Голова лисиці. Медхі Бенатія у гонитві за Кріштіану Роналду

"Краще бути хвостом лева, ніж головою лисиці". З цією східною мудрістю я категорично не погоджуюся. Як на мене, краще визначати свою долю самому, нехай і в межах накладених природою та власним характером обмежень. Краще дивитися вперед і тягнути, а не волочитися. Тому я вирішив звернути особливу увагу на лідерів "лисиць", тобто команд другого ешелону, здатних запам'ятатися і здивувати фаворитів на прийдешньому Чемпіонаті Світу. У сучасному футболі виграють скоріше не команди, а зірки. Особливо коли мова про збірні, на побудову гри яких у тренерів немає часу, а у гравців, які отримують у своїх клубах мільйони - бажання. Тому роль зірки, здатної потягнути бліду команду за собою, вкрай важлива. Нещодавні успіхи збірних Вельсу, Португалії, Польщі, Коста-Ріки були б неможливі без Гарета Бейла, Кріштіану Роналду, Роберта Левандовскі, Кейлора Наваса. Тож сама ідея оповідання про лисиць, здатних зачепити хвости левів на найближчому світовому форумі, цілком логічна. Почнемо з одного з найкращих захисників європейських ліг у сезоні 2017/18.

Вигнаний півнями

Перший вихід збірної арабської країни в плей-офф Чемпіонату Світу з 1994-го року насправді було важко назвати таким повноцінно. Оскільки збірна Алжиру-2014 майже повністю складалася з уродженців Європи. 17 уродженців Старого Світу, які їдуть у складі збірної Марокко на Мундіаль-2018, бажають повторити той успіх. Щоправда, завдання у них набагато складніше, адже в суперниках не Росія та Південна Корея, а Іспанія та Португалія. Та й сплав так і не запалених зірочок на кшталт Нордіна Амрабата, Каріма Аль-Ахмаді, Юнеса Беланди та Мбарка Буссуфи з поки ще не запаленими Ашрафом Хакімі та Хакімом Зієхом виглядає не дуже привабливо. Травма півфіналіста Ліги Чемпіонів 2016/17 Набіля Дірара залишає атаку практично без козирів.

Зате присутні козирі, які й потрібні для перемоги над фаворитами. "Леви Атласу" - єдина команда, яка пробилася на Мундіаль без жодного пропущеного в груповому турнірі (при 11-ти забитих), та ще й обігравши на шляху зіркову збірну Кот-д'Івуару. А це ознака потужної оборони. Команда відрізняється зібраністю, бойовитістю та футбольною інтелігентністю. В першу чергу завдяки тренеру. Ерве Ренар залишається єдиним наставником в історії, який вигравав Кубок Африканських Націй з двома різними командами, залишається одним з найбільш шанованих тренерів на континенті, залишається фахівцем з побудови оборони, з психологічного налаштування, зі знищення его.

А Медхі Бенатія втілює ідеї боса в життя на полі, залишаючи всі сили до останнього і ведучи партнерів за собою.

Збірна Марокко вперта, непоступлива і амбітна як її капітан. І Медхі, і команда пробивалися вгору з самих низів. В той час, як збірна Батьківщини матері Бенатії грала на ЧС-2010, збірна Батьківщини його батька важко переживала невихід на той турнір і мало не оголошувала головного тренера Чемпіона Європи-2000 Роже Лемерра персоною нон грата. Здебільшого за неяскраву нудну гру. На Кубку Африки також успіхів не було - шість з семи останніх турнірів закінчилися невиходом з групи.

З того часу був пройдений чималий шлях. Чималий шлях з самих низів пройшов й капітан. Уродженець невеличкого містечка поблизу Парижа вболівав якраз за марсельський "Олімпік" і прихід до клубу в 16-річному віці вважав мрією, що здійснилася. Він навіть відмовився від переходу до "Челсі" після успішного перегляду. Однак в улюбленому клубі в ньому скоро розчарувалися. Навіть в пам'ятному матчі проти ПСЖ у березні 2006-го, на який через сварку клубу з керівництвом ліги був виставлений юнацький склад, юний захисник не грав. Надалі ж його кидали по орендах, причому принципово лише в клуби Другого дивізіону. Ну а після розриву хрестоподібних зв'язок коліна 21-річний гравець був просто викинутий на вулицю.

"Золоте покоління" уродженців 1987-го року (Карім Бензема, Самір Насрі, Хатем Бен Арфа, Жеремі Менез) продовжило далі без нього. Сам захисник, який грав за юнацьку збірну Франції, прийняв рішення перебратися до друголігового "Клермону" і до збірної Марокко. Точніше, просто виявився не потрібним більш статусним клубам та збірним. Вже пізніше він скаже, що мріяв грати у червоній футболці, відчуває себе марокканцем, пізніше назве вихід на ЧС "піком кар'єри, незважаючи на всі клубні трофеї, які пощастило виграти". Говоритиме про гордість за країну, "яка живе футболом". Країну, в збірній якої стане улюбленцем вболівальників та лідером. Вже пізніше тодішній тренер "Клермона" Дідьє Оллє-Ніколь пошкодує про те, що його колишній підопічний не залишився у збірних Франції, оскільки "він грав би набагато краще, ніж нинішні центрдефи першої збірної". Тоді ж ці рішення здавалися єдиними можливими.

Лев атласу Італії

Невже саме тоді сформувався непокірний і разом з тим бойовитий характер нашого героя? Цілком можливо. Сам він заявляв, що з Ліги 2 вибратися майже неможливо. Проте вдалося. "Удінезе", що знаходить гравців в найнеймовірніших місцях, знайшов і його, виростивши відмінного футболіста. Потім "Рома" виклала за нього майже 14 мільйонів євро. Свій єдиний сезон у Римі (2013/14) він провів чудово, ставши улюбленцем вболівальників та капітаном і увійшовши до символічних збірних Серії А. Фанами він був визнаний найкращим гравцем сезону. Однак влітку зруйнував все сваркою з керівництвом навколо зарплатні. Президент Джеймс Палотта в результаті публічно назвав його "брехуном, який отруює атмосферу у роздягальні" і поспішив продати в "Баварію" за 30 мільйонів євро. В Мюнхені очікували отримати "жорсткого сильного в повітрі гравця" (Маттіас Заммер), який ще й вміє пасувати (Хосеп Гвардіола інших не бере). А отримали травми, погану адаптацію ("мені бракувало ранкового капучіно та Gazzetta Dello Sport") і повний провал у матчах півфіналу Ліги Чемпіонів проти "Барселони". Навіть не більше, ніж курйозний випадок з забутим паспортом перед вильотом на матч Ліги Чемпіонів проти "Бенфіки" увійшов до "чорного списку".

Відповідні звинувачення на адресу каталонця у відстороненості від гравців не допомогли. Трансфер Бенатії у Німеччині вважали повним провалом. В "Ювентусі" він також спочатку не міг пробитися в "старт", поступаючись трійці BBC і навіть юному Даніеле Ругані. Під час цього періоду капітан збірної Марокко час від часу навіть відмовлявся від місця у ній, заявляючи, що не має права відбирати його у більш готових гравців. Перехід на гру в чотири захисники лише погіршив його шанси. Покладання надій саме на нього після відходу Леонардо Бонуччі здавалося відверто провальним кроком Массіміліано Аллегрі. А сезон 2017/18 почався невдалою грою в Суперкубку проти "Лаціо" і у Лізі Чемпіонів проти "Барселони", а потім травмою. Команда ж пропускала незвично багато і відставала у боротьбі за Скудетто...

І все ж до Чемпіонату Світу 31-річний капітан "Лeвів Атласу" підходить у відмінному настрої, на піку кар'єри, впевненим в собі, готовим до бою. І на тлі 40-мільйонних пропозицій від лондонського "Арсеналу". З огляду на все вищесказане, та й пережите за останні півроку, залишається говорити лише про повагу. У листопаді після повернення і відмінного виступу в матчах проти тієї ж "Барси", "Інтера" та "Роми" (єдиний гол в останньому матчі забив саме він, причому в кінцівці) марокканець був обраний вболівальниками найкращим гравцем команди. При ньому слабка на початку сезону оборона "Юве" видала сім матчів без пропущених поспіль, і це після тих самих семи у перших 17-ти. В підсумку з листопада в 22-oх матчах у всіх турнірах, у яких він відіграв всі 90 хвилин, його команда пропустила лише дев'ять м'ячів.

До вирішальних матчів Серії А, Кубка Італії та Ліги Чемпіонів уродженець Франції вже підходив практично лідером оборони. Щоправда, в цих матчах він двічі став антигероєм. Спочатку - після славнозвісного стику з Лукасом Васкесом на останній хвилині матчу на "Сантьяго Бернабеу". Потім - після того, як загубив Каліду Кулібалі на 89-ій хвилині прямої домашньої битви за Скудетто проти "Наполі", що принесло "везувіані" першу перемогу на "Алльянц Стадіум" у своїй історії і скорочення відставання від лідера до одного очка. Після першого з матчів він говорив про "відразу від футболу", після другого - про "різанину в пресі" і "депресію протягом десяти днів".

За словами захисника, допомогло йому вийти з депресії спостерігання за шаленими тренуваннями досвідчених партнерів по команді. Втім, він і сам відомий своїм професіоналізмом, наполегливістю і вмінням працювати. Тож другий дубль в кар'єрі саме у фіналі Коппа Італія, який приніс перемогу над "Міланом" з рахунком 4:0 після рівного першого тайму - заслужений результат. Як і в підсумку вигране Скудетто, яке оформило історичне досягнення "б'янконері" - сьомий трофей чемпіона і четвертий Золотий Дубль поспіль. І хто знає, чим би закінчилася дуель з "Реалом", якби новий лідер оборони "Ювентуса" не пропустив перший матч через перебір жовтих карток. Без нього туринці були розгромлені вдома з рахунком 0:3.

Після потрапляння до фінальної частини Чемпіонату Світу-1998 і фіналу Кубка Африки-2004 збірна Марокко блукала у темряві. Тому вихід на ЧС-2018 був сприйнятий в країні як національне свято. Сотні тисяч святкували на вулицях, гравці були оголошені героями, задоволений капітан заявив, що успішно намагається прищеплювати збірній ювентусівський дух переможця. Саме тому перша африканська збірна, яка вийшла в плей-офф Чемпіонату Світу (1986-й рік), вельми небезпечна. Бенатія - не найнадійніший захисник, провалив чимало матчів і сезонів. Він здатний і невчасно підкотитися, і втратити самоконтроль, і влаштувати сварку. Та й просто не встигнути. З іншого боку, його жорсткість, впевненість в собі, лідерські якості, вміння і зіграти технічно, навіть під пресингом, здатні допомогти збірній серйозно ускладнити життя фаворитам. Медхі бажає помститися і Васкесу, і Кріштіану Роналду, яких зустріне в груповому турнірі. А боротися він вміє. І партнерів змусить.