Матчі Реала з Атлетіком теж звуться Ель Класіко. Баски ненавидять Мадрид

Баски – найдивовижніший народ з усіх, які проживають в Європі. Їх всього лише три мільйони (втім, взагалі в світі близько 15 мільйонів осіб мають баскське походження і проживають, в основному, в Латинській Америці), їх генетичний набір хромосом відповідає типовому європейському населенню – тільки доісторичної епохи, їх мова еускара є ізольованою і не належить ні до однієї з відомих сімей мов.

Баски не люблять Іспанію і не вважають себе її частиною. "Сан Мамес", стадіон "Атлетіка", залишався єдиною ареною держави, на якій не плескали Андресу Іньєсті за його історичний гол у фіналі ЧС, який приніс "Червоній Фурії" золоті медалі. Терористична організація ETA (Euskadi Ta Askatasuna, "Країна басків і свобода") своїми кривавими діяннями довгі роки лякала всю Іспанію. Країна розділена на 17 автономних співтовариств, з яких саме Країна басків і Каталонія отримують (на думку уряду, але не мешканців цих регіонів) найбільше преференцій – тільки заради того, щоб вони забули про відділення.

Баскський націоналізм сягає своїм корінням в глибоке минуле – в кінці кінців, навіть під час загальної європейської романізації баски зберігали свій мовний есклав. "Коли весь континент підкорився Риму, - говорив Сабіно Арана на прізвисько "Батько баскського народу", - баски пішли в Кантабрійські гори, зумівши зберегти чистоту крові, свою мову і власну культуру".

Сабіно Арана помер на початку XX століття, але його ідеологія отримала широке розповсюдження в Еускаді.

У "Атлетіку" грають або баски, або футболісти, з дитинства виховані в баскських академіях футболу (у "Реал Сосьєдада", до речі, раніше була така ж трансферна політика) – при цьому баскськими академіями вважаються не тільки ті, що дислокуються безпосередньо в самій Країні басків, але і відносяться до так званих "Баскських земель". Це території з переважаючим населенням басків. В Іспанії це автономне співтовариство Наварра (найсильніша команда – "Осасуна"), у Франції – частина департаменту Атлантичні Піренеї.

У Басконії завжди з огидою ставилися до влади центрального Мадрида. У спортивному ж відношенні вся баскська ненависть дісталася клубу, який, справедливо чи ні, традиційно ототожнюється з цією владою – "Реалу".

Всі звикли до того, що у футбольній термінології "Ель Класіко" – це матч між "Реалом" і "Барселоною". Насправді "Ель Класіко" означає "Класичний", тобто, поєдинок класичних команд – так в іспаномовних країнах прийнято називати футбольні клуби, які ніколи в своїй історії не залишали елітний дивізіон. У Прімері таких команд три – "Реал", 2Барселона" і "Атлетік", і всі матчі між ними іменуються "Ель Класіко". Втім, напруга в іграх між "бланкос" і "Атлетіком" з самого початку було настільки сильним, що незабаром поєдинок отримав свою окрему назву: "Ель Велья Класіко", що означає "Старе Класико".

Цікаво, що фанати "Атлетіка" своїми силами створили ще одного принципового ворога столичного клубу.

Як це сталося?

У фіналі першого розіграшу Копа дель Рей (зараз так називається Кубок Іспанії, але в той час це практично був іспанський чемпіонат) "Мадрид" і "Атлетік" розігрували трофей на столичній арені "Іподромо-де-ла-Кастельяна" в присутності десяти тисяч глядачів. "Бланкос" вели після першого тайму з рахунком 2:0, але в другій половині гри команда з Більбао забила три м'ячі, оформивши велику ремонтаду (вольову перемогу). Баскські студенти, які жили в столиці і навчалися в Мадридському політехнічному університеті, виявилися настільки вражені епічністю вікторією, що вирішили заснувати в іспанському кепітал-сіті філію "Атлетіка". Команду назвали "Атлетік Клуб Мадрид", і вона стала носити ті ж кольори, що й основний представник з Більбао – червоні і білі.

Зараз цей клуб відомий як мадридський "Атлетико".

Видатний баскський півзахисник Юлен Герреро, що протягом чотирнадцяти років виступав за "Атлетік" (в дев'яностих за ним полювали всі європейські топи), розповідає, що для "Левів", - таке прізвисько має команда з Більбао, - існує тільки два одвічних суперника: "Матч з "Барселоною" для нас не настільки принципове, оскільки "Барса" – це тільки спортивне суперництво. З "Сосьєдадом" ми сперечаємося за те, щоб називатися найкращим клубом Країни басків, а в іграх з "Реалом" до всього іншого домішуються і політичні мотиви".

Захисник Рафаель Алькорта в 1993-му році перейшов з "Атлетіка" в "Реал", і в Більбао цього не зрозуміли. 9-го квітня 1994-го року Алькорта вперше приїхав на "Сан Мамес" в якості футболіста гостьової команди. "Атлетік" виграв 2:1, з трибун кричали: "Алькорта зрадник!", а баскський форвард Куко Сіганда, який забив другий м'яч своєї команди, пробігаючи повз оборонця, хвацько прокричав: "Рафа, це було того варте?". Сім'я Алькорта отримувала погрози від ETA – його називали зрадником баскського народу.

ETA взагалі час від часу чіплялась до футболістів, в тому числі і своїх. Наприклад, французький латераль баскського походження Біксант Лізаразю (по-баскськи – Бішенте Лісарасу, з наголосом на третій склад) став суперзіркою в "Баварії", але до цього відіграв рік в Більбао, і їздив на тренування з охоронцем і в броньованому автомобілі: члени ETA погрожували його підірвати.

Арнальдо Отегі, уболівальник "Сосьєдаду", екс-боєць ETA і колишній лідер забороненої партії "Батасуна" (політичне крило ETA), розповідав про те, що терористична організація кілька разів подумувала і про зрив Ель Велья Класіко. "Але ми не хотіли жертв серед баскського населення, - згадував Отегі. - А крім того, дуже багато хто з нас вболівали за "Атлетік" і мріяв бачити, як "Леви" переможуть "Реал".

Можливо, матч між "Реалом" і "Атлетіком" в останнє двадцятиріччя став поєдинком клубів з різних систем координат, але тільки зі спортивної точки зору. Для Більбао це як і раніше потужне суперництво, старий ворог і бійня, в якій ти зобов'язаний зробити все для перемоги.