Польський П’ємонт. Мандрівка до Кракова з UA-Футбол

Духовна столиця Польщі в футбольному аспекті розділена на двоє. Між фанатами «Вісли» і «Краковії». Обидва клуби утворені рівно 110 років тому, обидва підкреслюють свою суто польську ідентичність. «Jak długo na Wawelu Zygmunta bije dzwon, tak długo nasza Wisła zwyciężać będzie wciąż» - то перший куплет з гімну «Вісли». «Cracovia i jej barwy dwie. Cracovio, po prostu kocham Cię. Cracovia, cóż bardziej polskie jest. Niż Twoja czerwień i biel» - то вже приспів зі славня «Краковії», в якому власне й підкреслюється, що ж ще може бути польським більше, ніж «твоє червоне і біле».

«Кібіци» не приховують ворожого ставлення одне до одного. Дербі там такі, ще аж іскри сипляться. При цьому клубні стадіони суперників – «Краковія» імені маршалека Юзефа Пілсудскі та «Вісла» - знаходяться фактично поряд. Їх розділяє величезна зелена галявина, де у вільні від футболу будні люди відпочивають, вигулюють собак. Зате у дні матчів, особливо в минулому сторіччі, фанати «Вісли» і «Краковії» нерідко влаштовували масові побоїща. «Махачі» на нашому сленгу.

Правила на стадіоні "Краковії" суворі

Мабуть, тим українським вболівальникам, які приїхали майже місяць тому до Кракова, щоб підтримати нашу збірну в зустрічі з командою Косово, пощастило, що та зелена галявина їм не запам’яталася. Бо «кібіци» ворожих клубів на відповідних форумах не приховували свого невдоволення тим, що господарем на їхній території вважається представник іншої країни. Та ще й країни, з якою поєднує спільна і далеко неоднозначна історія. На щастя, далі балачок про сутички справа не пішла. На щастя, бо ж до Кракова з України поїхали не завжди готові до таких оказій ультрас, а звичайні вболівальники. Сили були б нерівними.

Стадіон імені Пілсудскі і вигляд на арену "Вісли" з нього

А взагалі Краків з давніх давен, ще з тих часів, коли Галичина входила до складу Польщі, вважався конкурентом Львова. Чи навпаки – Львів конкурував з Краковом. Саме за оте право вважатися духовним П’ємонтом Речі Посполитої.

Вони справді схожі. Великою кількістю церков (чи костелів), вуличками, архітектурою, багатонаціональним складом населення, нічним життям. Краків славиться Яґеллонським університетом, а у Львова є Політехніка і Національний університет імені Франка. Ті й інші мають свою Площу ринок. Краківську прикрашає двовежний Маріацький собор і 70-метрова вежа, яку іменують ратушею. Насправді то все, що залишилося від ратуші, яку в XVІІ-му сторіччі зруйнувала блискавка. Точніше, ця вежа теж заледь вціліла, але була відновлена і нині начебто похилена на 55 сантиметрів.

Маріацький собор

Посеред Площі ринок – розтягнутий на стометрів торговий зал Сукенніце. Збудована у 1358 році за наказом короля Казимира Великого, спершу ця споруда слугувала звичайним базаром. Сучасне Сукенніце – то музеї, виставки і величезна, вздовж усіх ста метрів у середині сувенірна крамничка.

Зал Сукенніце. Вид із дзвінниці Маріацького собору

А ще краківська Площа ринок вражає великою кількістю голубів. Немов колись на Театральному майдані мого рідного Тернополя. Втім, у Файному місті люди захворіли до того, що щиро повірили в легенду, що «голуби – щурі з крилами» й воліють не те що не підгодовувати, а радше знищувати птахів. Власне, це стосується не лише Тернополя, а й багатьох інших українських міст, зокрема – столиці. Годувати голубів у нас з недавніх пір виглядає ледь не правилом поганого тону. На тих поодиноких бабусь, які ходять з пакетиками зерна і черствого хліба, дивляться ледь не як на прокажених. У Кракові ж не цурається принести голубам не жменьку, а цілу сумку пшениці заможна, судячи з одягу, пані. Висипає на траву, а птахи не сильно поспішають їсти. Видно, що не голодні.

Взагалі, коли дивишся на доглянуті парки і сквери у Кракові, маєш двоякі відчуття. З одного боку, то захоплення, з іншого – заздрість. Добра заздрість, бо такий же порядок можна навести й у нас. Втім, з ким? З тим бидлом, яке руйнує ледь встановлені скульптури на Пейзажній алеї у Києві?

Один із сиволів сучасного Кракова - дракон, який кожних 15 хвилин "дихає" вогнем

Власне, саме ось ці дрібниці, а не пам’ятки, які до того бачив на фотознімках, вражають найбільше. Скажімо, лебеді на Віслі. Чи скульптура собаці поруч із набережною. «Пес Джок, найвірніший з вірних, символ собачої вірності. Впродовж року (1990-1991) він очікував на Ґрюнвальдському перехресті свого господаря, котрий на цьому місці помер» - цей підпис чіпає за живе.

Схожий до цього пам’ятник, до слова, є в Харкові. Правда, про нього майже ніхто не знає. Знаходиться він на сходовому майданчику тенісного клубу «Унікорт», куди років шість тому потрапив майже випадково. Саме там зустріч призначив дворазовий олімпійський чемпіон з волейболу Юрій Поярков. Знаходиться клуб в центральній частині міста між садом Шевченка і зоопарком, за головним корпусом Харківського національного університету імені Каразіна. Так ось, собака там, поруч із будинком, сидить майже як жива, але вилита з мармуру.

«То наша улюблениця, - розповідав Юрій Поярков. – Років 14 тому (а нині – вже всі 20 – авт.) діти недалеко від кортів почули собаче завивання. Кілька днів не могли визначити, звідки воно лунає. Коли знайшли, то виявили там велику вівчарку з шістьма цуценятами. Вона нікого до себе не підпускала. Ми стали її годувати і поступово увійшли в довіру. Потім, коли стало холодно, вирішили прихистити бідолах при клубі. Директор «Унікорту» Валерій Бурко сам взяв цуценят на руки, а мама побрела за ними. Так вона у нас і залишилася. Назвали собаку Пальмою. Вона прожила у нас одинадцять років. Ось тут, на цьому місці, де ми поставили їй пам’ятник, Пальма жила, ми їй тут будку спорудили. Вона розумницею була - ні на кого не гавкала. Відразу зрозуміла, що якщо буде агресивною, перебуваючи постійно на виду, її приберуть. У нас Пальма народила 75 цуценят і, що найцікавіше, жодного ми не втопили. Всіх розібрали діти, котрі займаються у нас в клубі. Коли Пальма померла, поховали її тут же, на пагорбі, а коли проектувався пам’ятник, намагалися зберегти навіть зріст собаки. Тепер Пальма, виходить, теж нас охороняє».

Втім, то так, ліричний відступ для тих, хто збирається відвідати найближчий матч «Шахтар» - «Карпати» чи підтримати збірну в листопаді, в товариській зустрічі проти сербів. Повернемося до Кракова. Звичайно, символ міста – Вавельський замок. Той самий, оспіваний у піснях і переспіваний у гімні клубу «Вісла». Тут розпочинав служіння Богові майбутній Папа Римський Іван Павло ІІ. Тут знайшли вічний спокій 18 польських королів, маршалек Юзеф Пілсудскі і президентське подружжя Качиньских, яке загинуло в 2010 році в авіакатастрофі під російським Смоленськом.

Пам'ятник Маршалеку

Його могила

Звісно, Вавель щодня збирає десятки тисяч туристів. Але полякам треба віддати належне. Святиня є святиня. Наші сусіди не вподобляються французам чи німцям і не перетворюють величний собор на туристичну ґалакалку. Достатньо сказати, що не дивлячись на платний вхід (10 злотих), у церкві заборонено фотографувати. І не лише у головному соборі Святих Станіслава і Вацлава, до речі, а й, приміром, у Маріацькому теж. Що то заборона не формальна, ледь не переконався на власній шкірі. То коли під впливом колег, які крадькома знимкували побачене на телефон, спробував зробити кадр із гробом князя Ягайла сам. Вважав, що перекритий від охоронців людьми достатньо, щоб вони не помітили ні самої фотокамери, ні не почули характерного проклацування. Та на лихо саме в цю мить один із охоронців подивився в мій бік. Через екскурсовода отримав попередження, що в разі повторного порушення група змушена буде залишити собор.

Собор Святих Станіслава і Вацлава

Цікаво, що у склепі, де поховали маршалека Пілсудскі й подружжя Качиньских, зйомка дозволена.

Найбажанішим об’єктом для туристів у Вавельському замку є згадуваний у першому абзаці дзвін Зиґмунда. Дзвін, до якого через величезну чергу та брак часу добратися так і не вдалося.

Як довелося відкласти до ліпших часів відвідини ще багатьох цікавих місць. Краків – одне з найпривабливіших з туристичної точки зору місць Європи. Щоб ознайомитися в повній мірі з усіма історичними й архітектурними пам’ятками, треба вселитися бодай на тиждень. Щоб відчути дух міста – забракне й цього часу. Бо ж Краків не втихомирюється навіть у нічні години. Хто відпочивав на вихідних у Львові, зрозуміє, про що я. Тільки людей у Кракові ще більше. Людей різних національностей.

Пам'ятник Адамові Міцкевичу

Часи, коли місто на вихідних заповнювали англійці, правда, вже позаду. Річ у тім, що наприкінці 90-х – початку 2000-х англійці облюбували Краків завдяки дешевим авіаперельотам і низьким цінам на алкоголь у місцевих кнайпах. Очевидці розповідають, що з цими підданими ЇЇ Величності на Площі ринок й інших привабливих для гастротуристів осередках творилася вакханалія. Двірникам, які прибирали вулиці вранці, можна було поспівчувати, бо між гір сміття їм доводилося змітати ще й кілотонни британських «ригалій».

Поліцейські, до слова, в центральній частині міста, тій, де не втихає вічний фестиваль, ведуть себе цілком лояльно. Точніше, там вони майже непомітні і втручаються в ейфоричне буття лише у виключних випадках. Зате спробуйте перейти на червоне світло вулицю трохи далі від центру. «Копи» не жартують і не попереджують – відразу виписують штрафи розміром 100-200 злотих. Причому туристів штрафують, як правило, по максимуму. Каюся: впродовж першого дня, ще не знаючи про цю особливість, вночі кілька разів на червоне перебігав. Вулиці порожні, машин немає, то чому зволікати? Потім підрахував можливі збитки. 100 злотих за курсом Національного банку України – 655 гривень. З того часу волію не переходити на червоне навіть у Києві.

Що не кажіть, а ризик попрощатися з грішми дисциплінує. Пригадую попередню поїздку до Польщі. Тоді добиралися на фінал Ліги Європи «Дніпро» - «Севілья» своїм ходом. Ще на кордоні польські митники попередили: «Швидкості не перевищуйте. Нещодавно у нас серйозно збільшили штрафи. Не думаю, що для вас то малі гроші». І справді, впродовж усього дводенного маршруту їхали стільки, скільки дозволялося на вказівниках. Та ще й пояси безпеки, навіть сидячи на задньому сидінні, використовували всі без винятку.

Також тим, хто до Кракова ненадовго і збирається зекономити час і гроші, раджу спробувати фірмову «запіканку». Щось на кшталт «перепічки по-київськи». Дешево, сердито, але смачно. То – розрізаний вздовж батон, на який щедро накладають м’яса, сиру, помідорів, печериць чи інших смаколиків. Варіанти різні. Потім запікають все те в печі. 10-15 злотих – і ситий на наступних годин п’ять. Особливо багатий асортимент «запіканок» в місці. яке місцеві жителі досі називають «різницею». До Другої світової війни там був єврейський квартал. Різниця – бо саме в тому місці різали худобу. Оскільки віра не дозволяє євреям їсти м’ясо з кров’ю, ту кров, патраючи туші тварин, спускали у відкриті канави. Видовище було ще те – вулицями міста текли цілі кров’яні потічки.

Треба сказати, що нині єврейські квартали у Кракові називаються так лише умовно. То радше данина пам’яті, бо в роки Другої світової гітлерівці знищили близько 90 відсотків єврейського населення Кракова. Власне, сумновідомий концтабір Освенцім знаходиться приблизно в 50-ти кілометрах від міста. Наче й недалеко, і громадський транспорт курсує регулярно. Проте відвідати його, виявляється, не так просто. Екскурсії Освенцімом проводяться лише для туристичних груп, які формуються заздалегідь.

Іншими словами, після майже трьох днів прогулянок Краковом зрозумів, як багато ще не бачив. Скажімо, вартувало б подивитися на місто бодай з одного оглядового пагорба, подивитися на міста по інший бік Вісли. А ще – побувати в районі Нова Гута. Той, про який колись згадувала колега Аліна Абдуллаєва. В контексті створення побратимського для київських фанатів клубу «Гутнік».

Нова Гута – район цікавий тим, що саме на його прикладі комуняки збиралися продемонструвати нетямлячим краків’янам, що таке ідеальний соціалізм. Збудували новий район, з ідеальним у совковому розумінні плануванням, дитсадком і школою у кожному кварталі, пам’ятником Леніну в центрі. Також відкрили металургійний завод, а руду завозили з Кривого Рогу. Власне, з часу «розвиненого соціалізму» в Новій Гуті візуально не змінилося нічого. Лише пам’ятника Володі Ульянову бракує. І завод уже не має тих потужностей, що раніше.

Фото на "Алеї зірок" на узбережжі вісли зроблене 6 жовтня. Через три дні видатного режисера Анджея Вайди не стало...

Та контрасти контрастами. Найперше вартий уваги, звісно, автентичний Краків, одне з найгарніших міст Європи. І сказати, що до українців там ставляться погано, складно. Навіть отой шовіністичний фільм «Wołyń», який наробив стільки галасу і знову вбив клин між народами, на краків’ян начебто вплинув не так, як на пересічних мешканців польської глибинки. Все-таки тут люди розуміють, що історія простою не буває і жити минулим не варто.

Зустрівши українських туристів, музики залюбки заграли «Hej, sokoły». А поважний дядько, почувши українську поруч з Вавелем, видав польською: «Гоніть Путлера через Крим на Камчатку!»