Марадона в Барселоні: бійки, шедеври, наркотики та прощання без натяку на любов

"Я йшов з Барселони, щоб знайти спокій, якого мені там не вистачало".

Так пояснював це сам Дієго у документальному фільмі, випущеному у 2019 році – приблизно за півтора роки до смерті. Ні, він так і не зміг подолати залежність – від її наслідків і помер.

Це не зменшило кількість його фанатів у світі, зовсім ні. Існує навіть церква Марадони – зі своїми святами, обрядами та 150 тисячами парафіян. "Богослужіння" проводяться переважно у піцерії Pizza Banana у Росаріо; за священне писання прийнята автобіографія "Я, Дієго". Коротше, все серйозно.

І ще, знаєте, на всіх стінах сакральної піцерії його фото – то у кольорах "Наполі", то у біло-блакитній формі Аргентини, а то й у футболках місцевих "Боки" та "Архентінос Хуніорс".

"Барселона" тут майже не представлена. Вона була в житті Марадони, але ті два роки не принесли радості ні йому, ні клубу.

Все це було як у поганому сні, який не бажав закінчуватись.

***

"Барса" переповіла їхню спільну історію до 60-річчя аргентинця, але прикрасила все настільки, що просто нудить.

Насправді, у клубі засумнівалися у доцільності трансферу майже одразу. На ЧС-1982 Марадона дуже старався, але Аргентина провалилася, а сам Дієго у вирішальному матчі з Бразилією був вилучений за рахунку 0:3.

При цьому заплатити "Боці" довелося понад мільярд песет – трансферний рекорд того часу.

Президент "Барси" Нуньєс поклався на свого скаута Хосепа Марію Мінгелью. Той "захворів" Марадоною ще в 78-му, коли його відправили до Аргентини з папірцем, де було ім'я якогось "Хорхе Переса". Звісно, побачивши на полі Дієго, Мінгелья забув про Переса назавжди.

Він навіть спробував вихопити Марадону ще тоді – геній був майже дитиною і бігав за "Архентінос Хуніорс", чий президент прийшов на переговори з Мінгельєю з пістолетом, який поклав прямо на стіл.

"Сподіваюся, ви не заперечуєте? Сидіти на ньому і важко, і незручно" - чорт забирай, як би він заперечив!

Як наслідок, Марадону вели досить довго, щоб розуміти – Дієго створює проблеми не лише на полі та не лише суперникам.

У стартових 15 матчах за "Барсу" він забив 6 разів – зовсім не погано, але тренер Удо Латтек його терпіти не міг. Дієго він називав виключно "дитиною", а одного разу, коли той спізнився на збір, просто поїхав на матч без аргентинця. Дисципліна чи лавка – вибирай!

Дієго, однак, вибрав третє - 15 грудня 82-го лікар Оліва помітив у нього дивний колір очей. Його швидко відправили до лікарні – виявилося, гострий вірусний гепатит B.

***

Він так і не розповів, як його підхопив, хоча загалом усе й так зрозуміло.

Нуньєсу щоранку повідомляли, що пиятики в особняку Дієго не закінчуються з ранку до вечора. Віскі і, що найгірше, наркотики текли рікою.

Марадона не шукав їх сам - допомагали "друзі", завжди готові почастувати футбольну зірку, щоб додати сили на чергову бурхливу ніч із фанатками.

"Поліцейські приїжджали та попереджали мене, щоб я був дуже обережним у цьому питанні і що вони все знають. Звичайно, я й сам здогадувався. Я поговорив з Марадоною, а він відповів, що все брехня, і він нічого не приймає... Ну, так він мені сказав", - згадував потім Нуньєс.

Клуб не став добивати 22-річну зірку, а навпаки – звільнив Латтека та призначив тренером Сесара Луїса Менотті, який добре знав Дієго ще з Аргентини. Курс взяли на ігнорування проблем поза полем заради феєрій безпосередньо на ньому.

Коли Марадона повернувся навесні 1983-го, "Барса" навіть скасувала ранкові тренування, на які він постійно спізнювався, призначаючи заняття на обід, а то й поготів на вечір.

Дієго активно вбивав себе ночами, але він був молодий, сил вагон, і "Реал" страждав від нього по повній програмі. Вперше – у березні 83-го, коли аргентинець забив Мадриду головою і зробив асист на Періко Алонсо – 2:1.

Паралельно "Барса" виграла Кубок Іспанії і нині скасований Кубок ліги, і в обох турнірах Марадона творив дива. В національному кубку він надихнув "Кулес" на ефектний камбек проти "Атлетіка", забивши вирішальний, третій гол (3:1), а потім узяв участь в обох м'ячах каталонців у фіналі проти Мадрида - 2:1.

Кубок ліги - та сама пісня. Знову у фіналі Ель Класіко, тільки цього разу Дієго вже не пасував, а забивав сам. Фінтом, який він відправив Хуана Хосе у штангу, Марадона пишався все своє життя.

Тоді ж він став першим гравцем "Барси", якому стоячи аплодував "Сантьяго Бернабеу" - згодом цей фокус повторять лише Роналдіньо та Андрес Іньєста.

***

Прімеру в тому сезоні виграв "Атлетік", але два Кубки скрасили сезон "Блауграни", та й зв'язка Марадона - Шустер, що набирала обертів, вселяла оптимізм фанатам. Але…

"Мушу зізнатися, я підсів на кокаїн, причому дуже погано. Щоразу я хотів сказати "ні", а в результаті говорив "так". Мені здавалося, що я все контролюю і виберуся, коли захочу, але все лише ускладнювалося", - каявся Дієго на сторінках автобіографії.

Тоді, у 83-му, йому просто знесло дах. Він відмовився поїхати з командою на товарняк у Бордо, вимагаючи мільйон песет; вщент розсварився з Нуньєсом, коли той не відпустив Дієго та Шустера на прощальний матч Брайтнера; розлютив навіть Менотті, коли перед грою з "Мальоркою" забракував усі шість пар бутс, які йому привезли.

Таке просто не могло закінчитися добром – і 24 вересня своє слово сказав Андоні Гойкоечеа на прізвисько "М'ясник із Більбао".

"Я переглянув той матч по телевізору через два дні і зрозумів – Гойкоечеа знав, що хотів зробити. На полі я цього не чекав, інакше б ухилився, як багато разів до цього", - зітхав Дієго.

"М'ясник" зламав йому щиколотку. Так, федерація впаяла баску 10 матчів дискваліфікації, але що з того? Марадона повернувся через 4 місяці геть слабким, а "Атлетік" знову взяв золото.

Кажуть, Гойкоечеа згодом неодноразово демонстрував друзям бутсу, якою зламав аргентинця – він зберігає її вдома як реліквію. Марадона так і не зміг вибачити басків. У фіналі Кубка Іспанії-1984 він не показав видатного футболу, але зав'язав масштабну бійку після завершення зустрічі, вдаривши ногою в груди Мігеля Солу.

На трибунах сиділи король Хуан Карлос, урядовці, знаменитості, а гравці "Барси" та "Атлетіка" били один одного кулаками, ногами, колінами, і ніхто не міг це зупинити.

***

Власне, це і був кінець - яскравий і сумний, як завжди у Марадони. З "Наполі" потім буде те саме - тільки ще яскравіше і ще сумніше. Та й зі збірною теж.

Тоді, у 84-му, Дієго отримав від чиновників три місяці заборони на футбол, і Нуньєс ухвалив рішення, яке підтримав навіть Менотті:

"Барселоні" потрібні гравці з ідеальним іміджем, не конфліктні, які приносять користь бренду клубу".

Марадону не виставили на трансфер формально, але клуб шукав покупця. З цим були проблеми. До Німеччини та Франції ще не прийшли великі гроші; в Англію після війни за Фолкленди дорога була закрита; посилювати конкурентів по Ла Лізі "Барса" не хотіла. Залишалася лише Серія А, але й там свої складнощі.

"Ювентус" вже укомплектувався легіонерами з Платіні на позиції десятки; "Інтер" вклався в Румменігге; "Удінезе" - у Зіко, "Фіорентину" тягнув дует Фалькао та Сократеса. Трансфер затягувався.

"Я хочу піти! Чуєте мене, я хочу піти негайно!" - Марадона кричав і стукав у двері президента Нуньєса, але той навіть їх не відчинив.

На публіці він заявляв, що Дієго не продається, а сам чекав, поки Коррадо Ферлаїно, будівельний магнат з півдня Італії, отримає позику у розмірі 1,3 млрд песет - на 500 тисяч більше, ніж заплатила сама Барселона. Нуньєс таки умів вести справи.

Того літа він звільнив Менотті, найнявши Террі Венейблса, а місце Марадони у заявці віддав ніякій не суперзірці, а трудязі-шотландцю Стіву Арчібальду. Той забив 15 голів у дебютному сезоні, і "Барса" вперше за 11 років виграла Ла Лігу.

***

Дієго за цим всім навряд чи стежив - вистачало своїх турбот.

"Наполі" щойно закінчив сезон на 12-му місці, а в його музеї стояли два Кубки Італії, проте на "Сан-Паоло" Марадону зустріли 80,000 фанатів, і цього було достатньо.

Ель Дієго продав будинок у Каталонії, погасивши борги, що накопичилися, і поїхав, як він сам казав, "без поняття куди".

І все в нього було потім у Неаполі - і трофеї, і слава, і шалені голи, і такі ж вечірки, знайомства з мафією, поліцейські допити, позашлюбні діти та цілий культ на міських вулицях.

Тільки спокою, якого він шукав після Барселони, в Італії не знайшлося.

Та й ніде не знайшлося, аж до самої смерті.