Мохамед Салах і зважився на переїзд до Європи.

Інша справа, що пізніше виявили десятки фактів про зв'язки провокаторів з владою. Поліція навіть не перевіряла ультрас на предмет холодної зброї, хоча в будь-який інший день пройти з нею на стадіон було б неможливо. Коли ж почалася бійня, то правоохоронці тільки стояли і посміхалися. Це підтверджували і Абутріка, і Мануел Жозе, і ще сотні тих, кому вдалося врятуватися.

Згодом суди засудили до розстрілу десятки цивільних, але правоохоронці були виправдані всі до єдиного. Влада спочатку інспірувала, а потім і використала агресію, властиву ультрас, проти них самих. Це було хитро і кровожерливо - в кращих традиціях Сходу.

***

Ас-Сісі не придумував велосипед, а лише перейняв політику гонінь ультрас від попередників. Мубарак прогавив зліт фанатів - і був жорстко покараний. Його старість пройшла в судових залах, а не президентському палаці.

Новому диктатору допомогти в вирішенні проблеми з ультрас зголосився екс-соратник Мубарака, власник "Замалека" Мортада Мансур. Він воював з фанатами з самого початку, за що отримав від уболівальників прізвисько "Пес режиму". Що вони тільки не робили - і ображали Мансура з трибун, і закидали мотлохом його машину, навіть сечею раз облили. У відповідь Мортада чотири рази намагався заборонити в Єгипті ультрас-рухи через суди, але безрезультатно. Поки фанати були в силі, влада уникала прямих зіткнень.

Ас-Сісі дозрів для заборони ультрас в 2015-му - і знову позов подавав Мансур. На суді прокурор Ашраф Фарахат виступив з емоційною промовою, в якій визначив місце фанатів в нових реаліях: "Вони більше не герої революції, вони - призвідники безладів". Народні маси, які скучили за миром, в цілому цю думку підтримали. А хто не підтримав, той промовчав.

Формально приводом для заборони стало ще одне масове вбивство. У лютому 2015-го влада дозволила відвідати матч "Замалека" проти "ЕНППІ", але на вході фанатів чекали ряди колючого дроту і вузенький прохід. Тиснява почалася майже відразу, ультрас пішли на прорив, армія, яка була присутня на місці, (стадіон належить збройним силам) пустила в хід зброю. В результаті загинуло 22 людини.

***

І це, не рахуючи дрібних сутичок і затримань. Ас-Сісі тиснув на фанатів щодня, встановлюючи свою владу залізною рукою. І, що цікаво, з повного схвалення світових держав. Намилувавшись демократією в Іраку та Лівії, ті сприйняли генерала цілком нормально.

Лише в 2018 році диктатор трохи відступився - Єгипет повинен був провести Кубок африканських націй, а футбольне співтовариство не хотіло грати при порожніх трибунах. Довелося Ас-Сісі дозволити уболівальників - правда, на матчах внутрішньої першості не більше 5,000. І щоб точно не ультрас. Та й не завжди - наприклад, в 2019-му на дербі "Аль-Ахлі" - "Замалек" на прохання Мансура були присутні аж 30 чоловік.

До цього часу ультрас в Єгипті офіційно не стало - щоб уникнути подальших арештів і "Білі лицарі", і "Ахлаві" в 2018-му випустили відеозвернення, на яких спалили свої прапори і оголосили про саморозпуск. Сотні їх членів залишаються за гратами в очікуванні суду, який навряд чи буде милосердним.

Коротка, але яскрава і насичена ера ультрас в Єгипті йде в небуття. За 11 років вони встигли побувати і жертвами, і катами; і народними улюбленцями, і відщепенцями; піти на війну заради своєї країни, і загинути від її руки в мирний час.

***

Стоячи біля стін александрійської в'язниці, Діна далека від патріотизму, трансльованого з телевізорів: "Мій молодший брат Мохамед завжди хотів побачити Єгипет на чемпіонаті світу. Я не знаю, що він думає про свою країну, яка запроторила його в тюрму і дивиться зараз футбол. На його місці мені було б все одно, як вони там грають. Ця країна не заслуговує любові або оспівування".

Але вже в двох кварталах від Діни картина інша. Натовпи народу збираються всюди, де є телевізор, щоб вловити і обговорити кожен рух свого кумира. Ім'я Мохамеда Салаха не сходить з вуст - з часів фараонів на берегах Нілу ніхто не мав такої популярності.

Життя не зупиняється, тепер уже без ультрас. Вони були героями на війні, але стали загрозою в мирному житті - занадто вільні для влади і занадто агресивні для обивателів. А значить, нікому не вигідні.

Хоча, зрозуміло, і це теж тимчасово. Пройдуть роки - і Ас-Сісі постаріє і точно як Мубарак втратить владу. І тоді, як за помахом чарівної палички, на вулиці повернуться вони - для одних герої, для інших злочинці, а по факту такі собі ангели хаосу, абсолютно не здатні творити, але в годину Х руйнуючі старе заради нового. Ну точно як індуїстський Шива, тільки без змії на шиї і з несамовитою пристрастю до футболу.