Тарзан, що зупиняв Пеле. Пішов у вічність найкращий воротар в історії Аргентини

12 червня в Аргентині день брамкаря. Це було заведено ще за життя Амадео Рауля Каррісо на честь його дня народження. Хтось вважає його найкращим голкіпером Латинської Америки за усі часи, хтось найкращим за історію аргентинського футболу. Перше є підставою для нескінчених дискусій, друге визнають майже усі. Убальдо Матілдо Фіжол, чемпіон світу 1978-го року, мабуть, був не менш ефективним у рамці, Уго Орландо Гатті не меш ефектним за Каррісо. Проте харизма, авторитет, ігрове довголіття і новаторство Амадео Рауля на прізвисько "Тарзан" відводять йому особливе місце в історії футболу.

Він другий серед рекордсменів головного аргентинського дивізіону за віком – останній матч провів у 42 роки. Уго "Ель Локо" Гатті, який наслідував багато з манери гри Каррісо, зіграв у 44. А от якщо брати усі професійні виступи, то вони на рівних, адже Гатті весь час грав на батьківщині, а Амадео у 44 остаточно залишив ворота після виступів у Колумбії.

Аби зрозуміти чому Каррісо настільки культова постать для Аргентини, треба згадати ключові моменти його біографії. Просто феноменальні показники статистики це ще не все, за що його люблять. У 18 років (1945) він дебютував за "Рівер Плейт". Це час розквіту "Ла Макіни", так називали тогочасний склад "Рівера". Він беззаперечно найкращий за усю історію клубу і вважається так само найкращим для історії аргентинського футболу. Так, не збірні 1978-го чи 1986-го, які вигравали чемпіонати світу. Усіх вражали не тільки перемоги "мільйонерів", а й сила, артистизм, взаємодія футболістів. Обличчям "Ла Макіни" були усі форварди: Альфредо Ді Стефано, Хосе Мануель Морено, Анхель Лабруна, Адольфо Педернера, Фелікс Лустау і Хуан Карлос Муньос. Каррісо та Нестор Россі були запорукою протидії атакам суперника. Воротар здавався надто ексцентричним – вибігав за межі штрафного майданчика грав ногами. Легко міг віддати довгу передачу до штрафного майданчику суперника.

Амадео був досить високим (для тих часів 188 см, як для наших 198), струнким і просто красунчиком. Схожим на Джонні Вайссмюллера, якого весь світ знав як незмінного виконавця ролі Тарзана у численних фільмах про людину-мавпу.

До речі, 1950 року Каррісо сам знявся в кіно, він грав футбольного голкіпера.

Отож співпали усі потрібні фактори для великої слави й любові: майстерність, привабливість, успіхи персональні та командні, особлива аура навколо його клубу саме в той період. "Ла Макіна" проіснувала з 1941 по 1947 роки, так вважається за класичним визначенням. Вона здобула купу трофеїв, а збірна Аргентини виграла тоді три Копа Амеріка з чотирьох. Далі хтось закінчував кар’єру, хтось тікав до Колумбії через великі гроші і проблеми в аргентинському футболі, а от Каррісо лишився.

Особливою сторінкою в житті брамкаря-новатора була збірна. Аргентинцям тоді дуже боліло, що в часи "Ла Макіни" не було чемпіонатів світу. Вперше після другої світової "албі-селесте" поїхала на світовий форум у 1958-му. Очікування вболівальників були захмарними. Каррісо, Анхель Лабруна, Оресте Омар Корбатта, Нестор Россі, Педро Деллача і знаменитий у минулому бомбардир та успішний на той час тренер Гільєрмо Ситабіле мали, щонайменше, привезти додому медалі. Проте Аргентина не вийшла з групи: програла ФРН та Чехословаччині, в обох поєдинках Амадео Рауль припускався результативних помилок. Отож вдома усю команду чекала обструкція, а "Тарзана" - особливо потужна.

З того моменту Каррісо зав’язав зі збірною на довгі шість років. Знов його викликали 1964-го, коли гравець наближався до 38-річчя. Повернення виявилося надзвичайно ефектним – "албі-селесте" на бразильських стадіонах яскраво виграла Кубок Націй - турнір за участі чотирьох топ-збірних за коловою системою. Переможець здолав Англію з Боббі Чарльтоном, Муром та Бенксом; Португалію з Еусебіу, Колуною та Торрешем. Особливо ж ефектно Бразилію (на той момент дворазового чемпіона світу) з Пеле, Вава, Жерсоном, Жилмаром та Карлосом Альберто, 3:0. В тому матчі Каррісо відбив пенальті від Жерсона. На Кубку націй він не пропускав в усіх трьох матчах. Взагалі, того року "Тарзан" відбив шість з дванадцяти одинадцятиметрових в усіх іграх.

Пенальті були його спеціалізацією, Каррісо перший з аргентинців - дехто вважає, що й серед латиноамериканців, - хто мав цілу стратегію дій під час пенальті. Той ж Серхіо Гойкоечеа, що прославився своїми "з’їденими" пенальті на Чемпіонаті Світу 1990 року, визнавав, що чимало важливих моментів у підготовці до таких ударів йому підказав Каррісо.

Останнім часом Амадео Рауль був почесним президентом "Рівер Плейту". Він помер у 93 роки.

Донині в Парагваї грає Хуан Пабло Каррісо, теж екс-брамкар збірної Аргентини і вихованець "Рівера". Проте він не родич "Тарзана". Від легенди йому дісталося прізвисько Амадеус.