Славетний Отто. Справжній батько золотої Бенфіки, який переміг Бразилію Пеле

Шістдесяті роки - найславетніша пора в історії "Бенфіки", адже це часи Еусебіо, перемог у Кубку Європейських Чемпіонів і програшів фіналів цих змагань внаслідок прокляття Бели Гуттманна. Також це часи президентства Маурісіу Віейри де Бріту, який зібрав той зірковий склад і запросив до Лісабону зі стану головного ворога "Порту" Гуттманна. І все ж серйозні історіографи клубу або вболівальники, що знають не лише сьогодення, вважають батьком "Славетних часів" бразильського тренера Отто Глорію.

Це на наших теренах найчастіше використовують прізвисько для "Бенфіки" - "As Águias" (Орли), в Португалії червоний клуб не менш часто називають "O Glorioso", а в епоху Еусебіо та Колуни саме так найчастіше. То означає "Славетний". Прізвище ж бразильця, який дав головний імпульс стрімкому прогресу клубу Глорія, тобто Слава. Символічне співпадіння, погодьтеся!

Глобально, перший крок до підйому зробив президент "Бенфіки" Маріу Лампрейя де Гусмао Мадейра, або навіть його попередник Тамагніні Барбоса. Останній запросив до клубу англійського наставника Теда Сміта, перший ж дав можливість Сміту спокійно (наскільки це можливо у тих широтах) працювати й британець приніс клубу не лише внутрішні трофеї, а й перший міжнародний успіх. 1950-го року "Бенфіка" виграла Латинський Кубок, змагання чемпіонів Іспанії, Португалії, Італії та Франції. Для свого часу, разом з Кубком Мітропи, то були найсолідніші змагання, без слабких команд. 1957-го у фіналі цих змагань "Бенфіка" вже Отто Глорії дасть бій самому "Реалу" з Ді Стефано і мінімально поступиться 0:1. Червоні футболки вже були на Колуні, Агуаші та Кавемі – усі вони легенди золотих часів. Кубок Європейських чемпіонів вже існував й був приватизований "Реалом".

Отто Глорія, який насправді Отавіано потрапив до "Бенфіки" за дивних обставин. Його варто вважати одним з учнів першого видатного бразильського тренера Флавіо Кости. У нього він був помічником в збірній під час Копа Амеріка 1949 та трагічного для бразильців чемпіонату світу 1950. Як гравець і як головний тренер кар’єри він до приїзду у Лісабон не зробив. Часом йому приписують перемогу з "Васко да Гамою" в чемпіонаті штату, але титул завойовував не він. Згодом очолював "Амеріку" з рідного Ріо-де-Жанейро. З нею він провів турне півднем Європи, під час якого обіграв "Бенфіку" 3:1. Тоді Глорія познайомився з президентом Жоакімом Феррейрою Богальу, більш відомим в історії клубу як "містер стадіон" за побудову "Да Лужу". Вже пізніше на вимогу Отто сеу Жоакім збудує й новий тренувальний центр. Домовленість про прихід бразильця була досягнута в травні, але приєднався тренер до команди пізніше – поїхав до Швейцарії дивитися матчі чемпіонату світу 1954-го.

Перша каденція Глорії в "Бенфіці" принесла два чемпіонські титули і дві перемоги в Кубку Португалії. Втретє взяти кубок йому не дали, Глорія пішов перед фіналом 1959-го, який його команда виграла у "Порту" Бели Гуттманна. До речі, з цим угорцем у Отто були хороші стосунки.

Уся біографія Отто Глорії це не така вже й велика колекція титулів і фактично скрізь добра пам'ять як про наставника, педагога, того, хто розкривав здібності гравців. З 11-ти гравців, що 31 травня 1961-го року на "Ванкдорфі" у Берні здобудуть перший для клубу Кубок Європейських Чемпіонів під керівництвом Гуттманна восьмеро стануть гравцями головної команди "Орлів" при Глорії – Кошта Перейра, Маріу Жоау, Жозе Нету, Фернандо Круж, Колуна, Жозе Аугушту, Жаркім Сантана і Кавем. Активна робота з пошуку талантів у африканських екс-колоніях Португалії теж його заслуга, хоча Еусебіо Бела знайшов вже сам.

Глорія залишав "Бенфіку" не в найкращому настрої, завершення роботи було конфліктним. Гуттманн у 1962-му піде просто скандально, про прокляття мабуть усі чули. Воно працює – п’ять програних фіналів головного клубного турніру континенту, два Ліги Європи, по одному Кубку УЄФА та Міжконтинентального кубку. 1965 Бела повернувся, але нічого вдіяти з власним прокльоном не зміг і за рік пішов.

Тим часом Отто повіз на Чемпіонат світу збірну Португалії. Підсумок - перемога над Бразилією з Пеле та Гаррінчею, третє місце і досить суперечливі спогади про півфінал, в якому арбітри симпатизували господарям англійцям.

Ну а 1968-го Отто вдруге очолив "Бенфіку". За три сезони все виграв у внутрішніх змаганнях та поступився "Манчестер Юнайтед" у екстра-таймах фіналу Кубку Європейських Чемпіонів. Нічого не поробиш, прокляття! Надалі він тренував у Бразилії. Мексиці, Португалії та Нігерії, останню зробив чемпіоном континенту.

Але варто повторити, окрім "Бенфіки" і збірної влітку 1966-го він не мав великих успіхів. Натомість мав величезну повагу, як фахівець та людина. Карл Хансен, батько колись гравця запорізького "Металурга" Матеуса Бьянчіма Хансена згадував Глорію, у котрого грав за клуб "Комерсіал" як фанатика футболу. Він весь матч не замовкав, коментував кожен епізод роз’яснюючи суть своїх претензій, говорячи що саме потрібно було зробити. Поруч з ним повинні були сидіти усі резервісти, а не помічники, адже, на думку Отто, саме футболісти мали під час матчу знати, що потрібно виправити на полі.