Ла лус дель дінеро. Збірна Перу і її подорож до Росії

Вони вийшли на чемпіонат світу вперше за 36 років, не маючи в своєму складі зірок першої величини. Їх сила полягає у зіграному складі і чуттю тренера, який відштовхується від сильних сторін своїх футболістів. Навіть без свого лідера команда успішно пройшла відбір, а в цілому не програє вже півтора року.

ІСТОРІЯ

Якщо говорити про планетарний рівень, то найяскравішим моментом в історії перуанської збірної залишається її участь у першому чемпіонаті світу. В 1930-му році їх запросили – і вони погодилися, адже турнір проходив зовсім поруч, в Уругваї. Щоправда, команда забила лише один гол, програла всі два матчі і повернулася додому з листівками на пам’ять.

Були ще три спроби в 70-х – на початку 80-х років, коли перуанцям навіть вдалося вийти в чвертьфінал – але лише для того, щоб отримати досвід. З тих пір з мундіалями все: збірна Перу не проходила навіть кваліфікацію. Конкуренти ставали дедалі сильнішими, а власний прогрес лежав хіба що в теоретичній площині.

Однак значно краще йшли справи на континентальному рівні. У 1939-му і 1975-му перуанці стали чемпіонами Південної Америки, а бронзу взагалі брали неодноразово, причому зовсім недавно – у 2011-му і 2015-му роках (до цього востаннє – аж у 1955-му). В Боліваріанських іграх (щось страшне і зрозуміле лише латиносам) перуанці зі своїми 6-ма тріумфами взагалі рекордсмени.

Втім, золота епоха – це все ж таки 30-ті роки. Гравців збірної Перу Хуана Вальдів’єсо, Теодора Фернандеса і Карлоса Вільянуеву називали Rodillo Negro і вважали їх найкращими футболістами у цілому світі. А подальший занепад футболу дехто пов’язує з репресіями з боку перуанського уряду у 40-50 роки.

ШЛЯХ НА ЧС-2018

Це вже потім, коли перуанці творили сенсації у зустрічах з Уругваєм та Аргентиною, стало зрозуміло, що команда налаштована не здавати черговий відбір. А починалося все звично: два стартові матчі – дві поразки чилійцям і колумбійцям.

Надію наздогнати конкурентів команді залишила технічна перемога над збірною Болівії, яку ФІФА покарала за те, що на поле вийшов гравець, який взагалі не мав права цього робити. А реальний шанс продовжити боротьбу дала нічия в Буенос-Айресі. Для виходу у плей-офф треба було лише не програти збірній Колумбії і сподіватися, що інші матчі завершяться з потрібним результатом.

Власне, так збірна Перу і зустрілася в перехідних матчах з командою Нової Зеландії, якій не залишила ані шансу на успіх.

ТАКТИКА

Колись вболівальники Боки Хуніорс і Велес Сарсфілда називали цього нападника Ель Тіґре, а у 2015-му році він очолив збірну Перу.

Рікардо Гарека досить «гнучкий» тренер і тактичну схему підганяє таким чином, щоб вона виражала найсильніші сторони команди. Но «бронзовому» Кубку Америки 2015 року це були 4-4-2 і 4-4-1-1. За рік Гарека перейшов на 4-2-3-1 з досить важкою опорною зоною і такими ж мобільними флангами.

Насправді, Гарека обирає схеми залежно від суперника, але акцент не змінюється: Ренато Тапіа має почуватися максимально комфортно, а шлях до воріт суперника пролягає вздовж флангів. Якою б не була схема, швидкі вінгери залишаються основною ударною силою, а півзахист має страхувати зони, які неминуче відкриваються, якщо ти граєш у відкритий футбол.

Цікаво, що на мундіаль збірна Перу вирушає дуже зіграною, але основна обойма її складу не змінюється вже протягом п’яти років. Залучати молодь в команді почали лише з приходом Гареки, однак процес проходить не так активно, як, наприклад, у тому ж Уругваї. Але при цьому команда не знає гіркоти поразок з листопада 2016-го року.

ЗІРКА/НАДІЯ

Міць збірної Перу в тому і полягає, що це команда в прямому сенсі цього слова. Однією з причин, чому Гареці вдалося пройти відбір до чемпіонату світу є те, що він побудував одну з найкращих ліній оборони без жодного гравця з Європи.

Якщо Тапіа справляється з роботою в опорній зоні, Куева вміло керує грою в атаці як плеймейкер (без нього взагалі складно уявити схему Гареки), а досвідчений Фарфан в ударі, перуанцям не має причин для хвилювання. Команда обов’язково покаже свою найкращу гру, нехай навіть вона не приведе її до перемоги.

СЛАБКЕ МІСЦЕ

Лідер, капітан, бомбардир і талісман збірної Перу Хосе Паоло Герреро не зіграє на чемпіонаті світу через допінговий скандал. Спочатку його було відсторонено на 12 місяців, починаючи з 3-го листопада, але згодом WADA через суд домоглася продовження терміну до 14 місяців.

Герреро говорив, що просто пив чай з листям коки, однак факт залишається фактом. Йому вже 34 і поки незрозуміло, чи є сенс повертатися в футбол після відбуття покарання. Не можна сказати, що його відсутність на ЧС критично вплине не команду. Справа в тому, що відсутність ментального лідера – це завжди вагома втрата, яка може нагадати про себе в найбільш непідходящий момент.

ВИСНОВОК

Перуанці на мундіалі потрапили в групу, де Франція буде лідирувати, а інші команди будуть намагатися втриматися на другому місці.

Інки програють всім південноамериканським учасникам за кількістю зірок у складі і на чемпіонат світу взагалі вийшли вперше за 36 років. Хосе Паоло Герреро, кумир всієї країни, перуанський Мессі за рівнем святості пропустить турнір зовсім не зі спортивних чи медичних причин. Однак Гарека зробив все, щоб команда залежала не від персон, а від тактичних настанов.

У відборі перуанці зазвичай грали за схемами 4-4-1-1 і 4-2-3-1. Проте в березневих спарингах з Хорватією та Ісландією команда зіграла по 4-4-2 (яку навряд чи можна відрізнити від 4-4-1-1) і здобула дві перемоги – 2:0 і 3:1 відповідно. Гарека шукає варіанти, щоб на мундіалі мати юзкейси на всі випадки життя.

Поки що все виглядає так, що навіть без національного світила збірна Перу цілком здатна поборотися за вихід в плей-офф. Ключову роль зіграє поєдинок першого туру з командою Данії. Від того, як його команда проведе – цілком можливо, залежатиме її подальша доля на турнірі.