Лихослів'я Мессі і покарання. Це що, в біса, таке?

Повага повинна бути. Завжди і всюди. Особливо – у футболі, адже за Грою слідкують навіть не мільйони, - мільярди жителів по всій планеті. Футболісти – це кумири малюків та підлітків, близькі для тих, в кого залишилося, можливо, не так багато радості у житті. Тому дозволяти собі лаятись, коли на тебе витріщаються десятки тисяч глядачів на стадіоні, і мільйони – біля телеекранів, справа остання.

З цієї точки зору Мессі – винний. І виправдань йому немає. Але, як завжди, має медаль і зворотній бік. У футболі також не повинно бути божків та ідолів. Кожен має виконувати свою роботу і не виходити за рамки своєї компетентності. А судді дуже часто цим грішать. Арбітри, очевидно, позиціонують себе елітним класом, в той час як футболісти для них – якщо не непотріб, то як мінімум – пролетаріат.

В Україні ця проблема постає особливо гостро. І найгірше те, що винуваті – обидві сторони. Як футболісти, так і арбітри. Треба згадати про Олександра Дерда, по губах якого легко читаються нецензурні слова та вислови. Треба згадати про Юрія Вакса, проти якого – не лише непрямі докази, але й свідчення "жертв". Саме словниковий запас Вакса викликав обурення футболістів "Чорноморця" після матчу з "Олександрією".

Нарешті, найсвіжіший випадок з наших реалій – лихослів'я від Євгена Арановського. Арбітр, не будучи збентеженим увагою телеоператорів, дозволив собі спілкуватися з гравцем в тоні під'їзного гопника чи то клубного вишибали. "Закрой свой рот" – почув у відповідь на апеляцію Антон Поступаленко. Культура випирає зі всіх щілин.

Не подумайте лихого… Футболістів у цій ситуації захищати не збираємось, бо святості у них – мало. Добре, що кулаками махають лише одиниці (привіт Романові Зозулі). А от полаятись – охочих вдосталь. У вище згадуваному матчі під "патронатом" Арановського "люди в чорному" отримали гідну відсіч. Даріо Срна, скориставшись набутим протягом довгих років авторитетом, не відмовив собі в задоволенні "опустити" асистента арбітра. В останнього вуха ледь не зів'яли. Але нічого - проковтнув, струхнувся. А Даріо з відчуттям полегшення почимчикував на свою половину поля.

Йдемо далі – більш глобальний приклад. Символ і візитівка українського футболу. Людина, завдяки якій нас впізнають і поважають далеко за межами рідної України (підтверджено виїздом до Хорватії). Андрій Шевченко. Його лайка на адресу асистента арбітра "гармонійно" вписалася в боротьбу між "Динамо" та "Металістом". Оцифровано. Зафіксовано.

Чи ми лише одні такі? Та де там… Вишукувати іншомовні лайки, які зірвалися з губ арбітрів, не будемо, а скористаємось інформацією колег. Французьке видання "Le Parisien". Післясмак матчу "Барселона" – ПСЖ. Журналісти звинуватили в лайці головного арбітра Деніза Айтекіна. Мовляв, у відповідь на випрошування пенальті суддя відправляв парижан за однаковим маршрутом – на три букви. Ранимі європейські (і не лише) душі таку зухвалість ледь витримали…

Тож чи є ті, хто лихослів'я Мессі вважає унікальним у футболі явищем? А ті, хто вважає покарання, виписане аргентинцеві, справедливим? Ми ж мусимо говорити про вибіркове правосуддя. Бо якщо карати за подібні гріхи – то усіх поголовно (з обох боків барикад), а якщо вибачати, списуючи на емоції – то всім без винятку.

І хай йому грець…