Новий лідер тихої величі. Як Луїс де ла Фуенте переписує рекорди збірної Іспанії

Луїс де ла Фуенте непомітно для багатьох увійшов у коло найуспішніших тренерів збірних.

Статистика під його керівництвом справді вражає: за 37 матчів Іспанія виграла 28 разів, сім разів зіграла внічию і програла лише двічі. Відсоток перемог — 75,7% — трохи нижчий за показник Вісенте дель Боске, у якого він був 76,3% (для перевершення забракло перемоги над Туреччиною).

Але тут важливо пам’ятати про масштаб: дель Боске провів 114 матчів, тобто утричі більше, і має у своєму активі чемпіонат світу-2010 та Євро-2012. У Де ла Фуенте поки що Євро-2024 і Ліга націй-2023. Це солідні трофеї, але ще не той рівень, який заносять у підручники з історії людства.

Після перемоги 4:0 над Грузією, що гарантувала вихід на чемпіонат світу, Де ла Фуенте оновив іще один рекорд: його серія без поразок дійшла до 30 офіційних матчів (25 перемог і 5 нічиїх). Це більше за попереднє досягнення дель Боске, який мав 29.

Якщо скласти всі офіційні, товариські матчі та поодинокі невдачі в Глазго і Лондоні, виходить доволі показова статистика.

Іспанія Де ла Фуенте забила 99 голів і пропустила 32. У середньому це 2,67 забитих і 0,86 пропущених за гру. Тобто команда атакує активно, але в обороні не завжди ідеальна.

• Більше новин зі світу футболу читайте в режимі Live у Telegram UA-Football

У дель Боске цифри були стриманіші в атаці — 2,22 гола за матч — зате захист працював стабільніше: 0,69 пропущених. Виходить, що Де ла Фуенте перевершує його в результативності, але трохи програє в надійності позаду.

І все ж висновок очевидний: новий тренер уже вписався до кола найуспішніших і тримає команду в стабільному режимі — впевнені перемоги, мінімум збоїв і постійні оновлення історичних рекордів.

Де ла Фуенте повторив рекорд Італії Роберто Манчіні — 31 офіційний матч без поразок.

Серія Манчіні тривала з жовтня 2018-го до вересня 2021-го, майже три роки абсолютної футбольної моногамії, доки її не обірвала Іспанія Луїса Енріке у півфіналі Ліги націй.

Якщо поставити поруч Енріке й Вісенте дель Боске, стає помітним одне правило: збірній, яку Луїс Арагонес колись назвав суворо, але з любов’ю "La Roja", найкраще підходять тренери тихої величі.

Дель Боске — ідеальний приклад. Де ла Фуенте може приєднатися до цього клубу, якщо покаже такий самий рівень на ЧС-2026. Він і сам каже, що головні досягнення ще попереду.

Справді, між ним і дель Боске багато спільного. Де ла Фуенте пройшов шлях через молодіжні команди, працює спокійно, без зайвих конфліктів. Обидва вміють тримати роздягальню, знаходити баланс між дисципліною і довірою, давати гравцям свободу на полі.

Але є один важливий елемент, який Де ла Фуенте ще не освоїв.

Дель Боске вмів тримати низький публічний профіль і уникати різких заяв — це допомагало керувати увагою й знімати напругу. Де ла Фуенте інколи говорить різко, особливо в чутливих темах — наприклад, щодо викликів Ламіна Ямаля чи відсутності Ніко Вільямса.

Це не псує його імідж, але лишає легкий осад. Можливо, саме тут і лежить остання формула його тренерського дорослішання: навчитися вчасно стримувати власний медійний темперамент.

Невдоволення в федерації прикривають фразами про "інституційний спокій".

Але причина зрозуміла — непрості стосунки між тренером збірної та клубами.

Після хаотичної епохи Рубіалеса прихід Рафаеля Лузана мав повернути тишу, але це важко, коли тренер привертає багато уваги. Луїс Енріке був постійним приводом для суперечок, і тепер щось схоже відбувається з Де ла Фуенте.

Енріке роками звинувачували у нібито неприязні до "Реала". Де ла Фуенте не має такої репутації, але теж опинився у знайомому сценарії: найбільше напруження — з "Барселоною", клубом, який вважає себе головним постачальником гравців для збірної та важливою фігурою у будь-якій дискусії.

Після останнього Класико градус знову піднявся. Але для масштабу достатньо згадати, що дель Боске працював у той час, коли Моурінью в "Реалі" створював конфлікти майже щотижня (і все одно не перевершив Гвардіолу). На цьому тлі теперішні суперечки виглядають майже мирними.

Формально координацію між клубами та збірною має вести технічний директор Айтор Каранка. Але на практиці всі погляди однаково спрямовані на головного тренера. Останній приклад — словесна перепалка між Гансі Фліком, "Барсою" та Де ла Фуенте, де кожен сказав щось таке, що краще було б залишити за лаштунками.

Якщо ж відкласти емоції, усе виглядає значно спокійніше. До матчу з Туреччиною, який вже не мав турнірної ваги, Унаї Сімон не пропустив у кваліфікації жодного гола, і недивно, що серія без поразок Де ла Фуенте тільки росте. Команда вже підбирається до рекордів Марокко (38 матчів) і Сенегалу (36).

І головне: збірна майже не відчуває втрати Педрі, Родрі, Ламіна Ямаля, Ніко Вільямса, Ле Нормана чи Карвахаля. Це говорить не лише про глибину складу, а й про вміння тренера влучно керувати ресурсами.

Саме тому для Де ла Фуенте так важливо залишатися стриманим у публічному просторі. Інколи найкраще, що може зробити успішний тренер, — не дозволяти власним емоціям перебивати результати.

Фото — Getty Images / Global Images Ukrainе