Темношкірий баск побив рекорд Прімери. Його батьки пішки перейшли Сахару, а сина назвали на честь священика

Вони йшли понад 5,000 кілометрів.

Кажуть, на автомобілі ця дорога займає не менше 94 годин. А вони йшли пішки.

Черговий караван біженців прямував від столиці Гани Аккри на північ, де за нескінченними пісками Сахари розташована Мелілья - іспанський анклав на африканському березі; разом з Сеутою два останніх осколки колись величезної колоніальної імперії.

У Марії й Артура була одна пара взуття на двох, тому чоловік ішов по піску босоніж. Дружина була вагітна, він як міг намагався її оберігати.

У шлях вони вибралися в основному через майбутню дитину - хотіли врятувати її від безпросвітної африканської убогості. З кожною сотнею кілометрів їх караван рідшав - слабкі просто валилися з ніг. Сахара ставала їх могилою.

Марія і Артур витримали. Взимку 1993 року вони добрели до Мелільї, де побачили величезний табір біженців, що розташувався під шестиметровою стіною, яка відділяла Європу від тих, кому в ній не раді. Щодня натовпи африканців штурмували стіну - і щодня іспанські прикордонники скидали їх назад.

Мігранти розповідали один одному, що в рідкісні дні, коли варта втрачала пильність, щасливчики проривалися всередину. Ніхто, правда, точно не знав, що з ними було далі.

Вони пішли на приступ, коли біженців зібралося особливо багато. Марія була вже на 4-му місяці, треба було встигнути до Іспанії. В той день їх прорвалося чимало. Якийсь майор, побачивши вагітну жінку, яка дерлася вверх по стіні, махнув рукою і відійшов в сторону. Він знав, що внизу все одно чекає поліція, ось і нехай і розбираються.

Марію і Артура заарештували відразу, як вони потрапили в місто. Виявилося, що всіх африканців, які перелізли через стіну Мелільї, депортували назад. Камери були забиті під зав'язку.

Молодий юрист, який випадково проходив мимо, побачив вагітну жінку і йому стало її шкода. Викликавши Марію до себе, він порадив парі позбутися ганських документів і збрехати, що вони з Ліберії - сусідньої країни, де йшла кровопролитна громадянська війна. Так було простіше отримати притулок.

Добрий адвокат підключив до справи благодійний фонд Caritas; з його допомогою Артур і Марія отримали посвідки на проживання і роботу в королівстві.

Відпливаючи на поромі на Піренеї, вони бачили, як нові юрби мігрантів штурмують шестиметрову стіну.

***

Насамперед сім'я припливла в Малагу, звідти відбула в Мадрид, а зупинилася на Півночі, в Більбао, де потрібні були робочі руки.

Даху над головою не було, не кажучи вже про зручності, але їх знайшов і запропонував допомогу католицький священик Іньякі Мардонес. З його допомогою ганці абияк облаштувалися в новій країні. Мардонес же відвіз Марію в лікарню, коли їй прийшла пора народжувати.

Через пару годин Артур подзвонив священику і попросив стати хрещеним батьком малюка, якого назвали в його честь - Іньякі. Іньякі Артур Вільямс.

В усьому іншому життя не давало парі приводів для радості. Вони перебиралися з місця на місце, працюючи на фермах, в ресторанах, аеропортах, службах доставки; Марія доглядала за старими.

У 2002 році у ганців народився другий син, Ніколас. Наглядав за ним в основному Іньякі; батьки з ранку до вечора пахали на низькооплачуваних роботах. Не вистачало навіть їжі, а коли вдома ще й відключили світло за несплату Артур зібрав речі, попрощався з дружиною, синами і поїхав до Лондона працювати вантажником на складі. Там більше платили.

За наступні сім років Іньякі бачив батька рівно 15 разів. Він запам'ятає їх всі до єдиного.

"Є спогади, які змушують тебе завзято працювати кожен день. У мене їх багато. Я пам'ятаю, як мріяв утримувати сім'ю, забезпечити матері краще життя. І у мене був план", - розповість хлопець El Pais через багато років.

Іньякі знав, що ніхто не міг наздогнати його, коли він отримував м'яч. Це гени. Кажуть, вагітним треба багато читати - тоді дитина народиться розумною. Марія Вільямс з Іньякі під серцем брела через Сахару - і її малюк виріс неймовірно швидким і витривалим.

Inaki Williams as a child. He's been an Athletic fan since brith. Cute kid too. pic.twitter.com/q1zTlA8fwm

— Inside Athletic (@InsideAthletic) March 24, 2016

За це і взяли спершу в Club Natación Pamplona, ​​а після і в Athletic Club Deportivo Pamplona, ​​такий собі фарм-клуб "Осасуни", звідки була пряма дорога в професійний спорт.

Там же, в Памплоні, на Іньякі і звернув увагу Фелікс Бургі - скаут, який знайшов для Більбао Хаві Мартінеса, Мігеля Сан-Хосе, Ікера Муніаїна. Взагалі в "Атлетік" не беруть не-басків, але Вільямс народився в Більбао. Він був чорний, але в той же час і свій.

***

У ті роки після тренувань Іньякі ніколи не йшов додому, а залишався судити молодші вікові групи, за що отримував по 10 євро на тиждень - його внесок в скромний бюджет сім'ї.

На шкіряні бутси цих копійок не вистачало, він бігав в дешевій підробці, тому наставник Вільямса в Natación Фелікс Тейнта йому їх подарував:

"Іньякі рано подорослішав не тому що хотів - йому довелося. Він повинен був замінити батька молодшому брату і бути опорою для матері. Ця зрілість дуже допомагала йому рухатися вперед".

У 2012 році, коли Вільямса взяли в молодіжку "Атлетіка", Тейнта особисто відвозив хлопця в Більбао на своїй машині. Старий вірив не дарма. У першому ж сезоні Іньякі забив 34 голи. У його класі вчилися Кепа Аррісабалага, Єрай Альварес, Унаї Лопес, але всі говорили тільки про суперталановитого бомбардира, який прославить Більбао на весь світ.

На той час за "Атлетік" вже зіграв чорношкірий хлопець - Мурісі Рамальо, син ангольського батька і баскської матері, котрий не закріпився в основі, але користувався любов’ю та підтримкою уболівальників. Дорога була прокладена.

Коли Адуріс отримав травму в грудні 2014-го, Ернесто Вальверде викликав з молодіжки Вільямса - і він назад вже не повернувся. До кінця сезону Іньякі провів ще 18 матчів у Прімері і навіть забив у Лізі Європи в ворота "Торіно".

***

З тих пір пройшло сім років, аж не віриться.

View this post on Instagram

Допис, поширений IÑAKI WILLIAMS ARTHUER (@williaaaams11)

На початку шляху в Вільямсі бачили майбутню суперзірку, але зараз вже зрозуміло, що він нею ніколи не стане. Його стеля нижче.

За збірну Іспанії Іньякі зіграв лише один товарняк, а в Прімері забиває по 6-8 голів в сезон. Його мінус - слабка реалізація, та й до техніки на обмеженому просторі теж є питання. Всі хайлайти Вільямса пов'язані з бігом - наприклад, гол "Севільї" в січні 2019-го, коли він розігнався до рекордних 38 км/год.

Втім, Іньякі все одно впевнений, що він - щасливчик. Вочевидь, має право. Його батьки живуть в комфорті, на руках дев'ятирічний контракт з "Атлетіком", а з недавніх пір він ще й автор унікального рекорду Ла Ліги. Просто уявіть, форвард зіграв в 203 матчах чемпіонату поспіль!

He did it!

Iñaki Williams is a record breaker, playing 90 minutes in his 203rd consecutive La Liga game as Athletic Club beat Alavés. pic.twitter.com/qBwdYzZKU9

— FotMob (@FotMob) October 1, 2021

Уже 5,5 років він не отримує травм, дискваліфікацій, що не порушує режим. Тіло Іньякі працює, ніби він кіборг, а не жива людина.

"Я хочу, щоб мене запам'ятали, як Адуріса. Хочу так само вести команду вперед і забивати голи", - зізнався якось Вільямс.

Ймовірно, у нього інша, глобальніша роль в історії клубу. Світ змінюється. У 1992 році в Країну Басків в'їхало 9,000 мігрантів, в 2016-му - 41,000, і ця цифра зростає.

Сьогодні в основу "Атлетіка" проривається молодший брат Іньякі - Ніко. Вони - перші ластівки; можливо, недостатньо талановиті для грандів, але голодні і мотивовані настільки, що у тренерів не залишається вибору. Далі буде тільки більше. З кожним роком проломи в шестиметровій стіні Мелільї стають все ширшими і ширшими.