Підсумки ЧС-2014. Франція

Збірна Франції на Бразильський Мундіаль відправлялась не як фаворит, і не як аутсайдер. Про статус колективу Дідьє Дешама, взагалі, мовчали, так як конкретно ніхто не міг сказати чого саме чекати від "триколірних" на цьому турнірі. Навіть у Франції, навіть наближені до команди люди утримувались від прогнозів, констатуючи тільки очевидні факти і тільки на їх основі роблячи якісь припущення.

Про збірну Франції як про потенційного фіналіста Мундіалю вперше заговорили після матчу другого туру групового етапу. Одна справа, що "триколірні" впевнено розібрались в двох стартових поєдинках з Гондурасом та Швейцарією, а інша – те, що "Les Bleus" при цьому використала далеко не весь свій потенціал. Підсилювали враження про виступ французів відомості зі стану команди за межами футбольного поля. Дружелюбна, командна атмосфера в роздягальні знаходила своє відображення, власне, і на зеленому прямокутнику. Франція постала унікальною командою. Командую, в якій майже кожен з 11-ти наявних на полі футболістів може взяти на себе роль лідера; командою з зірками світового масштабу, але в якій ніхто не перетягує ковдру на себе; командою, в якій зручно відкриватись найпотаємнішим граням талантів тих чи інших гравців; командою, нарешті, яка має надійні тили в обличчях футболістів, що починали матчі з лави запасних. Найголовнішим і, по суті, єдино актуальним питанням залишалась спроможність чи не спроможність Дідьє Дешама правильно використати всі ті козирі, що були в нього на руках.

І от чемпіонат світу для французів вже завершився, а відповідей так і немає. З одного боку, Франція дуже яскраво пройшла до чвертьфіналу і там дала гідний бій потужним німцям, з іншого – на поверхню вийшла ще одна проблема колективу, про яку говорили, але пошепки, так як за час каденції Дешама спростувати чи підтвердити її наявність було нереально. Проблема відсутності характеру і важливого в наш час вміння переступати на футбольному полі через себе і свої ідеали.

Матчі відбору були зовсім не показовими. По суті, Дідьє Дешам ще тільки будував свою команду, постійно експериментуючи на полі, власноруч створюючи собі проблеми, а потім героїчно їх вирішуючи. Негативні наслідки експериментів, які ламали цілісність гри "триколірних", французи компенсовували класом. Щоб випередити Грузію, Білорусь, Фінляндію було достатньо поривів окремих футболістів, а раунд плей-офф кваліфікації став відправною точкою саме для командної гри і взаємодії усіх компонентів колективу. Вийшовши у Києві явно не готовими до прагматичної і раціональної гри українців, підопічні Дідьє Дешама і сам тренер загнали себе в глухий кут, давши привід емоційним французьким журналістам вживати в своїх матеріалах епітети типу "ганьба нації" і "найгірша команда в історії Франції". Втім, вже через чотири дні "триколірні" постали у новій іпостасі, в якій і поїхали на Мудіаль. В іпостасі єдиного цілого, де всі в однаковій мірі працюють на результат і де немає основних і запасних.

Те, що Дідьє Дешам змінив у порівнянні з матчем у Києві половину стартової обойми, дало зрозуміти громадськості глибину і міру варіативності цієї команди. Ті поєдинки, власне, додали впевненості раніше нерішучому Дешаму. Тренер, який за чотири дні з вигнанця перетворився на героя нації, страх помилитись перекрив впевненістю в можливості оперативно свої помилки виправити. Далі вже були дійсно сильні і авторитетні рішення наставника: відмова від послуг Саміра Насрі, який загрожував тій самій атмосфері в середині колективу; розроблення схеми гри без Франка Рібері, яка була ефективною і доречною; тонкі психологічні прийоми з підтримки і захисту своїх підопічних. Власне, команда змужніла і їхала до Бразилії упевненою в собі, але абсолютно загадковою як для суперників, так і для експертів з вболівальниками.

4-3-3 з потужним кулаком в центрі поля (Матюіді, Погба, Кабай), активними фланговими захисниками (Евра, Дебюші), і варіативною передньою лінією (Бензема міг зіграти як на вістрі, так і на фланзі, звільняючи місце Жиру; Грізманн як додаткова опція) залишали враження цілісності і зрілості. Щоправда, перший поєдинок проти Гондурасу французи проводили під акомпанемент психологічної скованості, яка заважала команді виступити так, як вона вміє. В результаті, вся гра трималась на індивідуальних діях Вальбуени та Грізманна, від яких уже відштовхувались й інші. Втім, то проявилась ще одна грань цієї команди: у важкому моменті знайшовся лідер (в даному випадку два), який позбавив партнерів нервів і повів за собою. Проти Швейцарії Франція грала вже на значно вищих обертах і з використанням вищого відсотку свого потенціалу. На перший план вже вийшли командні дії і тактичні хитрощі Дідьє Дешама. Саме проти "нейтральних" французи зіграли в манері, яку випробовували в товарняках після травми Рібері: з Бензема на фланзі і Жиру на вістрі. Зміщення Каріма в центр і вривання у вільну зону на фланзі когось із центральних півзахисників створювало на захист швейцарців неймовірний тиск. Прийнято вважати, що оборонці колективу Оттмара Хітцфельда зіграли вкрай невдало індивідуально, однак, логічно, що ті помилки стали наслідком в тому числі і потужної гри суперника.

В поєдинку проти Еквадору французи вперше на турнірі зіштовхнулись з серйозною протидією, але результат того матчу (0:0) не сприймався як щось сенсаційне з урахуванням експериментального основного складу. Дінь, Шнайдерлін, Санья, Косельни - зрілі і конкурентноздатні футболісти, але не ті, на кого були покладені основні надії головного тренера. Варто відзначити гру Мусси Сіссоко, який в тому поєдинку діяв на фланзі. Півзахисник "Ньюкасла" додавав французькій збірній варіативності, пришвидшуючи вихід з оборони в атаку і створюючи щільність в середній лінії.

Пройшовши на одному диханні групу, французи прописались у когорті тіньових фаворитів турніру. Кожен наступний матч повинен був все більше проливати світло на статус "Les Bleus", однак цікавість збуджували домисли про стиль і якість гри французької збірної проти дійсно сильного, класного суперника. Поєдинок проти Нігерії не міг розглядатись як щось особливе. Головне випробування для Франції було у чвертьфіналі. Випробування, яке, забігаючи наперед, "триколірні" не пройшли.

В 1/8-й, звичайно, підопічні Дідьє Дешама переграли свого суперника на класі, зрілості і варіативності. В той час як нігерійці видавали свій максимум, відсутність порядку, класу і тактичної вишколеності компенсуючи захмарним бажанням і не боязню суперника, французи методично розхитували захист африканської збірної, нанісши смертельного удару наприкінці поєдинку. Змінивши акценти в атаці (замість Жиру вийшов Грізманн, Бензема перейшов в центр), європейці змусили помилитись навіть такого майстра воротарської справи як Еньяму. Той невпевнений вихід на перехоплення став наслідком шаленого темпу і напруги, під тиском яких знаходились нігерійці.

Можна, звісно, сказати, що всі ті тактичні хитрощі Дешама німцями сприйнялись як дитяча забавка, бо нічого екстраординарного французи Клозе і компанії не запропонували. Можна, звісно, сварити Дідьє за те, що в момент, коли потрібно було зіграти ширше, протидіяти німецькій щільності в центрі поля, варіантів у тренера не знайшлося. Але головна причина поразки, все ж, ризикнемо сказати, не в тому. Французи навіть за такої важкої і незручної гри мали моменти, але не мали достатньо агресії, цілеспрямованості і впевненості. Не було пориву ні на осмислені позиційні атаки, ні на останній штурм, ні хоча б на один-два сумбурні стандарти. Не вистачило характеру… Як підсумок, слова головного тренера: "Ми грали так, як і завжди на цьому турнірі, різниця між нами і Німеччиною була не такою великою, але німці проходять далі. І це теж заслужено ".

Кращий на турнірі

Матьє Вальбуена… Прийматимуться, звісно, аргументи і на користь Блеза Матюіді, так як півзахисник ПСЖ провів дуже класний турнір. Центральний хавбек в кожному матчі був одним з кращих на полі, встигаючи працювати як на захист, так і на атаку. Блез – футболіст новітньої формації, гравець, за якими майбутнє в футболі. Втім, хочеться особливо відзначити Матьє Вальбуену. Півзахисник/нападник, який провів дуже важкий клубний сезон (травми, нестабільність команди, непорозуміння з тренером і партнерами, психологічна невпевненість) зумів зібратися і бути саме таким, яким його і очікували бачити вболівальники французької збірної. Вальбуена – без перебільшення – геніальний гравець за баченням гри і розумінням футболу, якому не вдалось стати в один ряд з монстрами футбольного інтелекту Хаві, Іньєстою, Пірло тільки через специфічність свого ігрового оточення. Втім, на цьому Мундіалі Матьє зайвий раз довів, що може перебувати на вершині.

Гірший на турнірі

Олівьє Жиру… Нападник "Арсеналу" отримував достатньо шансів для того, щоб заявити про себе. Але одноманітність і інертність не дозволяє про Олівьє говорити в якомусь іншому ключі, окрім як в ключі антигероя. Жоден поєдинок Жиру не провів на рівні, відповідному рівню самобутнього нападника. Навіть в матчі проти Швейцарії, в якому форвард записав до свого активу гол і результативну передачу, Олівьє був в тіні Бензема та інших партнерів. Підсумував невдалий виступ нападника вихід на заміну в поєдинку проти Німеччини, після якого французи, по суті, ніби грали в меншості.

Найбільш пам’ятний момент

Розгром Швейцарії… Поєдинок проти швейцарців запам’ятався цілісною картиною. Це і чудова контратака з забігом Жиру і результативним його пасом на Вальбуену, і геніальна передача Погба на Бензема, і не забитий Карімом пенальті, і, в цілому, збалансована гра всієї команди. Саме після того матчу про Францію заговорили як про грізну силу на цьому Мундіалі.

Фото - Getty Images