Розвінчаний міф згубної звички. Барселона вміє розпоряджатися своїми силами

Як вранішня зарядка входить у звичку любителів здорового способу життя, так гра на напівобертах вкоренилася в манеру поведінки "Барселони" на полі. Що не матч цього сезону – то розкол футбольного суспільства на дві частини: одні захоплювалися раціональністю хлопців Вальверде і дивувалися тим бездонним запасом міцності, що відчувався в грі "Барси"; інші ж згущували фарби, зазначаючи, що звичка постійно здобувати перемоги малою кров'ю рано чи пізно вилізе "Барселоні" боком.

Примітно, що підтвердження своїх теорій впродовж сезону отримували обидві сторони. Нерідко ми бачили, що "Барселона" здобувала перемоги в прогулянковому стилі, а вже в наступному матчі, - більш відповідальному і складному за вивіскою, - додавала стільки обертів, стільки було потрібно. Ба більше, ми були свідками випадків, коли навіть впродовж одного матчу каталонці перемикали швидкості своєї гри на мінімальну і максимальну ступені (згадаймо хоча б нещодавній поєдинок з "Вільярреалом", коли після рахунку 2:0 на свою користь каталонці зупинилися, пропустили чотири м'ячі у свої ворота і знову увімкнулися, завершивши гру внічию 4:4).

Бачили ми й інші випадки – коли спроби зекономити сили оберталися болісними кубковими поразками від "Леванте" та "Севільї", втратами очок на рівних місця у чемпіонаті в поєдинках з "Леганесом", "Атлетіком", "Валенсією". Подібна схильність до легковажності наштовхувала на песимістичні думки якраз в контексті Ліги чемпіонів. Скептики в передчутті потирали руки: нехай лише доведеться зіграти з гідним суперником, а не "Ліоном" чи МЮ. Звичка відбуватися малою кров'ю тут же перетвориться на бич, наче хвороби легенів – для заїдливих паліїв. І "Ліверпуль" став для "Барселони" справді потужним викликом.

Викликом, котрий зрештою обернувся вітриною для Ернесто Вальверде. Вітриною, в дзеркалі якої не відображається кілька розмитих відображень. На передовій полиці чітко красується одне лише вміння тренера контролювати поведінку свої команди. І всі розмови про вкоренілі звички, про загрозу не відчути моменту, коли варто вмикати наступну швидкість, загрожують цій вітрині не більше, аніж пилюка загрожує добрій домогосподарці.

"Барселона" показала, що здатна керувати своїми силами, своїм потенціалом, своїми ресурсами. Вчорашній матч вимагав від "Барселони" високого відсотка реалізації моментів і надійної гри в захисті. Якщо з першим завданням вдалося впоратись на відмінно, то не пропустити вдалося не без допомоги везіння. З іншого боку, удача лише раз вберегла "Барсу" від проблем, коли спрямувала удар Салаха не в площину порожніх воріт, а в каркас. Коли ж з вбивчої позиції промахнувся Садіо Мане, коли зі зручних становищ не переграли тер Штегена Салах, Мілнер і той таки Мане – це вже проблеми "Ліверпуля". Як і удар Фірміно, з яким впорався Іван Ракітіч. Захист "Ліверпуля" на чолі з неперевершеним зазвичай Вірджилом діяв не так самовіддано, як захист "Барселони", котрий, насправді, рідко у внутрішніх змаганнях перебуває під вогнем та тиском.

Ще один міф, котрий належать розвіяти "Барси" – це залежність її гри від Ліонеля Мессі. В цьому сезоні ми не раз бачили, як аргентинець виходив з лави для запасних з чіткою метою зробити результат в поєдинку, котрий складався не на користь гранатової армії. Але бачили ми також поєдинки проти "Інтера" (Ліга чемпіонів), "Реала" (перше коло Ла Ліги), коли відсутність аргентинця майже не вплинула на структуру і потужність гри "Барселони". Значно більші проблеми виникають тоді, коли немає потрібного настрою.

У вчорашньому поєдинку, до слова, "Барса" поступилася суперникові за важливими компонентами гри – за кількістю ударів по воротах, за володінням м'ячем, за кількістю передач, у відстані, що пробігли футболісти на полі. Але могла виграти навіть 5:0. В цьому вся "Барселона" – раціональна, розумна, здатна керувати своїми силами і своїм потенціалом. У Ернесто Вальверде немає згубної звички діяти в напівобертах. Є лише вміння добре варіювати ресурсами.