Вельс лише раз грав на Мундіалі - дивом туди потрапив, а зупинив його геній Пеле

Сини землі Дракона рвуться на чемпіонат світу 2022. Завдання ж збірної України зробити так, аби поки в історії цієї команди лишалася тільки одна згадка про мундіаль. Тоді валлійці дали бій легендарній Бразилії з Пеле, Гаррінчею і Діді.

Гарет Бейл чи Райян Гіггз? Мабуть таким має бути вибір багатьох шанувальників футболу в опитуванні "Хто є найкращим футболістів Вельсу усіх часів?". Більш олдскульні фани ще Яна Раша згадають, частину неймовірного "Ліверпуля" 80-х. Проте відповідь може бути і за межами цих прізвищ. Першим з валлійців до зали слави англійського футболу потрапив Джон Чарльз. Він легенда "Лідс Юнайтед" і "Ювентуса". Грав навіть у віці за 40, 15 років виступав за збірну і хай ці виступи не були регулярними, але саме він провів команду на чемпіонат світу 1958 і там змусив усіх дивитися на неї з повагою. Цього не вдалося ні Гіггзу, ні Рашу, сподіваємося, не вдасться й Бейлу.

Джон Вільям Чарльз мав прізвисько "Ніжний велетень". Зараз габаритний, широкоплечий футболіст зростом 189 сантиметрів буде вважатися дуже потужним, а тоді (середній зріст був меншим в усього людства через нерегулярне білкове харчування) й поготів. Цей здоровань був не лише тараном, а й досить розумним, різноплановим гравцем, міг за потреби діяти на кількох позиціях, ну а діапазон коливався між функцією центрфорварда і центрального захисника.

Але не лише Чарльзом була сильна та збірна. Тоді зібралося дійсно сильне покоління. Настільки потужною за іменами команда Вельсу була хіба, що в першій половині 90-х. У воротах тоді стояв найбільш знаменитий воротар в історії лондонського "Арсенал" Джек Келсі. На зміну Альфреду Шервуду, Рону Берджессу і Тревору Форду прийшли Айвор Оллчерч, Кліффорд Джонс, Террі Медвін, Рой Вернон, брат Джона Мелвін Чарльз (його син гратиме за збірну у 80-ті) та інші.

І все ж Вельс не мав потрапляти до Швеції. У своїй кваліфікаційній групі команда вдома виграла у збірних НДР та Чехословаччини і обом їм програла на виїзді. Перше місце посіла команда Йозефа Масопуста та його колег.

Шанс трапився через події далекі від футболу і навіть суто географічно надто віддалені від Британських берегів.

В азіатсько-африканській відбірковій зоні Єгипет і Судан відмовилися грати проти Ізраїлю після Суецької кризи, тоді як Індонезія наполягала на зустрічі з Ізраїлем на нейтральній території. ФІФА оголосив Ізраїль переможцем групи, проте керівний орган світового футболу не хотів мати ситуацію, коли команда отримує путівку до фінальної частини чемпіонату світу без жодного матчу. УЄФА провела жеребкування серед збірних, які у її частині відбору посіли другі місця у підгрупах. Якщо ви думаєте, що Вельс отримав щасливий жереб, то помиляєтесь. Він випав Бельгії, але та відмовилася брати участь у стикових матчах. Лише потім Фортуна на усі зуби посміхнулася Вельсу. Він мав провести два стикові матчі проти Ізраїлю. Це нині в подібному протистоянні ще можуть бути якісь питання. Тоді ж перевага представників з’єднаного королівства була надто великою. 2:0 у Рамат-Гані і той самий рахунок на "Нініан Парку" у Кардіффі – історична путівка була здобута. Цікаво, що того разу на чемпіонат світу потрапили усі збірні Великої Британії: Вельс, Північна Ірландія, Англія та Шотландія. Ще веселіше те, що добре там виступили дві перші, хоча найбільш авторитетними з цієї четвірки були дві останні.

Особливо варто відзначити тренера збірної Вельсу. Джиммі Мьорфі сам виступав за національну команду, а з 1945 і по 1971 працював у тренерському штабі "Манчестер Юнайтед". У Метта Басбі він відповідав за збір інформації про суперників, скаутінг та молодіжну команду. З 1956-го ще й очолив Вельс. Саме робота зі збірною вберегла його від Мюнхенської катастрофи у 1958-му. Перед чемпіонатом світу він тимчасово очолив головну команду "червоних дияволів", допоки лікувався Басбі. Мьорфі несподівано довів оновлену, тобто фактично молодіжну команду до фіналу Кубку Англії, де поступився "Болтон Вондерерс" з неймовірним форвардом Нетом Лофтхаусом, який і зробив результат. Для збірної у Мьорфі з клубу був Колін Вебстер, якому пощастило захворіти і не полетіти з клубом на матч проти "Цервени Звезди", тож не потрапити у авіакатастрофу.

Виступи в Швеції Вельс почав з матчу у маленькому містечку Сандвікен, але суперник у нього був ого-го який. Збірна Угорщини. Вже без Пушкаша, Кочиша та Цибора, але все ще з Грошичем, Божиком, Хідегкуті і новими сильними футболістами, як Лайош Тіхі.

З угорцями зіграли у нічию 1:1, гол Джона Чарльза, альбіонська класика – подача з кутового, височенний стрибок і удар головою. Потім вже на головному стадіоні чемпіонату "Росунді" у Стокгольмі "відпустили" Мексику. Вели в рахунку 1:0, проте на 89-й хвилині дали відзначитися Хайме Белмонте, котрий за цей гол отримав прізвисько "герой Сольни", від назви району міста де розташована арена. Героєм ж його назвали за перше набране Мексикою очко на чемпіонатах світу. На тій ж таки "Росунді" підопічні Мьорфі зіграли по нулях з господарями змагань і майбутніми фіналістами шведами, котрі вже мали дві перемоги, тож могли берегти сили.

Угорщина та Вельс набрали по три очки і розділили друге місце. За тодішнім регламентом проводили додатковий матч (така ж доля, але з різним фіналом спіткала також Північну Ірландію і Англію). Знову "Росунда", але майже порожня, публіки лише 2800 осіб. Команди геть "варені", адже пауза перед матчем була тільки в один день (зараз так вже не можна робити). Цього разу представники Великої Британії перемогли. Вони пропустили від Тіхі (помилка Стюарта Вілльямса, який залишив вільним гравця біля кута воротарського майданчику) у першому таймі, по перерві ж Айвор Оллчерч (мертвий удар під стійку) та Террі Медвін (вихід сам на сам з воротарем після перехоплення в центрі поля) розвернули хід матчу в протилежний бік, а добив суперника їхній захисник Ферец Шипош, вилучений вже після другого голу Вельсу. Не забудемо й великий внесок в перемогу воротаря Джека Келсі.

Таким чином хлопці Мьорфі вийшли у чвертьфінал на Бразилію. На цей матч довелося їхати до Гетеборгу на стадіон "Уллеві". Там "селесао" довго і безплідно атакувала, а суперник знаходив зовсім поодинокі нагоди напружувати Жилмара. Попри важкий календар матчів Вельс не поступався у швидкості та енергійності. Перевага класу бразильців, індивідуальної майстерності не знаходила втілення у завершальних ударах.

"The Times" наступним чином описувала події на полі: "Бразильці гладили та пестили м’яч. Загалом валлійці бігали по колу протягом більшої частини гри. То, справді, була поезія руху".

Так, у Вісенте Феоли була команда геніїв, проте вона добряче нервувала. Усі інші чемпіонати світу були для цієї збірної часом великих очікувань і не менш великих розчарувань. Також новаторська схема 4-2-4 не завжди давала лише плюси. Дійсно вони серйозно напружувала суперника, але ж і самі бразильці ще не володіли цією зброєю повноцінно. "Селесао" почала так грати тільки у квітні перед чемпіонатом світу, абсолютна більшість її футболістів до того ніколи не стикалися з цією схемою, адже її у чистому вигляді впроваджував тільки Бела Гуттманн у "Сан Пауло". На полі ж у тому матчі був лише один гравець "Сан Пауло" Нілтон Де Сорді. Доля поєдинку вирішив Пеле. Він прийняв мяч у штрафному майданчику і миттєво, елегантно обіграв Мелвіна Чарльза, а Вілльямс не встигнув підстрахувати. Так майбутній "король футболу" забив перший зі своїх шести голів на тому чемпіонаті. Забити ж Бразилії було геть важко. То лише легенда про "заб’єте нам скільки зможете, ми заб’ємо скільки забажаємо", та "селесао" свій перший гол пропустила аж у півфіналі – чотири сухі поєдинки для голеардорських часів 50-х були супер серією.

Вельс не забив і поїхав з Швеції під оплески і з реноме серйозної команди, котра донині ніколи більше не потрапляла на чемпіонати світу.

Фото - Getty Images