Сантьяго Бернабеу: Батько Реала

1 червня 1978-го року. Останнім часом Сантьяго Бернабеу практично не вилазить з лікарні. Відколи в вересні минулого року з’явився цей жахливий біль, він лежить прикутий до ліжка. Сантьяго більше немає сил, щоб покататися на своєму улюбленому човні "Біла Стріла" (Президент охрестив його на честь Альфредо Ді Стефано). Попри те, що Бернабеу стоїть на межі життя і смерті, він продовжує залишатися президентом "Реала". Хоча стан здоров’я вже кілька років не дозволяв йому регулярно з’являтися на базі команди. Думки президента зараз повністю займає одна думка: "Кому залишити улюблене чадо?" На щастя, в нього є ідеальний кандидат. Раймундо Сапорта, права рука Бернабеу, має впоратися з цим непростим завданням. Адже він завжди виконував всі, навіть, на перший погляд, нереальні завдання, які ставив перед ним всесильний дон Сантьяго. Потім думки Бернабеу повернулися до того, чи він правильно прожив своє життя: "Тепер я знаю, хто був добрим, а хто поганим. Я дивився на світ очима Муньйоса Грандеса (Міністр оборони Іспанії та офіційний наступник Франко), однак згодом зрозумів, що я зробив невірний вибір. Найгірше в війні, те, що вона породжує набагато більше поганих людей, ніж їх вбиває". Наступного дня о 6:15 Бернабеу вирушив у подорож, з якої не повертаються…

15-е вересня 1943-го року. Мадрид. Все розпочалося з тих клятих 11:1, коли стадіон "Чамартин" нагадував пекельний котел. Події, які трапилися того дня, стали фатальною іскрою, з якої розгорілося полум’я кривавої багаторічної війни між "Реалом" та "Барселоною". Відтоді дров в багаття завжди підкидала політика. Тоді цей конфлікт намагалися сховати під сукно, але не вийшло. Антоніо Перальбу "попросили" піти з посади президента "Реала". Святе місце не могло довго залишатися порожнім. Головний друг іспанських фізкультурників, генерал Москардо посадив в президентське крісло мадридців Сантьяго Бернабеу. Коли новопризначений президент вперше розкладав свої речі в кабінеті, він би нізащо не повірив, що займатиме цей пост майже 35 років…

8-е червня 1895-го року, Альманса. Цього дня в сім’ї Хосе та Антонії, валенсійського адвоката та іммігрантки з Куби народилася сьома дитина, яка прославить прізвище Бернабеу. Коли Сантьяго виповнилося 5, родина змінила Альмансу на Мадрид. В столиці його батько вирішив зав’язати з адвокатською практикою і став управителем величезного маєтку. Тато постійно пропадав на роботі. Тому хлопчик практично весь вільний час проводив в товаристві матері і м’яча. Цікаво, що спочатку Сантьяго не мав жодного бажання грати в футбол, але старші брати змусили. Поступивши в коледж імені Августина в Cан-Лоренсо-де-Eль-Ескоріаль, він на деякий час забув про футбол. Щоправда, від долі не втечеш. "Я знову почав грати в футбол, оскільки це був єдиний спосіб не змерзнути в дворі", – згадував Бернабеу. Цікаво, що майбутній форвард тоді стояв на воротах. І тут брати знову сказали своє вагоме слово та перевели його на вістря атаки. Вони виявилися непоганими тренерами, адже Бернабеу став кращим бомбардиром команди.

Також Бернабеу любив розповідати такий анекдот про каталонців. "Коли я ще грав за "Реал", я мав друга. Він мав лише одну ваду – був каталонцем. Навіть більше, він хизувався цим. Якось, коли Мадрид знищив "Барселону" 3:0, я взяв його з собою в бордель. Там він зажадав собі повію, яка вміє робити це по-каталонськи. На жаль, жодна з них не виявилась настільки добре обізнаною з мистецтвом кохання. Проте одна з дівчат поцікавилась: "Я не маю зеленого поняття, як це робиться по-каталонськи. Я не впевнена, що взагалі існує такий метод. Просто скажи мені, що я маю зробити і я виконаю всі твої бажання. Якщо мені сподобається, я дам тобі 50-відсоткову знижку". Почувши ці слова, мій товариш розсміявся та сказав: "Прекрасно, тепер ти навчилася робити це по-каталонськи"".

Якось розлючений Бернабеу сидів на трибунах власного стадіону та дивився, як ненависна "Барса" вихопила в нього з-під носа кубок Іспанії. Дружина міністра внутрішніх справ Каміло Веги спробувала підсолодити гірку пігулку президенту "Реала".

– Сантьяго, ми програли. Як мені прикро!

Через якусь мить міністр провів дружині лікбез:

– Рамоно, спочатку слід привітати президента "Барселони". Жіночка повернулася до представника каталонців та з вдаваною посмішкою промовила:

– Мої вітання. Адже "Барселона" це також Іспанія, чи не так?

Президент Нарсіс де Каррерас, який чув попередні діалоги, не мав жодного бажання корчити з себе дипломата та дав гідну відсіч дружині міністра:

– Шановна синьйоро, не ї… ть мені мізки!

В цьому матеріалі не можна не згадати про знаменитий афоризм Бернабеу: "Я люблю Каталонію, але не люблю каталонців". Ці слова могли мати кепські наслідки для Сантьяго. Адже, попри попередні заслуги, перед режимом, влада найменше хотіла, щоб хтось починав ділити Іспанію. Як завжди, на допомогу президенту прийшов вірний друг Раймундо Сапорта: "На жаль, ви ці слова зрозуміли неправильно. Сантьяго мав на увазі, що він любить Каталонію, незважаючи на те, що не всі каталонці люблять його". Але повернемось до "Реала".

В складі "бланкос" після війни залишилось лише п’ятеро гравців. Клуб, як і вся Іспанія, лежав в руїнах. Фінанси команди співали романси, а розбомблений стадіон мадридські бідняки перетворили на город. Клубний музей також зазнав непоправних втрат – більшість кубків, які Реал завоював до "громадянки", канули в Лету. Не дивно, що свій перший чемпіонський титул мадридці здобудуть аж через 15 років після закінчення конфлікту. Можна з впевненістю сказати, що трофейний голод тривав би ще довше, якби не Бернабеу.

15-го вересня 1943-го року Сантьяго сказав своїй дружині Марії: "Кохана, не переживай, це лише на рік. Потім я віддам президентський штурвал в більш надійні руки". Марія занадто добре знала Сантьяго і, звичайно ж, не повірила Бернабеу. Проте навіть вона не припускала, що цей "рік" триватиме аж 35 років. Президент завжди останнім покидав стадіон. Хтось мусив перевірити, чи всюди вимкнули світло, оскільки пересічні працівники клубу часто забували зробити це, не переймаючись тим, що важливою є кожна песета. Бернабеу, як відповідальний сторож, обходив "Чамартин" та гатив по вимикачах в кімнатах, в яких продовжувало горіти світло. Стрімко переходячи від одного приміщення до другого, він залишав за собою лише сигарний дим в гаснучому світлі.

Від любові до страху часто лише один крок. Коли Бернабеу заходив в роздягальню, гравці мадридців воліли б мати плащ-невидимку. Якщо в повітрі літали лише матюки, то можна було сказати, що в президента сьогодні чудовий настрій. Однак набагато частіше в футболістів летіло щось набагато важче. Іспанські журналісти так і не змогли зрозуміти, ким насправді був дон Саньяго: монархістом, який деколи прикидався республіканцем? Націоналістом, котрий розчулено розповідав, яку насолоду отримували іспанські комуністи-емігранти, спостерігаючи за грою "Реала". Католиком, котрий є антиклерикалом? Джентльменом, котрий лається як швець? Щоправда, на одне питання є однозначна відповідь. Бернабеу був батьком. Він часто називав гравців дітьми, дітьми, яких він так і не дочекався в шлюбі з Марією.

Дон Сантьяго не закінчував новітніх шкіл, а тому керував своїм дітищем залізною рукою. Кращі гравці "Реала" також не отримували жодних преференцій від суворого батька. "Президент стверджував, що нашими вболівальниками в основному є люди з невисокими доходами і не потрібно вихвалятися перед ними своїми багатствами. Тому, коли я вже мав два автомобілі, то я часто замовляв таксі або ж йшов пішки, особливо біля будинку, в котрому жив Бернабеу", – згадував Альфредо Ді Стефано. Сам Сантьяго продовжував їздити на довоєнному "Фольксвагені". Звичайно, що цей автомобіль не відповідав статусу президента "Реала" і з кожним роком йому ставало все важче запихати своє чималеньке тіло в крихітний "Фольксваген".

Не менш активно Бернабеу боровся з гравцями, які хотіли виділитися з-поміж інших своєю зачіскою. "Йди на поле та покажи, чого ти вартий! А зачісками нехай міряються актори!", – любив повторювати президент. Також дон Сантьяго ненавидів, коли хтось порушував встановлені ним правила.

Президент навіть не побоявся поставити на місце самого Хосе Мільяна-Астрая. Цього чоловіка майже всі обходили десятою дорогою. А сваритися з ним – собі дорожче. Хосе був засновником іспанського Іноземного легіону, для якого вибрав слоган "Viva la muerte!" – "Слава смерті!". Під час війни в Марокко Хосе отримав кулю в лікоть, в рану потрапила інфекція і, щоб уникнути гангрени, йому ампутували руку. Згодом Мільяна-Астрая вчетверте поранили. Цього разу йому довелося видалити око. Хосе наводив страх своїм скляним нерухомим оком. Інколи скляне око замінювала чорна пов’язка. Однорукий пірат, психопат, який мав неконтрольовану залежність від кокаїну – вбивча суміш. І на додачу до всього вищезгаданого – неймовірна влада. Хосе звик добиватися свого.

Якось він сидів в президентській ложі мадридського стадіону та почав лапати дружину одного з VIP-гостей. Її чоловік лише безсило спостерігав за нахабою. А ось Бернабеу не хотів дивитися на це неподобство крізь пальці. Він схопив Мільяна-Астрая за комір та викинув його з ложі. Також Сантьяго дав суворий наказ адміністрації стадіону не впускати Хосе на матчі "Реала". Пірат жадав вендети. Він погрожував президенту смертю, а одного дня дон Сантьяго отримав листа, в якому Хосе викликав його на дуель. Проте Сантьяго лише розсміявся на цю пропозицію та кинув виклик в палаючий камін. Бернабеу відчував за своїми плечима підтримку генерала Грандеса, а тому зовсім не боявся Хосе, кращі часи якого давно минули.

Сантьяго був абсолютним монархом, без відома якого нічого не робилися в клубі. Він примудрявся замилювати очі всезнаючій пресі, яка не змогла пронюхати, що після перших топ-трансферів нового президента клуб балансував над прірвою банкрутства. Лише одного разу Бернабеу залишився з носом. Якось він сидів на трибунах "Чамартина", затягуючись сигарою і побачив гравця, який видався йому прибульцем з іншої планети. Він самотужки робив зі збірною Іспанії все, що хотів. Віртуоза звали Ласло Кубала. Бернабеу вже бачив "прибульця" в футболці" Реала". Але цього разу президента перехитрувала "Барселона". Кубала принесе багато трофеїв заклятому ворогу королівського клубу. Сантьяго зробить висновки з цього гіркого уроку. І через кілька років він візьме переконливий реванш. В 1953-у році Бернабеу перехопить в "Барселони" гравця, завдяки якому "Реал" зможе завоювати не лише Європу, а й весь світ. "Вони вкрали в мене Кубалу. А я вкрав в них Ді Стефано. Так, що в нас тепер нічия", – підсумував ті історичні трансферні саги дон Сантьяго. Навіть "родоначальники" не могли стримати компліментів на адресу ідеальної мадридської машини: "Реал" гуляє Європою, як колись вікінги, змітаючи все на своєму шляху", – відзначала The Times.

Коли Бернабеу довідався, що хворий на рак, то попросив свою дружину: "Якщо після моєї смерті клуб запропонує тобі пенсію, не бери її". Дон Сантьяго створив собі кумира, яким був мадридський Реал. Бернабеу просто хотів, щоб улюблена команда перемагала, а все інше не мало жодного значення.