Вірус нетерплячки. Чому тренерів сьогодні звільняють швидше, ніж вони розпаковують валізи

Якби Венгер, Гвардіола чи Фергюсон починали тренерську кар’єру в нинішніх реаліях, то навряд чи протрималися б на посадах і два сезони.

Стабільність у сучасному футболі стала розкішшю, яку ніхто не може собі дозволити. Статистика цього сезону нагадує зведення з фронту: лише в п'яти топових лігах Європи вже зафіксовано 33 тренерські відставки — і це без урахування в.о.

Це лише на два звільнення менше, ніж за весь минулий рік, хоча екватор сезону ми ледь перетнули.

Прем'єр-ліга: найбільш безжальна

Чим могло бути інакше? Після 26 турів тут відбулося вісім кадрових змін — більше, ніж за весь попередній сезон. Від гільйотини не рятують ні статуси, ні імена:

• Енцо Мареска не втримався в "Челсі";
• Рубен Аморім відчув на собі тиск "Манчестер Юнайтед";
• Томас Франк став жертвою високих очікувань у "Тоттенгемі".

Проте справжній сюрреалізм панує в "Ноттінгем Форест". Власник Евангелос Марінакіс, відомий звичкою "стріляти без попередження", за сезон змінив уже трьох тренерів. Нуну Ешпіріту Санту, Анже Постекоглу та Шон Дайч — кожен намагався приборкати амбіції "лісників", але Дайч поплатився роботою навіть за нічию з "Вулвз".

• Більше новин зі світу футболу читайте в режимі Live у Telegram UA-Football

Бундесліга та Ліга 1: легше, але все одно жорстко

Німеччина та Франція демонструють ідентичну хворобу: майже половина тренерів уже втратили свої посади.

У Бундеслізі антирекорд встановив Ерік тен Хаг: пригода в Леверкузені закінчилася вже після другого туру.

У Франції черговою жертвою став Роберто де Дзербі. Відставка з "Марселя" після півтора року роботи лише підтвердила репутацію "Велодрома" як "розжареної пательні", на якій останні 10 років намагалися всидіти дев’ять різних фахівців.

Острівці відносного спокою: Італія та Іспанія

Серія А славиться емоційністю, проте цьогоріч виглядає стриманішою — "лише" шість звільнень, серед яких Ігор Тудор ("Ювентус") та Стефано Піолі ("Фіорентина").

Найменше голів полетіло в Ла Лізі. Можливо, причина в економічній обережності клубів. Але й тут не обійшлося без драми — "Реал" звільнив Хабі Алонсо, створивши головну сенсацію піренейського сезону.

Коли проєкт сильніший за обставини

Із 96 менеджерів у п’яти топ-лігах Європи лише 11 працюють зі своїм клубом понад три роки. Це ледь 11% від загальної кількості. Традиція "будівництва команди", яку сповідували Фергюсон чи Венгер, офіційно стала анахронізмом.

Як зауважив Мікель Артета: "Багато що змінилося... Якщо ти не виграєш багато ігор, ти не втримаєшся на посаді".

Символічно, що саме в Англії, де тиск найвищий, сформувався "іспанський квартет" стабільності: Гвардіола, Артета, Емері та Іраола. Але це водночас винятки, що підтверджують правило.

Хто тримає оборону найдовше?

Якщо подивитися на список тренерів-довгожителів, ми побачимо полярні світи:

Бундесліга: Франк Шмідт ("Гайденхайм") — абсолютний феномен. 18 років на посаді. Людина прийняла команду, ще коли Австрія та Швейцарія готувалася прийняти Євро, а президентом України був Ющенко. Шмідт пройшов шлях від четвертого дивізіону до єврокубків.

Ла Ліга: Дієго Сімеоне ("Атлетіко") — 14 років. Людина-епоха, чий авторитет у Мадриді став вищим за будь-які турнірні коливання. Однак в цьому сезоні дедалі гучніші розмови, що кінець близько.

Прем’єр-ліга: Пеп Гвардіола ("Манчестер Сіті") — понад 9 років домінування.

Ліга 1: Крістоф Пелісьє ("Осер") — 3 роки. Для Франції це довго.

Серія А: Пустеля. Жоден із 20 тренерів не працює у своєму клубі більше двох років. Фабіо Гроссо ("Сассуоло") очолює список із показником лише в один рік.

Глобальний вірус нетерплячості

Ця "тренерська м'ясорубка" не знає кордонів. Вона поширилася далеко за межі Європи. У Саудівській Про-лізі семеро з 18 тренерів уже покинули свої посади, включаючи Хаві Каллеху та Мішеля Гонсалеса.

У Бразилії аналогічна ситуація — сім відставок лише з грудня минулого року. Ренату Гаушу, легенда бразильського футболу, висловився максимально похмуро: "Футбол йде шляхом, де, на жаль, ми всі програємо. Він закінчився".

Чи є світло в кінці тунелю?

Клуби купують тренерів як деталі до механізму: якщо деталь не підійшла миттєво — її викидають.

Але приклад Франка Шмідта чи Пепа Гвардіоли доводить, що успіх приходить лише тоді, коли клуб готовий пережити шторм разом із тренером, а не викидати його за борт при першій великій хвилі.

З іншого боку, як зрозуміти, що саме цей тренер — той, за кого варто триматися? "МЮ" тримався за Аморіма, хоча було очевидно, що немає сенсу. "Челсі" звільнив Мареску — і пошукайте тут логіку. "Реал" звільнив Алонсо, коли забув для чого наймав.

Машина ненаситна. Але чи принесе вона комусь справжнє щастя, окрім юристів, які оформлюють чергову компенсацію?

Фото — Getty Images / Global Images Ukrainе