Миля дороги не ведёт никуда. Миля взлетной полосы ведёт куда угодно. Про провал Німеччини

"Перш, ніж знову відродитися з попелу, Фенікс повинен згоріти", – рядки з "Метаморфоз" великого давньоримського поета Овідія Назона, незгасна актуальність і смислова повнота яких пронесла їх крізь століття на устах інших великих діячів людства наступних епох, розкривається в нових образах і у наш час.

У цьому матеріалі ми закликаємо вас залишити емоції і упередженість, що переповнюють серця простих уболівальників, і спробувати разом розібратися в причинах і передумовах, мотивах і рішеннях, а також результатах і наслідках, що призвели до провалу поки ще чинного чемпіона світу та екс-головного претендента на золото Мундіалю-2018, збірну Німеччини. Ми простежимо як змінювалася філософія, тактична і стилістична сторони гри "Манншафт" з часу тріумфу в Бразилії, а також приділимо, нарешті, належну увагу на перший погляд неявним аспектам, комплексне значення яких насправді важко переоцінити.

Уперта футбольна статистика червоною ниткою крізь останні світові першості проводить однозначний і невтішний для діючих чемпіонів висновок, що пророкує їм безславне повалення вже на наступному турнірі. До недавнього часу і в Лізі Чемпіонів УЄФА Її Величність Фортуна була нестримною кішкою, що гуляє сама по собі, жорстоко розбиваючи надії найдостойніших, і сміючись над прихильниками логіки, теорії ймовірності та здорового глузду в цілому. Однак, де ж ще, як не в футболі, вершитися диву? Незважаючи на довгу традицію, футболістам мадридського "Реала" вдалося "погладити" цю кішку вже тричі поспіль.

Чим же відрізняється нинішня збірна Німеччини від "золотого" складу 2014-го року? Неозброєному погляду обивателя не постануть жодні суттєві зміни – той же тренер, майже той самий склад, ті ж невимушені розгроми супротивників у відбірковому циклі. Однак, у фінальній частині світової першості все змінилося. Сьогодні штамп "у фінальній частині немає слабких команд" вже не озвучується фаворитами тільки заради дотримання заходів пристойності і правил хорошого тону по відношенню до менш іменитого суперника. Цьогорічна першість яскраво показало, що тепер середнячка в півноги не обіграєш і багато фаворитів змогли з жахом для себе переконатися в цьому вже в першому турі групового етапу. Тож не дивно – все більше європейських тренерів з значним послужним списком відправляються тренувати збірні колись третього (в футбольному плані) світу, все більше гравців з колись нефутбольних країн проявляють себе в найсильніших чемпіонатах Старого Світу, зумовивши розвиток дитячого футболу на своїй Батьківщині, все більше скаутів звертають погляди на невивчений, а значить, дешевий ринок молодих талантів, щоб потім кращі тактичні уми Європи, надавши їм потрібний блиск і огранювання, представили футбольному світу новий діамант. Чи варто говорити, що значна частина відомих європейських клубів мають відповідну бізнес-модель: "Порту", "Бенфіка", "Аякс" – лише мала їх частина.

Збірна Німеччини же продемонструвала в Росії надмірно тонкий, до піжонства філігранний футбол, наслідком якого стали грубі обрізки, що призводять до зриву перспективних гострих атак і до пожеж з нічого біля своїх воріт. Також склалося стійке враження, що в арсеналі "Бундестім" стало істотно менше варіантів розвитку атаки, не кажучи про її завершення. Німці все так же багато контролюють м'яч, створюючи ілюзію того, що саме вони контролюють ситуацію і диктують свою гру. І, не дивлячись на значиму статистику із середнім показником 20 ударів по воротах за матч, згідно з тією ж статистикою, лише чотири з них припадає у ворота. В рівній мірі з кількістю втрат м'яча, це в корені невластиві, жахливі показники для звичної нам Німеччини. Футболісти, котрі удостоїлися честі захищати прапори Бундес-орла, все так само швидко і якісно роблять випади з оборони в атаку, проте більше не спостерігається звичної нестримності, флангових проривів, загострюючих передач на хід і поперечних під удар, блискавичної оцінки стрімкої ситуації і прийняття правильних рішень прямо на ходу за рахунок усвідомленості дій, інтуїтивного відчування гравцями один одного, доведеного до рівня колективного розуму, де ідеально вивірений додаток ефектності і ефективності характеризує малюнок гри, філософію команди і її футбольні цінності і культуру.

У грі нинішньої Німеччини відчувається штучно створена обмеженість, виражена в переході до в'язкої позиційної атаки після досягнення меж штрафного майданчика суперника, розтягуванні оборони поперечними передачами і пошуку лазівок шляхом заплутування оборони суперника коротким пасом. У цьому Німеччина в період 2010-2018 років все більше була схожа на Іспанію. Тренерський штаб "Манншафт" перейняв стратегію розвитку команди на основі досвіду піренейців. І, врешті-решт, це привело Німеччину до четвертого Кубку Світу. Однак вже на той момент іспанській тіки-такі навчилися ефективно протистояти, збірна Іспанії вже більше не знала успіху, а мюнхенська "Баварія" в 2013-му році під керівництвом Хайнкеса і зовсім пройшлася катком по каталонській "Барселоні" 7:0, з якої, витиснувши максимум, пішов Пеп Гвардіола – батько сучасної тіки-таки. До слова, "Баварія" під керівництвом Гвардіоли так і не домоглася успіху на європейській арені, з року в рік показуючи ті ж симптоми, що і нинішня збірна Німеччини, а від його нинішнього "Манчестер Сіті" в Лізі Чемпіонів каменя на камені не залишив "Ліверпуль" Юргена Клоппа, який грає в футбол, схожий з баварським зразка 2013-го року і німцями зразка 2014-го.

Крім того, з кожним циклом тренерський штаб вносив в гру команди все менше нового, що, в кінцевому рахунку, зробило німців передбачуваним суперником на Євро 2016 і, тим більше, на ЧС-2018. Позбавлені зірок, але високоорганізовані середнячки з набором просто якісних виконавців і, використовуючи успішний досвід інших команд, досягли більш ніж прийнятного результату проти одного з головних претендентів на золото Мундіалю 2018.

Відзначимо і вплив кадрових змін в стані "Бундестім". Протягом 12-ти років незамінним, ідеально заточеним наконечником атак збірної Німеччини був Мирослав Клозе, кращий бомбардир збірної і чемпіонатів світу за всю історію. Нападаючий рідкісного почуття гола і високого футбольного інтелекту, Миро завжди опинявся в потрібному місці в потрібний момент, виникаючи з-за спин захисників і матеріалізуючи незвичайний креатив атакуючих півзахисників "Бундестім" в голи. При необхідності, Клозе часто і корисно заглиблювався до середини поля в пошуках м'яча, не гребував чорновою роботою, а також як ніхто інший відкривався, знаходячи вільні зони і чудово відчуваючи момент. Щось подібне сьогодні намагається проробляти Тімо Вернер, однак, поки що це виглядає незграбно, не до місця і негативно позначається на реалізації моментів. Іншими словами, обов'язки, що виконувалися Клозе, і до яких звикли інші гравці, поки що вакантні, а Німеччина грає, по суті, без форварда.

У нинішній моделі гри помітною є відсутність дальніх ударів Тоні Крооса і його проходів в центр штрафного на простріли з флангів. Після відходу зі збірної Бастіана Швайнштайгера, хто, як не Тоні Кроос повинен був зайняти його місце в центрі півзахисту? Міцний, збитий боєць з прекрасним баченням поля, відмінним пасом і, на крайній випадок, гарматним ударом – відмінна альтернатива для Йоахима Льова. Як наслідок, гострі атакуючі дії тепер не прерогатива в обов'язках Тоні Крооса на футбольному полі. Але, при наявності Хедіра, Гюндогана, Руді і Горецки, а також з урахуванням не найкращої форми Месута Озіла, рішення тренера довірити місце в центрі поля саме Кроосу з боку виглядає ірраціонально.

Відмінними рисами німців споконвіку були гігантоманія і прагнення до ідеалу, яким би він утопічним в результаті не виявлявся. На шляху до того самого ідеалу, це перетворює благі наміри в нездорові, а ідеал надається забуттю, де вдосконалення відбувається заради самого процесу і в ізоляції від інших, не менш важливих аспектів. Проектуючи цей відступ на ситуацію зі збірною Німеччини, можна констатувати, що команда надмірно зациклилася на комбінаційній грі, не поєднуючи її з іншими можливостями, що істотно звужує варіанти розвитку атаки, а також свідомо нівелює сильні сторони гравців групи атаки. Крім того, тільки вміле комбінування всіх можливостей команди дозволить їй максимально реалізувати свій потенціал і позбавити команду, як механізм, слабких сторін.

Говорячи термінологією військової інженерії, нова філософія німецької машини, закладена тандемом Льова і Клінсманна ще в 2006-му, і яка явила світові нову Німеччину з досі небаченими властивостями і новими зірками, схоже, вичерпала свій модернізаційний потенціал. У нинішньому циклі Льов не привніс нічого нового, а лише відточував старі напрацювання заради самого процесу у відриві від тенденцій сучасного футболу. Але, володіючи великою обоймою самих висококласних виконавців, а також надзвичайно талановитою молоддю, нерозумно обмежувати їхні можливості застарілими футбольними трендами. Збірній Німеччини необхідні нові ідеї, які б сформували гармонійний сплав з тим кращим, що дозволило колись збірній, сформованій Феллером з осколків минулої слави, вистояти і перетворитися рукою Йоахима Льова в найсильнішу збірну планети і головного фаворита кожного міжнародного турніру. Хто буде зачинателем цих нових ідей, чи потрібно німецькій машині міняти свого головного конструктора? На це питання ми дізнаємося відповідь вже найближчим часом, і, якщо Льову більше нічого дати "Бундестіму", то краще вчасно зупинитися і не повторювати помилок "Арсеналу" і Арсена Венгера. Льова повинні запам'ятати, в першу чергу, як тріумфатора.

А поки "Манншафт" продовжує розпоряджатися одним з найсильніших підбором виконавців, сміливо дивитися в майбутнє завдяки великій кількості вкрай талановитої молоді, яка вже пізнала смак перемог на найвищому рівні і готова хоч зараз замінити визнаних лідерів команди. А контрастний душ з успіхів і невдач лише загартовує і без того високі морально-вольові якості юних німців, щоб в новому вигляді підійти до Чемпіонату Європи 2020. Адже, "... перш, ніж знову відродитися з попелу, Фенікс повинен згоріти".