Проста людина, якій поталанило стати футболістом. Вічна боротьба Рене Гаусмана

1973-й рік. 20-річний хлопчина, нещодавно отримавши доволі вигідний контракт від "Уракана", що з Буенос-Айреса, в вельми спокійній, але водночас трепетній манері в безлюдному закуточку перераховував свою першу зарплатню. "Мама пишатиметься мною", - мимоволі виринало з його найпотаємніших куточків душі. Але сумління нашіптувало інший сценарій… Отримавши кілька вихідних, він вирушив до свого рідного гірського села і роздав гроші своїм друзям дитинства. "Я не міг вчинити інакше, - згадуватиме він пізніше. - Вони ж бо дали мені тарілку їжі, коли у мене не було навіть склянки молока".

Рене Орландо Гаусман на прізвисько "Божевільний"… Людина з воістину божевільним (у доброму значенні цього слова) талантом і світлою душею. Впродовж цілого життя йому доводилося боротися, тому прості речі здавалися йому такими вартісними. Його сердечна щирість підкупала сильніше, аніж золото і срібло. Тому він ніколи не залишався наодинці: рідні, друзі, колеги, тренери… Кожен готовий був простягнути руку допомоги "простій людині, якій поталанило стати футболістом" (так Рене Гаусман відзивався сам про себе). Не залишився сам і в боротьбі з раком, хоча всеосяжна підтримка й не підвищувала його шансів на перемогу. Врешті, програвши бій за життя, Рене Орландо Гаусман в останню путь вирушив з почестями "найважливішого гравця всіх часів" (слова тренера "Уракана") і під акомпанемент слізних зітхань друзів, колег та значимої армії вболівальників.

Прощання з Рене Гаусманом

***

"Якщо Рене Орландо Гаусман заслужив на рай, то пристанищем для його душі стало місце, подібне до його рідного села"...

Він небагато вимагав від життя. Переїхавши в дворічному віці разом з батьками до гірського селища Villa General Belgrano, згодом він називав це місце "найліпшим на планеті". Повсякчас повертався сюди – навіть тоді, коли завдяки футболу міг дозволити собі значно більш презентабельне середовище існування. Йшов розлогими вулицями і з посмішкою на устах тиснув руки тим, хто з переповненими сльозами гордості очима спостерігав за його футбольним злетом. "Життя там – найкраще, що коли-небудь траплялося зі мною. Ніде не було так тихо, як у селі. Я був щасливою людиною, яка нічого не мала. Багато хто критикує умови проживання у селі, але для мене це було гордістю", - казав він без крихти лицемірства. Мабуть, якщо Рене Орландо Гаусман заслужив на рай, то пристанищем для його душі стало місце, подібне до його рідного села.

Він ганяв м'яча не на смарагдовому газоні, а на запиленій і вкритій бурульками, наче лице прокаженого – бородавками, ґрунтовій поверхні. Його цікавила не стільки перемога, скільки сам процес… і компанія вірних добрих друзів, про яких згодом, - опісля здобуття слави і статків, - не забуде, плюнувши в потворне обличчя зарозумілості. Саме тут вперше проявилися його унікальні футбольні здібності, які згодом здивували, мабуть, навіть Того, хто цими здібностями наділяв слуг великої гри. "Гаусман – суміш Марадони і Гаррінчі", - скаже згодом Сесар Менотті, тренер "Уракана", якого наш герой з притаманною для себе щирістю величав своїм "футбольним батьком".

Рене Гаусман спробував зачепитися за професіональний футбол в "Екскурсіоністас", хоча не переріс з цим клубом молодіжного рівня. Ще один шанс випав у "Дефенсорес де Бельграно", куди Гаусман разом зі своїми трьома друзями прийшов у 16-річному віці. Тодішній керманич Арсе Гомес дозволив йому зіграти 15 хвилин, а потім сухо буркнув: "йди приймати душ". Хоч він ніколи й не марив великим футболом, а себе вважав негідним цієї благородної гри, перед очима потемніло. "Мене розривало з середини", - відзивався Гаусман про той момент. Коли ж хлопчина вийшов з роздягальні, - свіжий, у чистому вбранні, але з революційним душевним станом, - керівники "Дефенсорес де Бельграно" чекали його з текою паперів у руках. Так він підписав свій перший контракт футболіста-професіонала.

"Не хвилюйся, матусю, бо ці ноги врятують тебе" (с)...

З "Дефе" він виграв четвертий дивізіон аргентинського футболу в 1972-му році, привернувши увагу тренера "Уракана". "Мені здається, я їм сподобався, оскільки вони відразу ж найняли мене на роботу", - згадував Гаусман момент зустрічі з Сесаром Менотті. Тоді в "Уракані" підібралася унікальна команда… В 1973-му вони вперше і востаннє виграли чемпіонат Аргентини, а Гаусман виблискував разом з Карлосом Бабінгтоном, Мігелем Брендізі та Омаром Ларосою. Та команда увійшла до історії аргентинського футболу як уособлення колективної єдності, сміливості, гармонії і перфекціонізму.

Рене Гаусман в складі чемпінського "Уракана"

"Він стане фігурою в аргентинському футболі", - сказав Менотті після принципового матчу проти "Сан-Лоренцо", в якому правим флангом, наче навіжений, носився Рене Гаусман. Тренер глядів у воду, хоча потрохи з дна тієї води підіймався осад. Вже у часи виступу за "Уракан" "Божевільний" боровся з алкогольною залежністю. І хоч ноги його працювали на рефлексах, а голи він міг забивати навіть охмеленим в "зюзю", відбитків на психологічному та фізичному станах не залишитися не могло.

Але він боровся… Боровся не лише зі "змієм", але й з постійними травмами. Мусив боротися, бо колись, - на початку своєї кар'єри, - притуляючись до порізаних борознами зморшок та трудовими мозолями маминих рук, сказав їй: "Не хвилюйся, матусю, бо ці ноги врятують тебе". І ось він на вершині – але ризикує впасти через напасть, яка так часто вражала футбольних митців того часу… На чемпіонат світу 1974 він прибув з багажем впевненості на плечах. Молодий організм добре витримував навантаження, швидкі ноги іноді випереджали імпульси, що надходили від мозку, а душевна простота і самокритичне ставлення до себе змушували повсякчас працювати…

"Когось іншого вдарили б під зад, однак з ним не могли так обійтися"...

Для сірої і посередньої збірної Аргентини на чемпіонаті світу 1974 він був чимось на кшталт Віфлеємської зірки: сяяв найяскравіше, вказуючи дорогу своїм партнерам і гуртуючи розібраний колектив навколо благородної ідеї. Звісно ж, команда не добилася успіху, але й з тріском не провалилася. Віртуозний гол "El Loco" у ворота потужної на той час Італії врятував для аргентинців нічию, яка в сумі з перемогою над Гаїті дозволила фінішувати в першому груповому етапі слідом за майбутнім бронзовим призером турніру Польщею з неймовірним Гжегожом Лято на чолі. На другому етапі Аргентина в групі з Бразилією, Нідерландами та НДР здобула лише одну нічию (якраз зі східними німцями), а Гаусман забив свій третій гол на турнірі.

Більшої слави Аргентина здобула за чотири роки на рідній землі. Гаусман потрапив до збірної, незважаючи на те, що провів цикл перед Мундіалем вкрай нестабільно. Не вражав результатами та рівнем гри "Уракан" (73-й так і залишився піковою вершиною для команди), а "Божевільний" все глибше занурювався в трясину алкоголю. Одного разу він забив "Рівер Плейту", провівши ніч перед тим в хмільному царстві. Він не прийшов до тверезої тями, але дошкандибав до стадіону і постав перед партнерами у всій "красі алкоголіка". Когось іншого вдарили б під зад, однак з ним не могли так обійтися. Його помістили до ванної з холодною водою і дали ще трохи часу відіспатися. Перед виходом на поле напоїли кількома порціями кави. Він вийшов, забив, відсвяткував гол і симулював травму, попросивши заміну… Він проклинав себе, хоча забитий гол бодай трохи відбілював його уже скалічене сумління.

В процесі формування аргентинської заявки на чемпіонат світу 1978 Сесар Менотті (той самий "футбольний батько", який свого часу і запросив Гаусмана до "Уракана") мусив витерпіти тиск з боку високоповажних чинів. На фінальній стадії формування складу йому належало скоротити заявку з 25-ти до 22-х футболістів. Був відсіяний і, зокрема, 17-річний Дієго Марадона. Зате залишився нестабільний і з чималими функціональними проблемами Рене Гаусман. "Менотті запросив мене по старій пам'яті, я погано грав у тих матчах. Але у нас була чудова команда і ми заслужено стали чемпіонами", - згадував пізніше Рене Орландо. Він зіграв в п'яти поєдинках (в тому числі і в фіналі, вийшовши на заключних п'ятнадцять хвилин боротьби з Нідерландами), забив один гол (у ворота оглушеної класом суперника збірної Перу), але волів би якнайшвидше забути той час.

Сесар Менотті і Рене Гаусман

Коли на початку 80-х рідний для Гаусмана "Уракан" поглинула криза, "Божевільний" прийняв новий виклик. Точніше, переконував себе, що здатен прийняти. "Я доведу, що це не фінал. Це виклик для мене", - говорив він, переходячи до складу "Рівер Плейта". Але не провів в новій команді й п'ятнадцяти матчів. "Кілька разів він зіграв, але не показав того, чого ми очікували", - традиційний для таких випадків вирок.

"Рене Орландо Гаусман програв свою боротьбу лише раку"...

Опісля Рене Гаусман трохи пограв за чилійський "Коло-Коло", за "АмаЗулу" з ПАР, на фінішній прямій за інерцією виступав у "Індепендьєнте", а завершив кар'єру в "Экскурсіоністас", де колись спробував вперше стати на рейси футболіста-професіонала.

349 поєдинків на клубному рівні, 129 голів. В середньому він забивав 0,37 м'ячів за матч. Його називають "Джорджом Бестом від Аргентини", одним з найліпших "правих крил" в історії цієї багатої на футбольні діаманти країни. Його боротьба з "зеленим змієм" хоч і мала важкі наслідки як на футбольному полі, так і у звичайному житті, не була однозначною з точки зору результату для кожної зі сторін. Беззаперечно і безповоротно Рене Орландо Гаусман програв свою боротьбу лише раку… Той зжер його приблизно за півроку після виявлення.