Людина-століття. Про Хрещеного Батька світового футболу

Рівно сто років, три місяці та вісім днів прожив Жан-Марі Фостен Ґйодефруа де Авеланж. Замість усього цього набору імен його звали скорочено – Жоао. 24 роки він керував світовим футболом, але величезний вплив мав значно довше. Людина-епоха, глиба, але точно не в позитивному розумінні. Зокрема його називали Хрещеним Батьком світового футболу. Як і літературний (чи кіношний) мафіозі, він сам відійшов від справ, але на відміну від дона Корлеоне, Авеланж не був вихідцем з бідноти.

Якщо б він ще був живий, то сьогодні б святкував День народження, 104-й.

Авеланж походить з родини бельгійських емігрантів. Його батько якось їхав у комерційних справах з Бельгії через Англію до США. В дорозі він чомусь затримався і спізнився на свій трансатлантичний рейс, засмутився. А згодом зрадів – він мав квиток на той самий єдиний рейс "Титаніка".

Родина Авеланжів має свою цікаву олімпійську історію. Брат нашого героя Жуліо взяв участь у Олімпіаді 1932 в Лос-Анджелесі, виступав у плаванні. За чотири роки в Берліні вже поплив сам Жоао. Це була така собі програма дій, яку склав батько Жозеф Фаустен. Наприклад, Жоао Авеланж дуже любив футбол і виступав у молодіжному складі "Флуміненсе" на позиції лівого захисника. Татусь змусив полишити непрестижну гру і відправив сина у секцію плаванням, там, на його думку, легше було стати видатним спортсменом, а ще це справа для благородних осіб. До речі, батько не зміг повболівати за синів на Олімпіадах, він помер напередодні Ігор-1932. Цікаво також, що Жоао в 36 років зіграє на Іграх в Гельсінкі за ватерпольну збірну Бразилії. Але вражає навіть не це. 1948-го після купання у річці Тіете він захворів на тиф. Все було дуже погано, з 85 кілограмів Авеланж схуднув до 50. І все ж він інколи не здавався, цілеспрямованість завжди вирізняла його.

На Олімпіаді у Мельбурні 1956 це був вже не спортсмен, а керівник делегації. 1958-го на легендарному чемпіонаті світу – одним з очільників делегації. Так, він любив футбол, але чіткий вибір в бік адміністративної роботи в ньому зробив, розуміючи, яку шалену хвилю успіху підхопила збірна Діді, Пеле та Гаррінчі. Успіх – то популярність, а популярність – то гроші і впливові знайомства. Перемоги "селесао" робили Жоао все могутнішим, та в певний момент він втратив пильність і почав заграватися. В день 14-го червня 1974-го року він мав перемогти, або остаточно вбити свою кар’єру й, можливо, навіть сісти за грати.

Тоді під час 39-го конгресу ФІФА Жоао Авеланж конкурував з рафінованим джентльменом Стенлі Роузом за посаду президента цієї організації.

На той момент Авеланжу небезпечно було повертатися на батьківщину, адже ошукані ним бізнесмени взялися засудити хитруна. Через корупційні оборудки в компанії, що мала монополію на виробництво та продаж в Бразилії автобусів, теж світить буцегарня. А ще й військові, котрі тоді повністю керували країною, хотіли прибрати сеу Жоао і поставити на посаду футбольного очільника одного з генералів.

Отож Авеланжу потрібно було тільки перемагати на конгресі ФІФА у Франкфурті-на-Майні. Напередодні головного голосування він отримав від військових наказ не голосувати за допущення Тайваню до участі у змаганнях під егідою ФІФА. Але Авеланж ризикнув. Він підтримав Тайвань, вмовивши його представників погодитися виступати саме не під назвою Китай – так офіційно зветься країна, яка вважає комуністичний Китай окупованою територією. Такий крок надав додаткові чотири голоси. Остаточний рахунок – 68 проти 52. Стенлі Роуз не те що б не вмів вести перемовини, він не вважав за потрібне хитрувати. Англієць вірив у свою програму, особистий авторитет і, що для нього стало фатальним, не хотів міняти футбол у бік комерціалізації. Популярність ж цього виду спорту тоді вже сягнула неймовірних висот, а розвиток ЗМІ, особливо телебачення, відкривав шлях до сотень мільйонів прибутку у будь-якій валюті.

Клуби це давно зрозуміли і почали заробляти, але на рівні збірних Роуз та інші старорежимні керівники намагалися все лишити як є. Якщо б комерціалізацію в футболі почав Роуз та інші джентльмени, то цілком вірогідно, що футбол зараз мав би інший вигляд. Натомість, прийшов Авеланж, а згодом він приведе Блаттера і Тейшейру.

Власник Adidas Хорст Даслер дуже допоміг бразильцю очолити ФІФА, за що прагнув стати титульним спонсором усіх великих змагань на рівні збірних. Згодом Авеланж та Даслер ще пропхнули на посаду генсека МОК іспанця Хуана Антоніо Самаранча, захопивши керування спортивним світом у свої руки. Варто чесно зауважити, що Авеланж і його клан справді зробили чемпіонати світу надприбутковими, бюджет 1974-го року в 20 разів менший за бюджет 1994-го. Олімпіади взагалі вийшли в плюс після жахливого комерційного провали Ігор у Мельбурні та політичних конфронтації Ігор 1980-го та 1984-го років.

Але Авеланж та його знайомі працювали в першу чергу на власні кишені і хабарі стали сягати космічних сум. Бразилець нічим не гребував.

Якось Жоао зустрівся з головою організаційного комітету чемпіонату світу-1982, колишнім фінансовим директором мадридського "Реалу" Раймундо Сапортою і наказав віддати 400 віп-квитків на найкрутіші матчі. Сеньйор Раймундо обурився таким здирництвом й відмовив. Тоді 66-річний (!!!) Авеланж ледь не побив 55-річного Сапорту і зачинив його в номері готелю, пообіцявши не пускати до туалету, а також не годувати і не давати пити – кристально чистий бандитизм. Тим паче, згадаємо, що сеу Жоао був кремезним дядьком з доволі таки суворою зовнішністю. Чим закінчилася та історія, сподіваюся, ви вже здогадалися.

Дуже хитрий, невтомний, і досить грубий – так характеризували Авеланжа підлеглі. Останнє часом йому заважало, тому Жоао взяв до своєї команди (чи то банди) зовсім іншу за поведінкою людину.

Лагідне обличчям, м’який голос та ідеальні манерами — це Зепп Блаттер. Його поставили на посаду генерального секретаря ФІФА, прибравши останнього з когорти джентльменів Гельмута Кайзера.

Вибори ж Авеланж вигравав за рахунок маленьких і бідних країн – їхніх представників підкуповували, а самим федераціям обіцяли хоч трохи грошей і різні африканці та азіати просто давали більше голосів ніж високорозвинені футбольні держави.

1998-го Жоао залишив посаду президента ФІФА, його місце посів Блаттер, в МОКу він був до 2011-го. Та чим далі, тим більше розслідування душили старого. Взялися й за його тестя Рікардо Тейшейру. 2012-го року у Швейцарії було винесено вирок, проте посадити Авеланжа не могли. 2007-го в Ріо-де-Жанейро відкрили футбольний стадіон, який назвали на його честь, однак це тривало не довго. Нині арена носить ім’я Нілтона Сантоса, адже колишній керівник ФІФА викликає асоціації з гігантською корупцією. Коли Авеланж помер влітку 2016-го, жоден політик і державний діяч не згадав про нього, надто густою була тінь його злочинних вчинків.